Наука структура наукового твору

Існують певні вимоги до побудування наукової роботи. Вона складається із чотирьох обов’язкових частини – вступу, основної частини, висновків, довідкового апарату. Кожна з цих частин має свою специфіку.

Вступ розкриває такі положення:

1. обґрунтування теми, де необхідно стисло повідомити про причини обрання теми, продемонструвати актуальність теми, охарактеризувати тему з погляду того, як вона висвітлена попередніми дослідниками;

2. визначення загальної мети роботи і постановка завдань, вирішення яких має забезпечити кінцевий результат;

3. історія вивчення проблеми, або історія питання, висвітлюється в тому випадку, якщо тема тією чи іншою мірою розроблялася попередниками. При цьому коротко указується на основні праці, у яких тема досліджувалася, а також аналізується ступінь її розробки. У випадку, коли історія питання досить обсяжна, доцільніше винести це місце в окремий розділ основної частини. Такий розділ міститься відразу після вступної частини;

4. новизна дослідження як пункт вступної частини вводиться у тому випадку, коли існує ряд аналогічних досліджень на обрану тему. При цьому виникає потреба показати, що нового вносить дана студентська наукова робота у вивчення проблеми. Як правило, таке положення вводиться в дипломній роботі;

5. характеристика матеріалу, на якому будується дослідження. Тут необхідно повідомити про джерела, з яких відбирався матеріал, про обсяг цього матеріалу, принципи його відбору, про певні особливості матеріалу тощо;

6. обґрунтування застосованих методів лінгвістичного (відповідно літературознавчого) дослідження. Тут треба показати, що обрані спеціальні методи відповідають характеру дослідження і характеристикам матеріалу дослідження. У разі необхідності цьому пункту вступної частини може передувати обґрунтування тих чи інших філософських, світоглядних та загальнонаукових підходів до аналізу обраної проблематики;

7. теоретичне та практичне значення роботи. При цьому необхідно зазначити, у чому полягає значення роботи, де конкретно можна використовувати досягнуті результати: у вузівському чи шкільному викладанні, читанні спецкурсів, у створенні посібників, довідників, підручників, словників тощо;

8. апробація роботи. Якщо результати наукової роботи доповідалися на засіданнях студентських наукових гуртків, на конференціях або ж були опубліковані у тому чи іншому вигляді (стаття, тези, повідомлення тощо), про це слід написати;

9. характеристика структури роботи. Тут необхідно стисло повідомити про композицію роботи, указати, які конкретно питання вирішує той чи інший розділ (глава), який загальний обсяг роботи, який довідковий апарат вона має (додатки, словники, покажчики, індекси, таблиці, діаграми, карти, схеми та ін.).

Компонування цих змістових блоків вступної частини не має жорстко закріпленого характеру. Ці блоки можна розташовувати довільно, підпорядковуючи лише логіці авторської думки. Не прийнято також виносити ці логічні частини в окремі параграфи чи виділяти їх нумерацією. Такі частини зазвичай починаються з нового абзацу, у якому перше ключове слово чи словосполучення виділяється жирним шрифтом.

Пункти, які не є суттєвими для даного конкретного дослідження, слід вилучати. Але у будь-якому випадку вступна частина наукової роботи повинна містити постановку мети і завдань дослідження, характеристику матеріалу, вказівки на методи його аналізу.

Основна частина не може носити стандартний характер у тому розумінні, що вона є індивідуальною тією мірою, якою є індивідуальною й сама тема дослідження. Ця частина дослідження поділяється на глави, розділи, параграфи. Такий поділ відбувається на засадах членування об’єкта за правилами систематики і класифікації.² Кожна частина такого поділу (глава, розділ, параграф, пункт тощо) мають включати один аспект досліджуваного явища у його загальному зв’язку з поставленою темою.

Бажано, щоби глави та інші одиниці членування тексту були пропорційні за розміром. Якщо якийсь підрозділ завеликий, його варто розчленувати на дві частини. Навпаки, коли такий підрозділ є маленьким відповідно до інших рівноцінних, його варто включити на правах підрозділу нижчого рівня.

Висновки стисло і конкретно повідомляють про одержані результати. Кожне положення у цій частині роботи має спиратися на підсумки, сформульовані в главах (або інших розділах) головної частини. Висновки повинні однозначно співвідноситися з тією постановкою завдань дослідження, що визначені у вступній частині. Це значить, що висновки повністю висвітлюють ті питання, що намічені на початку роботи. З іншого боку, виснов­ки не повинні включати положень, які не намічались, не висвітлювались і не аналізувались у роботі.

У цій частині дослідження не треба теоретизувати, продовжувати докази, наводити нові приклади: для цього служить основна частина. Не слід як підсумки формулювати такі положення, які хоч і фігурують у основній частині, але належать іншим авторам або ж є загальновідомими.

Довідковий апарат роботи має допоміжний характер і служить для зручності користування самою роботою. Він обов’язково включає список використаної літератури (бібліографічний список), який укладається за відповідними правилами (див. нижче). Ця частина роботи може включати при необхідності список прийнятих скорочень, різного роду додатки (таблиці, схеми, діаграми, словники, лінгвістичні карти тощо). Заключним місцем наукової роботи є у більшості випадків зміст, у якому перераховуються всі без винятку одиниці членування тексту (глави, розділи, параграфи, пункти, а також їхні назви) і дається вказівка на сторінки, з яких починаються відповідні одиниці членування тексту роботи. Іноді зміст розміщують і на самому початку роботи перед вступною частиною.

Важливішим довідковим елементом наукової роботи є посилання та примітки, які оформлюються за прийнятими однотипними для кожної окремої роботи правилами. Посилання та примітки становлять органічну цілісність із основним текстом наукового дослідження. Про їхнє оформлення говориться нижче у відповідному розділі.