Рівень податкового навантаження

Податкова система Японії має виняткову гнучкість і високою адаптивністю, чуйно реагуючи на всі помітні зміни як в економічній так і в соціальної сферах. Сучасна податкова система Японії відрізняється помірним рівнем податкового тягаря (найбільш низький рівень серед розвинених країн: частка податків у національному доході Японії - 26%, тоді як, наприклад, у Великобританії – 40 %, Франції - 34%).

Система фінансів суб'єктів господарювання

Держсектор в Японії невеликий. Американський дослідник Р. Семюельс називає Японію країною «державної політики без державної власності».

У держсекторі економіки Японії на місцевому рівні діє приблизно 8300 підприємств, з них 3650 — казенні: водопровід, газо- і тепло­постачання, каналізація, міський транспорт, лікарні. Інші — акціо­нерні і пайові, зайняті будівництвом і експлуатацією муніципального житла, платних автомобільних доріг, портових споруд, критих рин­ків.

За даними на 1990 р. все державне майно становило 15,8% націо­нального багатства Японії.

У ряді галузей існують державні і напівдержавні підприємства. Однак основний напрямок їх функціонування — не виробнича діяльність, а проведення наукових досліджень і розробок, надання фінан­сової і технічної допомоги з метою раціоналізації і прискорення технічного прогресу, а також розробка різних організаційних питань.

З метою оздоровленя фінансів державних підприємств в Японії з початку 80-х років XX ст. почалася їх приватизація.

Як уже було сказано Японія має важливе значення на міжнародному рівні. Тому, варто згадати про особливості зовнішньоекономічних зв'язків Японії

На початку 80-х років Японія зайняла передові позиції у сфері міжнародної торгівлі. Саме у цей час сформувалися три основні центри світового впливу — США — Західна Європа — Японія. Через цю "потужну тріаду" проходили основні товаропотоки міжнародної економіки.

У 1983 р. Японія вперше стала лідером з експорту машин та обладнання у світі. Країна значно випереджає усі інші за вивезенням легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки тощо.

У середині 90-х років частка Японії у світовій торгівлі становила 9,5 %. Основою японського експорту є машини й обладнання (майже 40 %) і продукція автомобілебудування (14,5 %). Японія спеціалізується на виробництві найсучасніших, високоякісних і складних видів цієї продукції, що створюються на основі новітньої технології та передових досягнень НТП.

У географічному спрямуванні японський експорт орієнтований на США, куди надходить майже третина усіх експортних поставок країни.

Суттєво зросла роль Японії на світових фінансових ринках. На початку 90-х років країна стала лідером серед держав-кредиторів. Її частка на світовому ринку капіталу зросла до 53 %. Японські банки утримують більше ніж половину місць у першій десятці банків світу.

Загалом залежність Японії від зовнішньої торгівлі є важливою рисою економіки країни. Величезне значення для неї мають імпортні поставки сировини та палива (від 90 до 35 % всього обсягу внутрішнього споживання паливно-сировинних товарів залежно від їхніх груп). Водночас у японському імпорті поступово зростає частка обробної промисловості. Так, сьогодні Японія купує у4 рази більше одягу і тканин, ніж текстильної сировини, удвічі більше готового металу, ніж сировини для його виробництва, а продукції хімічної промисловості закуповує лише на третину менше, ніж нафти.

В Японії розроблена величезна кількість різноманітних обмежень на імпорт, пов'язаних з існуванням нескінченної кількості стандартів для ввезення продукції (до 20 тис. екологічних, санітарних тощо). отже, японську економіку здебільшого вважають закритою для іноземної підприємницької діяльності. Саме тому загальна сума закордонних інвестицій у країні є відносно незначною — 10 млрд дол. США на початок 90-х років.

У Японії утворилася банківська система, яка структурно не змінилася до сьогодні, основою якої є "міські" банки, тобто великі звичайні (комерційні) фінансові інститути. Ці кредитно-фінансові установи — основні учасники валютного ринку. До найбільших міських японських банків належать: '"Бенк оф Токіо Мітсубіши"' (капітал — близько 19 млрд. доларів США), "Суміото Бенк" (14,7 млрд. доларів США), ''Дай-Ілчі Кахгуо" (капітал — 14,7 млрд, доларів США).

Важливе значення також мають регіональні (префектурні) банки. Діяльність цих банків географічно охоплює визначений економічний район - одну або кілька сусідніх префектур і розташовані там підприємства. Це переважно дрібні й середні за масштабами операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі Японії, де розташована їхня головна контора.

До спеціалізованих комерційних банків країни належать Експортно-імпортний банк Японії та Японський банк розвитку.

Крім згаданих вище універсальних банків, тобто тих, які здійснюють усі основні види класичних банківських операцій, у Японії існують спеціалізовані комерційні банки.

Крім цього, в Японії існують кредитні установи малого бізнесу: загальні (взаємні) банки, кредитні асоціації і кредитні кооперативи.

Усі японські банки входять у банківські асоціації, створені за географічним принципом у всіх префектурах і великих містах країни. До їх завдання входить сприяння розвиткові банківського бізнесу, а також фінансовому й економічному процвітанню регіонів. Усі ці регіональні асоціації є членами Федерації банківських асоціацій Японії.

Центральний банк Японії був заснований в 1882 році спочатку на термін 30 років (потім термін продовжили ще на 30 років). З 1 квітня 1998 року набув чинності новий Закон про Банк Японіі.

Статутний капітал банку складає 100 млн ієн і на 55% належить державі, а на 45% приватним особам, фінансовим інститутам, страховим компаніям та іншим приватним акціонерам.

Основні завдання банку полягають у регулюванні:

- Грошового обігу;

- Курсу національної грошової одиниці - ієни, яке досягається підтриманням оптимальної величини знаходиться в обігу грошової маси і курсу ієни на міжнародних валютних ринках;

- Кредитною системи, підтриманні її стабільності.

Всього в Японії діє 6 фондових бірж (2007 р.): У Токіо, Осаці, нагий, Фукуоці, Саппоро. При цьому на частку Токійської фондової біржі (TSE) припадає понад 90% обороту по акціях (за вартістю), Осакській біржі - 4% (2007 р.).

Японська система соціального захисту являє собою два напрями: соціальну підтримку у формі прямої допомоги тим, хто потребує (оплачується з суспільних фінансових ресурсів), а також виплату страховок на випадок непередбачених обста­вин оплачується з фондів, що утворюються за рахунок внес­ків приватних осіб і роботодавців плюс суспільні субсидії. Ви­трати на соціальний захист зростають і це перетворюється на проблему при складанні державного бюджету.

У 90 рр. XX ст. в Японії було створено нову систему соціа­льного захисту, щоб протистояти демографічним тенденціям, що проявляється у скороченні народжуваності та зростанні старіння суспільства. Наприклад, у грудні 1994 р. урядом було сформульовано так званий «Янгольський план» (допомога по догляду за дітьми). Він закріпив практику догляду за дітьми віком до трьох років у дитячих садках і розповсюдив її на весь дошкільний період. Не забули й літніх. У квітні 2000 р. уряд почав розробку системи страхування на випадок забез­печення літніх доглядом на дому.

У державному бюджеті країни передбачено п'ять категорій соціальної підтримки: захист життя, соціальне забезпечення, соціальне страхування, підтримка здоров'я та гігієни. У 1997 р. на соціальний захист було виділено 69,4 трлн. єн, або 17,8% національного доходу. [3]

Головною ланкою всієї системи є соціальне страхування, завданням якого є забезпечення громадян на випадок тимча­сової або постійної непрацездатності