7. Типи мовлення

Наші думки, знання, спостереження, споглядання, емоції можна виявити вербально словами, об’єднаними у зв'язний текст. Залежно від характеру викладу думок (тобто текст має такі різновиди: роздум, розповідь, опис.

Роздум — такий тип мовлення, який передає хід міркувань мовця, його ставлення до людей, певних явищ, дій, враження від них. У роздумах відтворюються не лише вербальні здібності мовця, а й його інтелект, обізнаність, психологічні характеристики (тип психіки, темперамент, характер). Зазвичай, роздум має внутрішню й зовнішню мотивацію, яка стає приводом до міркування (наприклад, якийсь життєвий факт чи подія, прочитана книга чи із непересічною людиною та ін.).

У роздумах людина висловлює свої погляди на життя, його сенс, презентує власну філософію щодо буттєвих цінностей. Тому міркування почасти відбиває суб'єктивну точку зору автора, яку можуть не поділяти читачі. Однак у цьому й оригінальність тексту-роздуму, бо за формою і змістом він максимально індивідуалізований, отже, побудований за законами авторського мислення й мовлення. Міркування може мати різну емоційну тональність - мінорну (смуток, легка печаль), ліричну (ніжність, задумливість), мажорну (життєствердний пафос), романтичну (мрійливість), урочисту (піднесеність), навіть іронічну. Така емоційно-смислова заданість тексту і внутрішній намір мовця формують синтаксичну будову повідомлення, визначають характер речень.

Як правило, у роздумі застосовують усі наявні конструкції — прості двоскладні й односкладні, складні сурядні, підрядні й безсполучникові, багатокомпонентні складні зрізними видами зв'язку. Також уживаними є всі види відокремлень -— звертання, дієприкметникові й дієприслівникові звороти, вставні слова. Використовують пряму й непряму мову, цитати. У роздумах часто знаходимо питальні речення, які виконують стилістичну функцію риторичних запитань. Такий різноформатний синтаксичний корпус працює на розв'язання важливого авторського наміру, який полягає у прагненні мовця дошукатися істини або помріяти і, висловлюючи свої відчуття й думки, залучити читача до співпереживання, викликати його власні почуття й міркування, а можливо, й переконати в істинності сказаного.

Висловлювання створюються від першої особи, що є характерною ознакою роздуму як типу мовлення. Автор або висловлює ключову думку, яку він далі розгортає, а потім резюмує, або озвучує свої мрії, які також представлені як певний сюжет — із початком і закінченням, або поринає у згадки про минуле, розмірковуючи над його сенсом.

Розповідь — тип мовлення з послідовним викладом подій, фактів, явищ в інтерпрета-оповідача. Ці події розвиваються в певному часі і просторі, тому побудова розповідної конструкції неможлива без дієслів, а особливу вагу мають дієслова минулого часу. Узагалі дієслівні компоненти є важливим граматичним і смисловим матеріалом творення розповіді, оскільки в них закладено значення дій, рухів, станів, процесів, що мають місце в житті людини та довкілля. Адже розповідаємо ми найчастіше саме про події, вчинки людей, перебіг життя. Звісно, що такий тип мовлення теж створюється за законами логіки, і важливим чин­ом дотримування цієї логіки є послідовність викладу подій, що презентуються в тексті. Для смислової організації послідовності в розповіді часто використовують такі вислови: спочатку, відразу, спершу, потім, після того, зараз, сьогодні, учора тощо. Оскільки будь-яка подія відбувається не лише у часі, а й у просторі, то в розповіді зазвичай використовують власні загальні назви з просторовим значенням; прислівники місця, відповідні словосполучення: Україна, Київ, Рим, Дніпро, Закарпаття; місто, село, гори, ріка, поле, луки; школа, крамниця, квартира; тут, там, удома, усередині тощо.

Опис — тип мовлення, у якому відтворено враження автора від людей, природи, предметів, довкілля, явищ, процесів з поданням їхніх зовнішніх і внутрішніх характеристик, властивостей, визначальних рис, якостей. Залежно від об'єкта опису розрізняють портрет людини), пейзаж (опис природи), інтер'єр (опис приміщення), екстер'єр (опис зовнішніх характеристик об'єкта); при цьому об'єктом можуть бути живі істоти (тварини, птахи) та певного простору (наприклад, міста, будинки, вулиці, майдани). Зазвичай, у своєму житті можемо описувати не лише людей чи природу, а й усе, що спостерігаємо, — процеси, явища і всі ці описи, незалежно від царини їх функціонування (наука, ділова галузь, література) мають спільні мовні риси: наявність значної кількості прикметників, дієприкметників, прикметників. Інколи для опису певного явища, яке виражає себе в динаміці, використовують слова із означальною семантикою, що робить образ рухливим, енергетично насиченим, у художніх описах для підсилення вияву чи підкреслення якоїсь ознаки використовують епітети, порівняння, метафори, що увиразнює текст, індивідуалізує його, забарвлює.