5. Функції мови

На земній кулі існує понад п'ять тисяч мов. Усі вони постійно контак­тують між собою, збагачуючи і розширюючи свої функції і можливості. Для розвитку людської думки не існує національних, расових чи континен­тальних кордонів, тому класифікація мов за принципом "розвиненості-нерозвиненості" - свідоцтво політичної кон'юнктури чи культурного при­мітивізму. Будь-яка мова як засіб формування й вираження думки може конденсувати всі досягнення людської цивілізації. Звичайно, що мови від­різняються структурою, фонетикою, словниковим складом тощо, але їм усім притаманні загальні закономірності розвитку, які зосереджуються у соціальних функціях.

1. Комунікативна функція забезпечує людство найуніверсальнішим засобом спілкування, бо вона охоплює практично всі нюанси передачі інформації, знань і емоцій співрозмовникам (порівняйте, наприклад, мовну систему з азбукою Морзе або звичайним світлофором). Окреме слово не може бути засобом повідомлення. Щоб висловити думку і реалізувати комунікативну функцію, слова треба поєднати у речення за законами певної граматики (української, російської, англійської, німецької тощо). Ось чому повна і адекватна матеріалізація комунікаційної функції неможлива без вивчення синтаксису.

2. Для спілкування важливим є попереднє формування і висловлю­вання думки. У цьому випадку мова виконує мислетвірну функцію.

3. Комунікація відбувається, як правило, для того, щоб передати чи засвоїти інформацію, знання або набутий досвід. Йдеться про третю, не менш важливу функцію мови - пізнавальну.

Проста комунікація для висловлення думки і передачі інформації у межах усної форми мовлення розширила пізнавальні потреби людства. Ра­зом із розвитком мови поступово формувалися її спеціальні функції, які максимально підсилювали можливості логічного (професійна й номінатив­на функції) та емоційного мислення (експресивна, волюнтативна й естети­чно-культурологічна функції).

4. Так, зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом.

Без грамотного користування мовою професії неможливо сьогодні го­ворити про високий службовий чи громадський рівень спеціаліста. Справа у тому, що в наш час революційним стає процес появи нових професій і відповідно їх мов. Якщо зважити на те, що за рік у світі з'являється понад 120 тисяч нових термінів, то цілком зрозумілою стає вимога про постійне вивчення мови, без якої не можна вважати себе спеціалістом у будь-якій сфері діяльності. Старий поділ на "інтелігентні" чи "неінтелігентні" профе­сії зникає на наших очах. Мова починає обслуговувати не лише сферу ду­ховної культури - вона все більше пов'язується з виробництвом, стає засо­бом формування нових виробничих відносин і основним компонентом професійної підготовки. Ось чому правильному професійному спілкуван­ню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефектив­ність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльність конкретної особи.

5. Поява великої кількості нових явищ і реалій при зростанні ролі професійної функції об'єктивно активізує дію номінативної функції, яка притаманна тільки мові, особливо у науковому стилі, де без точної і пра­вильної назви або визначення наукового поняття не можна говорити й про існування самого предмета дослідження. З дією цієї функції ми зустрічає­мося при вивченні морфології й лексикології. Справа у тому, що звуки як фізичне явище значення не мають, а ось морфеми (корені, префікси, суфік­си, закінчення) надають слову основне або додаткове лексичне чи грама­тичне значення. Повністю ж номінативна функція реалізується у повнозна­чних словах, які називають предмети, явища, процеси, ознаки тощо.

Наступні три функції мови пов'язані не з логічним, а з емоційним процесом пізнання світу і місцем особистості в ньому. Досить часто у практиці конкретного спілкування інформативність майже відсутня, але комунікація відбувається і досягає результатів за рахунок підвищеної пси­хологічної або/і емоційної напруженості. Йдеться про експресивну, волюнтативну й естетично-культурологічну функції.

6. Експресивна функція реалізується у мовних формах вираження емоцій і почуттів людини.

7. Коли експресія досягає свого апогею, вона починає впливати на во­лю співрозмовника. У цьому разі можна говорити про реалізацію волюнтативної функції мови, її дію можна відчути у формах вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання або запрошення, а також у наказових конструкціях, якими досить часто користуються керівники чи політики, що сповідують жорстку схему управління колективом.

8. Проте найвищою функцією мови є естетично-культурологічна. Ця функція виражається в естетичних, культурних і національних уподо­баннях певної нації. Руйнування естетично-культурологічної функції при­зводить до того, що нація поступово переходить у безнаціональну чи в ін­шу національну парадигму (згадайте "інтернаціональну" практику вихо­вання радянської людини або прищеплювання "чужих" естетичних ідеалів у межах української незалежності). Йдеться про усвідомлення суті найва­жливішого для політичного і громадського життя поняття "національна мова".