Основи наукового світогляду
Бернстайн був великим шанувальником музики і мистецтва, але найбільше, що природно, спілкування. Він був мислителем, який боровся з культурними проблемами, породженими ще в давні часи, застосовуючи при цьому свої методи до сучасного індустріального суспільства. У 1950-х роках, в академічних навчальних предметах було виявлено певний соціальний вимір, який раніше залишався непоміченим: соціолінгвістика була досить новою сферою знання, і решта дисциплін розглядала цей привнесений соціальний елемент як декоративний придаток.
Бернстайн і сам мав володів досить їдкою дотепністю і міг досить забавно розмірковувати про маргіналізацію так званих міждисциплінарних досліджень. "Соціо-" частина лінгвістики, психології та інших дисциплін була, в основному, прийнята як даність, хоча ніхто й не бачив сенсу в переосмисленні соціології яка вже давно сформувалася науки.
Центральна ідея Бернстайна полягає в тому, що мова опосередкована соціальними відносинами і зв'язками. "Люди говорять", заявляв він, "але соціологія замовчує цей факт". У той час, зв'язок між людиною і мовним актом було прийнято розглядати в межах індивідуальної психіки. Гіпотеза щодо соціальної структури, як визначального чинника була революційною. Теорія Бернстайна про те, що слова, які вимовляє людина, і почуття, які вона висловлює, опосередковані очікуваннями людей, які її оточують, шокувала громадськість.
Бернстайн чітко розмежував «розвинений/розгорнутий мовний код» сучасного середнього класу, який посилено прагнув до вертикальної мобільності, і "обмежений мовний код" робітничого класу, який застряг на місці. Відповідно до його теорії, мова кожної людини реагує на сильний культурний тиск, не в останню чергу і на мову тих, хто дуже пишається собою як автономним і незалежним індивідом.
Його приклади того, як мати з середнього класу спілкується зі своєю дитиною не можуть не викликати посмішку. Її розроблений мовний код, і тип сімейного життя до якого вона прагне, є відкритою відповіддю на тиск в сфері соціального просування. В іншому типі сім'ї, що використовує обмежений код – члени повинні поводитися відповідно до їх ролі: в залежності від віку, статевої приналежності тощо. Система розцвіла там, де соціальна мобільність була заблокована; мову було використано для створення символічних мовних ресурсів і зміцнення суспільної солідарності.
Бернстайн використовував приклади з англійського робітничого класу, аристократії і сімей спадкових військових. Це була теорія мовних форм реагування на два типи соціального контролю: один через позиціювання, а інший через індивідуалізацію.
Теорія викликала обурення класу, до якого належав і сам Бернстайн, що не посприяло її популяризації. Справжнім каменем спотикання для лінгвістів було його улюблене слово "код". Вони могли б говорити про мову як про код, але не про "мовний код". Парадоксально, але критики в сфері соціолінгвістики підозрювали його в упередженості і навіть в збоченому ставленні до знедолених.
Бернстайн захоплювався "обмеженим кодом", який він так охарактеризував через його силу, безпосередність і дотепність яскравих драматичних ефектів. Його ж власні тексти були абсолютно не схожі на предмет його захоплення, - перенасичені термінами та дуже складні. Через що його також підозрювали в культурному і мовному детермінізм.
Він, звичайно, отримав визнання за життя, але сила і оригінальність його мислення повинна була мати набагато більший вплив. Він, можна сказати, зробив перші постріли в революції в соціальних науках. У тому, що цієї революції досі не відбулося, не винен ніхто прямо і, в той же час – усі[6].