65.Дефіцит державного бюджету: причини і наслідки

Бюджетний дефіцит – це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Його види:

Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Наочно-реальний - При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. (т.п. - це фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування )

Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва). Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Причини бюджетного дефіциту бувають різні. Це і економічний спад; і зростання граничних витрат суспільного виробництва; невиправдано великі соціальні програми; збільшення державних витрат (напр, у у військовий час), скорочення податків з метою стимулювання економіки (без відповідного коректування держвидатків), значний оборот «тіньового» капіталу. Останнім часом бюджетний дефіциит перетворив в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою ринковою економікою. Дефіцит, може виступати потужним стимулом економіки, оскільки залучення великих грошових сум на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову активність приватного капіталу. Але водночас бюджетний дефіцит значно посилює напругу на ринку позичкових капіталів, викликає зростання позичкового відсотка, перешкоджає зниженню високих процентних ставок, що веде до негативного ефекту у валютній області, скорочення виробництва на експорт, збільшення пасивності торгового балансу і негативних наслідків на ринку праці. Є чотири основні заходи боротьби із бюджетним дефіцитом:

-скорочення бюджетних витрат;

-пошук джерел додаткових доходів;

-випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

-позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

66.Структура державних доходів України

Структура доходів державного бюджету України

Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. При чому, використовує лише ту частину, яка переходить у її власність без будь-яких умов і обов’язків по відношенню до інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.

Доходи державного бюджету – поняття більш вужче, ніж доходи держави. Доходи Державного бюджету України – це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.

Класифікація доходів бюджету визначена Постановою Верховної Ради України” “Про структуру бюджетної класифікації України”, яка була прийнята 12 липня 1996 року. Згідно з цим документом доходи групуються наступним чином:

Податкові надходження:

-податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

-податки на власність;

- платежі за використання природних ресурсів;

-внутрішні податки на товари та послуги;

- податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції ;

- інші податки.

Неподаткові надходження:

-доходи від власності та підприємницької діяльності;

- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

-надходження від штрафів та фінансових санкцій;

- інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом:

-надходження від продажу основного капіталу;

- надходження від продажу державних запасів товарів;

- надходження від продажу землі та нематеріальних активів.

Офіційні трансферти:

-від органів державного управління інших рівнів;

-із-за кордону;

- з недержавних джерел.

Державні цільові фонди:

-Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; -Пенсійний фонд України;

- Фонд соціального страхування України;

-Фонд сприяння зайнятості населення України;

-Державний інноваційний фонд України;

- Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу;

інші фонди.

Таким чином, під системою доходів Державного бюджету можна розуміти взаємозв’язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі групи.

Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і юридичних осіб, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, що встановлені законодавством України.

Згідно зі ст. 11 Закону України “Про бюджетну систему України” доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

частини податку на добавлену вартість, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

частини акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників;

податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;

плати за землю, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;

надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності;

орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

внесків до Пенсійного фонду України;

внесків до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України;

надходжень від внутрішніх позик;

перевищення доходів над видатками Національного банку України;

повернутих державі позик, процентів по наданих державою позиках і кредитах;

дивідендів, одержаних від акцій та інших цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;

плати за спеціальне використання природних ресурсів;

інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету України.

65.Джерела покриття бюджетного дефіциту в Україні

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

— державні позики;

— емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками .

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаються на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпече-ним джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Як уже відзначалось, інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання — в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх використання необхідні певні передумови: 1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси; 2) довіра з боку кредиторів до держави; 3) наявність стимулів до надання позик державі; 4) спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бути й мови про випуск державних цінних паперів. Однак у дійсності такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юридичних осіб. Це пов'язано з тим, що завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть використовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть претендувати різні суб'єкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасово вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх.

Спроможність мобілізації тимчасово вільних коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мови про нормальні засади надання кредитів чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідносини мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

Найважливішою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного дефіциту потребує встановлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохід, отриманий від інвестування коштів у державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в економіку; надходження від спеціально введених податків чи підвищення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів.

Доходи від інвестування коштів, залучених з допомогою державних позик, відбивають результативність діяльності держави у сфері економіки. Проблеми з боргом за таких умов можуть виникати внаслідок непродуктивності інвестиційної діяльності держави. Якщо ж політика інвестицій має обґрунтований і цілеспрямований характер, то погашення боргів теж здійснюється планомірно і гарантовано. Необхідність у підвищенні ставок оподаткування чи у введенні нових податків, а також у скороченні видатків пов'язана саме з проблемами відсутності поворотних джерел від використання позик чи внаслідок неефективності інвестицій або в результаті «проїдання» позикових коштів. Необхідність же залучення нових позик для покриття попередніх боргів пов'язана або з небажанням, або з неможливістю підвищувати рівень оподаткування. Однак реально погасити державну заборгованість новими позиками неможливо. Навпаки, це тільки збільшує цю заборгованість. Реальне погашення може відбуватись тільки за рахунок додаткових надходжень у бюджет чи від інвестицій, чи від підвищення рівня оподаткування.