Розділ 2. Характеристика етапів судового розгляду кримінального провадження у першій інстанції

2.1 . Підготовча частина судового засідання

Як вже вказувалося вище етапи судового розгляду кримінального провадження містяться у главі 28 КПК України 2012 року «Судовий розгляд». Всі частини судового розгляду діють послідовно, взаємопов'язані і взаємообумовлені та мають сприяти встановленню істини у справі.

Для зручності їхнього висвітлення скористаємось схемою їх поділу на ті етапи, які були у старому КПК України.

Судовий розгляд кримінальної справи починається з підготовчої частини. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання, секретар оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з’явився і повідомляє про причини неявки відсутніх, перевіряє повноваження захисників і представників, з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі. (ст. 342 КПК України ) [2].

У разі необхідності суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, вживає заходів до з’ясування причин неявки викликаної особи чи осіб, та вживають необхідних заходів для забезпечення їх явки до суду, якщо неможливо далі розглядати справу без їх участі.

Секретар судового засідання також повідомляє про здійснення повного фіксування судового розгляду, а також про умови фіксування судового засідання(ст.ст. 342, 343 КПК України ) [2].

Після виконання зазначених дій головуючий оголошує склад суду, прізвище запасного судді, якщо він призначений, прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого, захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання, роз’яснює учасникам судового провадження право відводу і з’ясовує, чи заявляють вони кому-небудь відвід (ст.75-81КПК України).

Потім судовий розпорядник роздає особам, які беруть участь у судовому розгляді, пам’ятку про їхні права та обов’язки, передбачені чинним Кримінальним процесуальним кодексом.

Перед початком судового розгляду головуючий дає розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання. Судовий розпорядник вживає заходів, щоб допитані і недопитані свідки не спілкувалися між собою, а також роз’яснює права й обов'язки учасникам судового розгляду.

2.2. З’ясування обставин справи та перевірка їх доказами

Після закінчення підготовчих дій головуючий оголошує про початок судового розгляду.

Судовий розгляд починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, якщо учасники судового провадження не заявили клопотання про оголошення обвинувального акта в повному обсязі.

Обвинувальний акт він оголошує за згодою сторін - тільки резолютивну частину обвинувального висновку.

В юридичній літературі з цього питання існують й інші думки. Наприклад, М. С. Строгович вважає за доцільне, щоб обвинувальний акт зачитував не головуючий і не народний засідатель, а секретар, щоб у присутніх не склалося враження, що головуючий чи засідатель висловлює свою точку зору про винність підсудного, приєднується до обвинувального висновку.

Інші автори пропонують, щоб державний обвинувач оголошував тільки резолютивну частину обвинувального акту, а якщо його немає, то щоб це робив секретар судового засідання. Якщо є клопотання однієї зі сторін, то обвинувальний висновок оголошується повністю.

В. Т. Маляренко та І. В. Вернидубов висловлюються за те, щоб обвинувальний акт оголошував перед судом державний обвинувач [8, с.173].

Якщо в кримінальному провадженні пред’явлено цивільний позов, цивільний позивач або його представник чи законний представник, а в разі їх відсутності - головуючий оголошує короткий виклад позовної заяви, якщо учасники судового провадження не заявили клопотання про її оголошення в повному обсязі (ст.347 КПК України) [2].

Слід звернути увагу на те, що у чинному КПК України термін «підсудний» та обвинувачений не розмежовуються, а вживаються як слова-смноніми, особу, до якої відкрите кримінальне провадження представлено в основному як обвинуваченого. Суд встановлює особу обвинуваченого, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні дані, що стосуються його особи, якщо їх декілька, головуючий здійснює зазначені дії щодо кожного. Головуючий роз’яснює обвинуваченому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання

Обвинувачення повинно бути роз'яснено у формі, доступній для підсудного, оскільки повне і точне знання підсудним фактичних обставин обвинувачення та юридичної оцінки його діяння є обов'язковою передумовою здійснення ним свого права на захист у судовому розгляді справи. Тому головуючий повинен не тільки роз'яснити суть формули обвинувачення з урахуванням віку, інтелектуального розвитку підсудного, а й пересвідчитися в тому, що підсудний зрозумів, у чому конкретно його обвинувачують, шляхом постановки запитань у певній послідовності:

1) чи зрозуміле йому обвинувачення;

2) чи визнає він себе винним;

3) чи бажає давати показання.

Підсудному роз'яснюється його право давати показання.

Відповідно до статті 333 КПК України слідчі дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою тієї статті, а саме . «у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами» [2].

Стаття 349 КПК України встановлює визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судовому провадженні, та порядку їх дослідження, а саме:

Після роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення, головуючий з’ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку[2].

Допит обвинуваченого, якщо він не відмовляється від дачі показань, проводиться обов'язково. Якщо обвинувачений визнає себе винним у пред’явленому обвинуваченні й бажає давати показання, його допит доцільно передбачити першим.

У разі, якщо обвинувачений не визнає свою вину повністю або частково, але бажає давати показання, його допит, виходячи з конкретних обставин справи, може бути проведено в першу чергу або після провадження інших судових дій з метою дослідження доказів, що як викривають обвинуваченого у вчиненні злочину, так і виправдовують його.

Заява обвинуваченого про відмову давати показання зобов'язує суд чи суддю, який одноособово розглядає справу, вирішити питання про послідовність слідчих дій, проведення яких можливе без участі в них обвинуваченого.

Якщо у справі кілька обвинувачених, потерпілих, свідків, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, у своєму рішенні повинен визначити також послідовність дослідження доказів одного виду. При цьому допит доцільно починати з того обвинуваченого, який визнає себе винним, якщо кілька потерпілих чи свідків - з тих, хто був очевидцем вчинення злочину і дає найбільш повні показання.

Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, а також головуючий і судді. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді - "так" чи "ні".

У разі здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинувачених, якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмотивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого приміщення в порядку, передбаченому статтею 336 КПК України [2].

У судовому засіданні обвинувачений має право користуватися нотатками (ст. 351 КПК України) [2].

Давання показань обвинувачуваним - це реальне забезпечення його права на захист, для реалізації якого він наділений певним процесуальними гарантіями: має право висловлювати суду свою думку з приводу порядку допиту інших обвинувачуваних, потерпілих, свідків і експертів; досліджувати докази, висловлювати суду власну думку про можливість розгляду справи у разі відсутності кого-небудь із тих, хто бере участь у справі; брати участь у перевірці всіх доказів: ставити запитання потерпілому, свідкам, експертам та іншим обвинувачуваним; давати показання у будь-який момент судового слідства; брати участь у судових дебатах, якщо в судовому засіданні не бере участі з цього приводу захисник; перед тим, як суд залишить судову залу для присуджування вироку, обвинувачуваний має право на останнє слово, а також ознайомитися з вироком судового засідання та подати на нього свої зауваження.

Показання обвинувачуваного - не тільки засіб захисту від пред'явленого обвинувачення, а й джерело доказів, тому його допит має важливе значення для правильного розгляду й доведення справи. Основна мета допиту обвинувачуваного - отримання від нього правдивих показань за всіма пунктами обвинувачення, всіма фактами, у яких його підозрюють.

Перед допитом обвинувачуваного голова суду роз'ясняє йому право давати показання з приводу пред'явленого обвинувачення та інших обставин кримінальної справи і звертає його увагу на те, що все сказане ним може бути використане проти нього. За згоди обвинувачуваного дати показання першою його допитує сторона обвинувачення, а потім - сторона захисту. Голова суду усуває питання, що не стосуються справи. Судді мають право ставити запитання підсудному в будь-який момент судового слідства [13,с.412].

Прокурор під час допиту обвинувачуваного намагається показати суду необґрунтованість його захисних пояснень і довести обґрунтованість пред’явленого обвинувачення. Особливість допиту, проведеного прокурором, полягає в тому, що не висуваються нові обвинувачення порівняно з тими, які містяться в постанові про пред’явлення обвинувачення.

Допит обвинувачуваного державним обвинувачем і потерпілим має, на відміну від допиту його захисником, викривальну спрямованість. Мета допиту обвинувачуваного захисником - демонстрація перед судом усього, що може бути витлумачене на користь обвинувачуваного. Тому захисник, на відміну від прокурора, може надавати матеріали, які не були раніше предметом дослідження попередніх дій слідства. Обвинувачуваний більше за інших знає про обставини злочину й особливо зацікавлений у завершенні справи: прагне уникнути відповідальності або хоча б пом’якшити свою провину. І оскільки обвинувачуваний не зобов'язаний давати показання і не несе відповідальності за свідомо помилкові свідчення, показання він намагається перекрутити факти, висвітлити обставини злочину у вигідному для себе світлі. Тому використання тактичних прийомів допиту, що дають змогу отримати правдиві показання, має велике значення.

Тактика судового допиту обвинувачуваного багато в чому залежить від того, визнає він себе винним чи ні. Щире каяття свідчить про те, що обвинувачуваний усвідомив свій вчинок, засуджує свою поведінку. Проте не слід сподіватися на те, що обвинувачуваний добровільно розповість суду про всі скоєні ним злочини. Визнання ним своєї провини - це підсумок великої і копіткої роботи слідства з викриття злочинця. Показання обвинувачуваного - це насамперед показання зацікавленої особи, показання людини, якій загрожує покарання.

Допит обвинувачуваного, якій визнав свою провину, має бути спрямований на з'ясування всіх обставин злочину, на встановлення причин і умов, які призвели його до злочину, мотивів і цілей його злочинної діяльності. Визнання обвинувачуваним своєї провини не може і не повинно вести до згортання допиту. Обвинувачуваний може й хибно визнати себе винним, тому суд зобов'язаний завжди ретельно перевіряти його показання. Визнання обвинувачуваним своєї провини розглядають як другорядний доказ, що не має вирішального значення. Воно може бути ( покладене в основу обвинувачення лише у разі підтвердження сукупності інших доказів, зібраних у справі. Так само заперечення обвинувачуваним своєї провини не може бути покладене в основу виправдувального вироку, якщо винуватість безперечно встановлена [13,с.413].

У разі якщо обвинувачуваний заперечує свою провину, змінює показання в судовому засіданні, суд аналізує причини зміни обвинувачуваним показань, зіставляє їх з іншими доказами у справі; з’ясовує, на які докази той посилається. З цією метою оголошують його показання, які він дав на попередньому слідстві, і документи, що є у справі, оглядають речові докази, місця події, організовують експеримент, ставлять додаткові запитання перед експертами, демонструють фотографії, діафільми й кінофільми, прослуховують магнітофонні записи. При цьому дотримуються правила, що випливає із принципу безпосередності: викриття обвинувачуваного можливе за допомогою тих доказів, які вже були досліджені на судовому слідстві. Для викриття обвинувачуваного, що не визнає себе винуватим, можуть бути застосовувані шаховий і перехресний допит та очна ставка між свідком і обвинувачуваним. У процесі судового допиту застосовують усі тактичні прийоми допиту обвинувачуваного на попередньому слідстві, спрямовані на подолання мотивів замовчування і на викриття неправдивих свідчень.

Після допиту обвинуваченого суд переходить до допиту свідків, потерпілих та інших учасників процесу.

Порядок допиту цих учасників провадженні судового слідства встановлений статтями 352, 353, 356 КПК України. Перед дачею кожним учасником показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює його права та обов'язок повідомляти все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 КК за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову давати показання [2].

Свідки допитуються по одному за відсутності інших, ще не допитаних свідків. Кожному свідкові перед допитом задаються питання, щоб з’ясувати його стосунки з обвинуваченим і потерпілим, та пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі.

Суд зобов’язаний контролювати хід допиту свідків, щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення правил допиту.

Кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не мають права перебувати в залі судового засідання під час судового розгляду. За клопотанням сторони кримінального провадження або самого свідка свідок допитується за відсутності певного допитаного свідка.

Свідка обвинувачення першим допитує прокурор, а свідка захисту - захисник, якщо обвинувачений взяв захист на себе – обвинувачений (прямий допит). Під час прямого допиту не дозволяється ставити навідні запитання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї.

Після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається можливість перехресного допиту свідка. Під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання.

Під час допиту свідка сторонами кримінального провадження головуючий за протестом сторони має право зняти питання, що не стосуються суті кримінального провадження.

У виняткових випадках для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження чи самого свідка постановляє вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. У разі якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Перед постановленням відповідної ухвали суд зобов’язаний з’ясувати наявність заперечень сторін кримінального провадження проти проведення допиту свідка в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, і в разі їх обґрунтованості відмовити у проведенні допиту свідка в порядку, визначеному цією частиною.

Якщо свідок висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку про те, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від цього свідка конкретної відповіді - "так" чи "ні".

Після допиту свідка йому можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями.

Свідок, даючи показання, має право користуватися нотатками, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті [13,с.414].

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, зокрема, якщо під час судового розгляду з’ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити запитання учасники судового провадження, експерт, а також суд.

Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше вже допитаних учасників кримінального провадження (свідків, потерпілих, обвинувачених) для з’ясування причин розбіжності в їхніх показаннях, який проводиться з урахуванням правил, встановлених до допиту як слідчої дії у досудовому розслідуванні (ч.9 ст. 224КПК України) [2].

Допитаний свідок може бути залишений у залі судового засідання на вимогу суду.

Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом суду - до шістнадцяти років проводиться в суді за правилами, зазначеними в ст. 354 КПК України. По закінченні допиту неповнолітній свідок видаляється із зали суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.

У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи або безпека свідка, допит неповнолітнього свідка ухвалою суду може бути проведений поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судове провадження).

Потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться відповідно до ст. 353 КПК України [2].

Свідкові, потерпілому, обвинуваченому під час судового розгляду можуть бути пред’явлені для впізнання особа чи річ. Пред’явлення для впізнання проводиться після того, як особа, яка впізнає, під час допиту вкаже на ознаки, за якими вона може впізнати особу чи річ. Під час пред’явлення особи чи речі для впізнання особа, яка впізнає, повинна зазначити, чи впізнає вона особу або річ і за якими саме ознаками.

За клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз’яснення висновку. Перед допитом експерта головуючий встановлює його особу та приводить до присяги, говорити тільки правду

Після цього головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями.

Експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності в експерта спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку.

Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з’ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того самого предмета чи питання дослідження.

Кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновку експерта має право надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта.

Експерт під час відповідей має право користуватися своїми письмовими та іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження.

У судовому засіданні за необхідності проводиться огляд речових доказів (ст. 357 КПК); огляд і оголошення Документів (ст. 358 КПК); огляд місця події (ст. 361 КПК) [2].

Після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з’ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме.

У разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв’язку з чим має право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.