Військово-соціологічні та психолого-педагогічні проблеми гуманітарного розвитку збройних сил україни

Тема 6. Військовослужбовець як суб’єкт і об’єкт виховання.

Заняття 5. Психічні властивості особистості військовослужбовця. Навчальний час - 2 години

Для студентів факультету військової підготовки

Навчальна та виховна мета

1. Сформувати чітке уявлення про спрямованість як прові­дну рису особистості військовослужбовця. З’ясувати природу темпераменту і характеру.

2. Ознайомитись з ос­новними шляхами розвитку здібностей військовослуж­бовця у військовій діяльності.

3. Сприяти вихованню у студентів активної позиції офіцера-вихователя.. Формувати відповідальність за виконання завдань гуманітарного та соціального забезпечення діяльності військових підрозділів.

З М І С Т

Вступ.

1. Спрямованість – провідна властивість особистості військо­вослужбовця

2. Природа темпераменту і характеру особистості та враху­вання їх особливостей у військовій діяльності

3. Розвиток здібностей військовослужбовця у військовій дія­льності

Завершальна частина.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

2. Воєнна доктрина України. / Указ Президента України № 648/2004 від 15 червня 2004 р. // Народна Армія. – 2004. – 23 червня .

3. Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999

4. Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

5. Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 // Збірник Указів Президента України. – К.: Політвидав, 1998.

6. Наказ Міністра оборони України від 06.06.08 р. № 244 “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України”.зі змінами згідно наказу міністра оборони України від 13.12. 10 № 659

7. Наказ Міністра оборони України від 10.11.10 № 583 «Про затвердження Інструкції з організації інформаційно-пропагандистського забезпечення у Збройних Силах України».

8. Наказ Міністра оборони України від 25.01.12 № 44 «Про затвердження Положення про органи з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України»

9. Організаційно-методичні вказівки щодо проведення виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України у 2012 році від 29.07.11.

Безбах В.Г., Клименко В.С., Мацагор О.А. Керівні документи з організації виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України. Електронний посібник. - К: ВІКНУ, 2011 .

10. Безбах В.Г., Клименко В.С., Кубіцький С.О., Мацагор О.А. Організація виховної роботи в підрозділах Збройних Сил України. Навчальний посібник. – К.:, 2011. – 508с.

11. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

12. Коупленд Н. Психология и солдат / Пер.с англ. – М.,1958.

Спрямованість – провідна властивість особистості військо­вослужбовця

Спрямованість особистості – це система спонукань і ціннісних орієн­тацій, яка визна­чає вибіркове ставлення та активну поведінку воїна

Спрямованість, чітка система мотивів, яка орієнтує життєдіяльність особистості.

Залежно від сфери прояву домінуючого спонукання розрізняють

• морально-етичну спрямованість воїна;

• військово-професійну спрямованість воїна;

• побутову спрямованість воїна.

Морально-етична спрямованість полягає у високій морально-етичній зрілості. Воїни з цією домінуючою спонукою всі події, що відбуваються. Вчи­нки людей пропускають крізь мо­ральні категорії, прогнуть чинити все за зако­ном.

Військово-професійна спрямованість – це властивість, яка проявляється в активному і стійкому прагненні займатися певною військовою діяльністю, вдосконалюватися в ній.

Побутова спрямованість проявляється в матеріальних, сімейних, а та­кож індивідуальних прагненнях. Для таких воїнів головним є створення доб­рих побутових умов, сімейного зати­шку, а не професійні успіхи на службі.

Основні характеристики спрямованості:

• інтенсивність;

• стійкість;

• широта і певний рівень

Інтенсивність спрямованості пов’язана з емоційним забарвленням, яке може проявля­тись у нечітких потягах або глибокій впевненості.

Стійкість – це передусім сталість спонуки.

Коло інтересів військовослужбовця зазвичай фіксується у понятті “широка спрямо­ваності”. А рівень спрямованості свідчить про високу або низьку громадську активність, прагнення зробити благополучним життя, в одному випадку – лише для себе, в іншому, ви­соку, – і для інших.

Зміст спрямованості становлять потреби, мотиви, інтереси, переко­нання і світогляд.

Потреба – це внутрішній стан психічного чи фізіологічного відчуття не­достатності чо­гось.

Ієрархічність потреб:

Перша ступінь –фізіологічні та сексуальні потреби.

Друга ступінь –потреба в безпеці та стабільності.

Третя ступінь – соціальні потреби

Четверта ступінь –потреба у престижі

П’ята ступінь – духовні потреби

Мотив – спонукальна сила дій і вчинків військовослужбовця. На відміну від потреб мо­тиви має тільки людина.

Мотиви можна поділити на прості (стимулюючі: потяг, бажання, праг­нення і складні (змістоутворюючі).

Мета – мотиваційний фактор, що пояснює безпосередній, обов’язково усвідомлений результат, на який в даний момент спрямована поведінка воїна.

Потреби, мотиви, мета – основні складові мотиваційної сфери.

Параметри мотиваційної сфери:

• Розвиненість – наявність якісно різноманітних мотиваційних факторів.

• Гнучкість – більш гнучкою вважається така мотиваційна сфера, в якій для задоволення різ­них потреб застосування більше різноманітних мотивів.

• Ієрхаїчність – чим більше розрізнень у силі і частоті актуалізацій мотивів одного й того ж рівня, тим вища ієрархізованість мотиваційної сфери воїна.

Інтерес – форма прояву пізнавальних потреб. Він виражається у особ­ливому ставленні воїна до певних речей та явищ реального світу і в бажанні пі­знати їх.

Переконання – це усвідомлення потреба особистості, яка спонукає її ді­яти відповідно до її ціннісних орієнтацій.

Переконання особистості – це глибока й обгрунтована віра людини в принципи та ідеали, якими вона керується в своєму житті. Як упорядкована система поглядів, сукупність переконань виступає у вигляді світогляду.

Ідеал – це модель, яка є еталоном в усіх проявах життєдіяльності лю­дини.

Потреби, мотиви, мета, інтереси, переконання, ідеали – визначають спрямованість особистості.

Природа темпераменту і характеру особистості та враху­вання їх особливостей у військовій діяльності

Психічні властивості - це індивідуально-психологічні особливості, що дають змогу розрізняти воїнів, знати їхні вчинки і мотиви діяльності.

Неповторність психіки пояснюється як особливостями соціальних зв'яз­ків і контактів (спрямованість), так і особливостями біологічної та фізичної будови й розвитку організму. До біологічно зумовлених підструктур особис­тості належать темперамент, а також статеві і вікові властивості психіки.

Темперамент - сукупність найбільш стійких індивідуально-психоло­гічних особливостей воїна, які проявляються в динаміці його поведінки й дія­льності. Так, спостерігаючи за поведінкою і діяльністю воїнів, ми бачимо, що вони різні не лише зовнішні, а й за вчинками. Одні з них завжди спокійні, не­говіркі, мляві, інші дуже рухливі, говіркі тощо. При цьому слова в них супро­воджуються активною жестикуляцією та відповідною мімікою. Така різниця в поведінці воїнів зумовлена їхнім темпераментом.

Перш ніж, як розглянути різні типи й особливості темпераменту, слід від­разу зазначити, що немає кращих або гірших темпераментів - кожен із них має свої позитивні властивості, тому головні зусилля мають бути спрямовані не на його виправлення (що неможливо внаслідок природженості темпераменту), а на розумне застосування в конкретній військовій діяльності позитивних якос­тей і нівелювання недоліків.

Так, нестриманий холерик дуже активний, безстрашний; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, несе оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили і грунтовність; нерішучий меланхолік напрочуд чутлива людина, яка природно співчуває кожному. Однак чисті типи темпера­ментів майже не трапляються в житті, існує багато проміжних форм.

Торкнемося поверхово історії становлення поняття "темперамент" і його типології.

Поняття темпераменту вживаються із V століття до нашої ери - відколи відомий грецький вчений - лікар Гіппократ позначив таким чином стійкі інди­відуальні особливості людини, динамічну своєрідність психічного, духовного життя. За Гіппократом, усі тіла - як мікрокосмос, так і макрокосмос - склада­ються з одних і тих же стихій. Перевагу однієї з чотирьох стихій визначає тем­перамент.

У перекладі з латинської “темперамент” - належне співвідношення час­тин, змішування їх. Правильне змішування чотирьох рідин забезпечує здоров'я людини, неправильне спричиняє до хвороби. Виходячи із вчення про чотири рідини, стихії, що їх частіше називають гуморами (лат. - волога, сік), відомий лікар античності Клавдій Гален (2 ст. до н.е.) розробив першу типологію тем­пераментів, яка відома й сьогодні. Переважання крові (лат. - сангвіс) створює сангвініка, переважання слизу (гр. - флегма) - флегматика, переважання жовчі (гр. - хом) - холерика, переважання чорної жовчі (гр. - мелана хом) - меланхо­ліка.

Існують різні підходи до типології темпераменту.

Конституційна типологія. Ці властивості темпераменту безпосередньо пов'язують з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Найвідомішим представником конституційної типології є Е. Кречмер, який 1921 року видав нині вже класичну працю “Будова тіла і характер”. Головна ідея книги полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характерис­тики та схильність до відповідних психічних захворювань.

Е. Кречмер відокремив чотири конституційних типи: лептосоматика (людину високого зросту, тендітної будови тіла з вузькими плечами, довгими тонкими ногами, витягнутим обличчям), пікника (людину невеликого зросту, товсту, з круглою головою на короткій шиї), атлетика (людину з розвинутою мускулатурою, міцною будовою тіла, широкими плечима і вузькими стегнами) та диспластика (будова тіла деформована, диспропорційна, наприклад, за­надто великий зріст).

Відповідно до цих типів будови тіла, Кречмер розрізняє такі темпераме­нти: шизотимічний, циклотимічний та іскотемічний. Шизотимік має лепто­соматичне чи астенічне тіло. Замкнутий, відлюдькуватий, він схильний до зна­чних коливань емоцій - від роздратування до сухості. Це дуже вперта людина з досить ригідними настановами та поглядами. Циклотимік має пікничну бу­дову тіла. Він легко контактує з іншими, має реалістичні погляди, жваві емо­ційні реакції, що коливаються між радістю та сумом. Він завжди спокійний, не дуже вразливий. Його жести, міміка не досить виразні. Гнучкість мислення не висока. Він важко пристосовується до нових ситуацій.

Особистість не існує без тіла, як будинок не існує без стін. Наші потяги, потреби, прагнення мають серед інших соматичні джерела. Характер виража­ється в тілі й через типові рухи, ходу, пози, мускульні затиски. Тому відкидати такі типології темпераментів, як типологія Е.Кречмера не слід.

У ХХ ст. англійський психолог Ю.Айзенк відокремив такі типи темпера­ментів: екстраверт та інтроверт. У загальному розумінні - екстраверсія - це направленість особистості на оточуючих людей та події, інтроверсія - по­няття, синонімічне стурбованості, - виявляється як емоційна нестійкість, на­пруженість, емоційна збудливість, депресивність.

Так, екстраверт, порівняно з інтровертом, складніше виробляє умовні рефлекси, володіє більшою терпимістю до сенсорної депривації, внаслідок чого не переносить одноманітності, частіше відволікається під час роботи та ін. Типовими проявами в поведінці екстраверта є товариськість, імпульсив­ність, недостатній самоконтроль, висока пристосованість до середовища, від­критість у почуттях. Він чуйний, життєрадісний, впевнений у собі, прагне до лідерства, має багато друзів, нестриманий, схильний до розваг, полюбляє ри­зикувати, дотепний, не завжди обов'язковий.

В інтроверта переважають такі особливості поведінки. Він часто загли­блений у свої думки, відчуває труднощі, налагоджуючи контакти з людьми та адаптуючись до реальності. Інтроверт здебільшого спокійний, врівноважений, миролюбний, його дії продумані та реальні. Коло друзів має невелике. Високо оцінює естетичні норми, зазвичай планує майбутнє, міркує над ним, як дія­тиме, не піддається моментальним спонукам, песимістичний. Інтроверт не зносить хвилювань, дотримується усталеного життєвого порядку, обов'язко­вий.

Значний вклад у вивчення основ темпераменту зробили І.П. Павлов та його наукова школа. І.П. Павлов вважав темперамент найбільш загальною ха­рактеристикою людини.

Він звернув увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи і відокремив такі основні типи:

1. сильний, врівноважений, рухливий;

2. сильний, врівноважений, інертний;

3. сильний, неврівноважений;

4. слабкий, загальмований тип.

Цей поділ відповідає поділу, здавна усталеному в психології, відповідно до якого розрізняють сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний темпераменти.

І.П. Павлов чітко розумів, що описані ним типи нервової системи - не ре­альні портрети, оскільки жодна конкретна людина не має усіх ознак того чи іншого типу темпераменту. Павлівська концепція зв'язку типів темпераменту з типами нервової системи виявилася серйозним кроком на шляху дослідження основ класифікації темпераментів, вона спрямувала увагу на подальшу деталі­зацію окремих властивостей нервової системи з конкретним типом темпера­менту.

Дослідження Б.М.Теплова та В.Д.Небиліцина довели, що від кожної з означених Павловим властивостей нервової системи залежить кілька інших властивостей. Було експериментально відкрито нові якості, а саме - динаміч­ність - швидкість вироблення позитивних та негативних умовно-рефлектор­них зв'язків, стабільність швидкість виникнення збуджувального або гальмую­чого процесу.

Останніми роками основними складовими темпераменту вважають дві характеристики поведінки - енергетичний рівень і тимчасові параметри. Згідно з концепцією Стреляу, перша характеристика описує активність і реак­тивність, а друга - пластичність і темп психічних реакцій. Реактивність людини тим вища, чим слабший подразник, здатний викликати реакцію. Вона свідчить, наскільки сильно різні люди реагують на однакові стимули: високореактивні - дуже збуджені, але мало витривалі за дії сильних або повторних подразників. Співвідношення реактивності та активності свідчить, що сильніше діє на лю­дину - випадкові фантазії чи довготривала мета. За Стреляу, активність і реак­тивність перебувають у зворотній залежності: високореактивні люди сильно реагують на подразники, наділені слабою активністю та інтенсивністю дій, їх фізіологічні процеси ніби посилають стимуляцію і вона швидше стає для них надмірною. Низькореактивні - більш активні, реагуючи слабше, вони можуть довше підтримувати більшу інтенсивність дій, оскільки їхні фізіологічні про­цеси швидше пригнічують стимуляцію. Таким чином, для високоефективних людей завжди більше стимулів надмірних та надсильних, серед яких можуть бути й шкідливі, й ті, що викликають реакцію страху у військовослужбовців .

Але з цього не випливає, що кожна людина належить до одного з перелі­чених типів темпераменту в його чистому вигляді, оскільки такий темперамент трапляється в житті досить рідко і швидше в дитячому віці.

Це пов'язано з тим, що тип вищої нервової діяльності - природжений. У зв'язку з цим тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тен­денцію остаточного формування, набуття нових якостей під впливом жит­тєвих обставин. Врівноваженість нервових процесів формується в підлітко­вому віці, й остаточно тип темпераменту набуває закінченості у юнацтві. Б.М.Теплов і В.Д.Небеліцин у своїх дослідженнях довели, що варіацій темпе­раменту значно більше. Проте, якщо в характері людини чітко домінують риси того чи іншого типу темпераменту, його відносять до одного з чотирьох означених типів. Підбиваючи підсумки вищесказаного, можна підкреслити, що темперамент пронизує всі психічні прояви особистості (емоції, мислення, во­льові та інші психічні процеси) і виражається в таких основних властивостях.

1. Сенситивність (чутливість). Про цю властивість судять із того, яка найменша сила зовнішніх дій необхідна для якихось психічних реакцій воїна. Сьогодні вже доведено, що найчутливішим типом є меланхолік.

2. Реактивність. Про неї ми можемо скласти уявлення з того, наскільки емоційно воїни реагують на зовнішні або внутрішні дії однієї і тієї ж сили. Найвища реактивність - це реактивність холерика.

3. Активність. Виражається ступінем впливу воїна на зовнішній світ, його здатністю долати перешкоди під час досягнення мети. Також характери­зує здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою.

4. Темп реакції. Це швидкість перебігу різноманітних реакцій і процесів (швидкість рухів і розуму, темп мови, кмітливість).

5. Пластичність - ригідність. Про цю властивість ми складаємо уяв­лення з того, наскільки легко і гнучко пристосовується воїн до мінливої реа­льності (пластичність) або, навпаки, наскільки інертна і млява його поведінка (ригідність). Таким чином, пластичність і ригідність є параметрами пристосу­вання до зовнішніх впливів.

6. Естраверсія - інтроверсія. За визначення цієї властивості враховують: від чого переважно залежать реакції діяльності воїна - від зовнішніх вражень, що виникають у даний момент (екстраверсія), чи від образів, уявлень і думок, пов'язаних із минулим і майбутнім (інтраверсія). Таким чином, вони свідчать про загальну направленість особистості зовні або всередину.

Функції темпераменту: регуляція динаміки психічної діяльності; пристосувальна; енергетична.

Особи сангвінічного темпераменту рухливі та врівноважені. І.П. Павлов, характеризуючи їх, писав, що сангвінік - палкий, дуже продуктивний діяч, але тільки тоді, коли в нього багато цікавих справ, тобто є постійне збудження. Якщо ж таких справ немає, він нудьгує, стає млявим. Для нього характерні ле­гкість і швидкість виникнення нових почуттів та емоційних станів (горя, радо­сті, ненависті тощо), які швидко змінюються й у пам'яті закарбовуються на не­довго. Як правило, воїн з цим темпераментом має гнучкий розум, дотепний. Він безтурботний, легко пристосовується до нових умов, товариський, шви­дко налагоджує контакт з людьми і може підтримати добрий настрій у війсь­ковому колективі. Сангвінік охоче береться за нову справу, але не завжди до­водить її до кінця, може втратити інтерес до неї, а надто якщо ця справа по­требує терпіння і тривалої копіткої праці. Типічними сангвініками серед видат­них особистостей були Г.К.Жуков, М.Ю.Лермонтов, Наполеон, Ю.А.Гагарін, із літературних героїв Остап Бендер.

Представники холеричного темпераменту відрізняються підвищеною ру­хливістю, неврівноваженістю в поведінці, діях, і вчинках. Воїн з холеричним темпераментом, як правило, агресивний, запальний, прямолінійний у стосун­ках з іншими військовослужбовцями, енергійний. І.П.Павлов зазначав, що це бойовий тип, завзятий, він легко і швидко дратується. Воїн із цим типом тем­пераменту вирізняється різкою зміною глибоких почуттів, супроводжуються сильними емоційними переживаннями, що завжди дістають зовнішнє вира­ження в міміці, жестах, швидкій мові. Воїни з цим темпераментом продуктивні за умови неодноманітної роботи, там, де треба швидко приймати рішення, ри­зикувати, проявляти ініціативу. Холериками були Петро I, О.В.Суворов, В.І. Чапаєв, І.П.Павлов, із літературних героїв - д'Артаньян. Наприклад, О.В. Су­ворова вирізняла стрімкість, рухливість. Він ніби не знав спокою і справляв на сучасників враження людини, яка прагнула відразу займатися сотнею справ. Навіть у старості він не ходив , а бігав, не їздив, а мчав, не обходив стілець, а перестрибував через нього.

Особи з флегматичним темпераментом, на думку І.П.Павлова, спокійні, врівноважені, наполегливі й завзяті трудівники. Інертність нервових процесів у них створює умови для спокою і холоднокровності. Флегматиків за будь-яких обставин вивести із себе практично неможливо. Ці якості проявляються і в стосунках із товаришами по службі. Ця людина в міру товариська, настрій її завжди рівний. Працездатна, вона ніколи не марнує сил, розраховує їх напе­ред, справу, як правило, доводить до кінця, нову інформацію засвоює пові­льно, але грунтовно. Флегматику важко переключитися з однієї діяльності на іншу, важко пристосуватися до нових умов, міміка невиразна.

Флегматиком був М.І.Кутузов. Спокійно, навіть ніби сонливо, веде він військову раду в Філях, на якій вирішується доля Росії. І, очевидно, якраз об цей спокій, ніби об скелю в бурхливому морі, розбилися пристрасті воєнача­льників, залишаючи місце тільки для холодного розрахунку розуму. Всупереч намірам більшості генералів дати бій перед Москвою, Кутузов ска­зав:"...владою, довіреною мені моїм государем і Вітчизною, я наказую від­ступ".

Типічними флегматиками є космонавт А.Ніколаєв, кіногерой - Штірліц.

Для воїнів з меланхолічним темпераментом характерна дуже висока емо­ційна чутливість; вони дуже вразливі, швидко втомлюються. Рухи в них спо­вільнені. Емоційні переживання меланхоліків характеризуються великою гли­биною, що часто накладає відбиток на особистість у цілому. Вони нерішучі, тяжко переживають невдачі, кожну з яких вони сприймають як особисту тра­гедію. Меланхоліки відлюдькуваті, часто ніяковіють, почуваються незручно, відчувають розгубленість і нерішучість. "Я з числа тих людей, - говорив про себе Гі де Мопассан, - у яких зідрана шкіра і нерви оголені". І не випадково ба­гато поетів, композиторів, артистів із числа меланхоліків. Наприклад, М.В.Гоголь, Ф.М.Достоєвський, П.І.Чайковський, І.І.Левітан.

Тепер звернімося до такого важливого аспекту проблеми, як взаємозв'я­зок темпераменту й поведінки військовослужбовця. З урахуванням властивос­тей темпераменту конкретного військовослужбовця, можна з певною імовірні­стю прогнозувати особливості його реагування в заданій ситуації. Темпера­мент позначається на способах спілкування, визначаючи, зокрема, більшу чи меншу активність контактів.

Взаємозв'язок способу реагування з темпераментом яскраво й образно ілюструє А.Ф.Коні в роботі "Пам'ять і увага". Для характеристики впливу тем­пераменту на свідомість, тобто розповідь про те, як поставився свідок до того чи іншого явища чи події, можна як приклад, уявити собі ставлення носіїв різ­них темпераментів до однієї і тієї ж події. Трамвай наїхав на жінку, яка перехо­дила колію, і заподіяв їй тяжкі тілесні ушкодження або, можливо, саму смерть внаслідок того, що вона сама не звернула уваги на зостережний дзвінок або якщо такий пролунав занадто пізно.

Сангвінік, хвилюючись, скаже: “Це була жахлива картина - пролунав над­ривний крик, бризнула кров. Мені почулося також тріскання кісток, ця кар­тина стоїть перед моїми очима, переслідує мене, хвилюючи і непокоячи”.

Меланхолік скаже: “При мені вагон роздавив нещасну жінку, і ось люд­ська доля: можливо, вона поспішала до коханого чоловіка, до улюблених ді­ток, рідної домівки. І все розбито, знищено, залишилися сльози і скорбота за непоправною втратою, і осиротіла сім’я “.

Холерик, сповнений обурення, скаже: “Роздавили жінку! Я давно казав, що міське управління недбайливе у виконанні своїх обов'язків: чи можна до­ручити кермування трамваєм таким водіям, які не вміють вчасно попередити неуважних та тугих на вухо перехожих. І ось наслідок. Потрібно судити за та­кий недогляд і суворо судити”.

А флегматик скаже: “Їду я і бачу: стоїть трамвай, біля нього натовп, щось розглядають; я підвівся на прогоні і бачу: лежить якась жінка упоперек колії, певно, наїхали і роздавили. Я сів на своє місце і сказав візнику: їдьмо шви­дше”. Таким чином, тип темпераменту людини можна визначити за поведін­кою.

Але офіцеру потрібно пам'ятати про те, що не темперамент визначає здіб­ності військовослужбовця, але він проявляється в стилі діяльності, у взаєминах військовослужбовця у військовому колективі, що природно, може познача­тися на професійних успіхах.

Відомо, що тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі по­казники темпераменту можуть змінюватися від умов навчання, виховання та життєдіяльності військовослужбовця. Умови життя впливають на функціону­вання центральної нервової системи. Одні з них сприяють певному розвиткові сили й рухливості психічних процесів, емоційній збудливості, інші, навпаки, повільності, стриманості тощо.

Так, спокійний врівноважений флегматик за умови багаторазового повто­рювання одноманітних сильних емоційних подразників емоційно вибухає і по­водиться як холерик. А холерик під впливом певних факторів навколишнього середовища може проявляти невпевненість, розгубленість, нерішучість як ме­ланхолік.

У зв'язку з цим, одним з основних напрямків позитивного впливу коман­дира на темперамент підлеглих є високий рівень організації бойової та гумані­тарної підготовки в підрозділі, змістовна і якісна виховна робота з підлеглими та суворий статутний порядок у військовому колективі. Весь процес повсяк­денної життєдіяльності військовослужбовця, з одного боку, має сприяти зага­ртуванню й розвитку позитивних рис типів темпераменту, а з іншого - допома­гати позбутися певних вад темпераменту.

Офіцеру слід зважати ще й на той факт, що особливості темпераменту вій­ськовослужбовців позначаються на їхній службі та бойовому навчанні. Воїни з різними типами темпераментів відрізняються не рівнем можливостей психіки, а своєрідними проявами її. Так, слабкість типу - це не лише брак сили збу­джуючого та гальмівного процесів, а й пов'язана з цим висока чутливість і ре­активність. Таким чином, кожний темперамент має і свої вади. Наприклад, офіцер, доводячи своїм підлеглим завдання, має враховувати такі особливості його виконання, виходячи з особливостей типів темпераменту. Дослідження свідчить, що результативність військової діяльності залежить від темпераме­нту. Річ у тому, що воїни з різними типами темпераментів досягають мети кожний у свій спосіб. Так, якщо завдання поділити на три етапи - підготовчий, виконавчий і контрольний, то процес виконання завдання залежатиме від тем­пераменту. Виявляється, що холерики і сангвініки мало часу приділяють підго­товчим і контролюючим діям, а флегматики і меланхоліки - навпаки. Перші та­кож можуть довго виконувати кілька завдань, не плануючи їх спеціально і не розподіляючи в часі. Інші, виконуючи завдання, розраховане на тривалий час, намагаються свою діяльність планувати. Вони беруться за нову справу лише тоді, коли залагодять попередню, краще справляються з монотонною робо­тою, але їм не вдається такі види діяльності, в яких треба мати справу з силь­ними, несподіваними подразниками.

Рухливість та інертність нервових процесів можуть також впливати на якість праці воїна, ефективність її і мають свої негативні та позитивні сторони. Вивчення відмінностей між воїнами з більш жвавими й більш інертними тем­пераментами за опанування військової майстерності дало таку картину. Рух­ливі (холерики і сангвініки) у швидкому темпі виконували різні завдання, але дещо ненадійною, що проявилась у пропусках складових завдання. Інертні (флегматики) воїни краще виконують завдання, які вимагають повільних рухів. У них спостерігаються затримки у процесі роботи, але завдання завжди вико­нано чітко, що є безперечною перевагою. Також вони сильніше мотивовані на виконання більш простих дій, ніж рухливі, менше втомлюються і дратуються від їх повторення. У таких воїнів максимум мотивації проявляється у завдан­нях з великою імовірністю успіху.

Військова справа - така фахова діяльність, в якій саме від властивостей темпераменту може залежати її ефективність. Це зумовлює потребу в доборі воїнів за такими властивостями.

Цьому сприяє професійний добір, що допомагає виділити претендентів з найбільш відповідними для даної спеціальності психофізичними якостями. На­приклад, якщо офіцер добирає воїна на сержантську посаду, то з трьох канди­датів з різними темпераментами (холеричний, флегматичний, сангвінічний), а інших якостей, належить зважати, що холерик імпульсивний, різкий у спілку­ванні, підвищено збуджений, для сержанта це не оптимальний спосіб впливу. Флегматик - наполегливий, рівний з товаришами по службі, але повільно пере­водить увагу на інше завдання, малорухливий, його краще використовувати в самостійній, незалежній від спілкування роботі. З цього дослідження випливає, що для посади сержанта більше годиться сангвінік. Це дійсно так.

Особливості темпераменту проявляються і в розумовій праці. Вони нада­ють своєрідності стилю і манері діяльності. У зв'язку з цим, офіцерові, напри­клад, в навчально-виховному процесі підлеглих для оптимізації їх навчання корисно контролювати навчальну діяльність холерика, в роботі з ним недо­пустимі різкість, нестриманість, бо вони можуть викликати негативну відпові­дну реакцію. В той же час, кожну провину його слід вимогливо і справедливо осуджувати. Щодо нього негативну оцінку допустимо застосовувати в дуже енергійній формі і так часто, як це потрібно для поліпшення результатів його служби чи навчання. Перед сангвініком слід ставити нові, по змозі цікаві за­дачі, які потребували б від нього зосередженості й напруженості, необхідно постійно включати його в активну діяльність й систематично заохочувати. Флегматика потрібно залучати до активної діяльності й зацікавлювати. Він ви­магає систематичної уваги. Його не слід швидко відволікати від одного за­вдання для розв’язання іншого. Стосовно меланхоліка недопустимі не тільки різкість, грубість, а й просто підвищений тон, іронія. Про провину, скоєну ме­ланхоліком, краще говорити з ним наодинці. До нього необхідно проявляти особливу увагу, своєчасно похвалити за успіхи, рішучість та тощо. Негативну оцінку належить використовувати якомога обережніше, всіляко пом'якшуючи її. Наприклад, для деяких воїнів ситуація іспиту може бути стресовою. Так, складаючи іспит флегматик реагує на запитання повільно, і може скластися враження, що він не знає матеріалу і, щоб не вивести його з рівноваги, необ­хідне особливе терпіння. Зайва поспішність сангвініка або невиправдана пори­вчастість холерика в цій ситуації можуть призвести їх до недостатньо обмір­кованих відповідей. Тут офіцеру необхідно багаторазово уточнювати, що вла­сне вони хотіли сказати. Меланхолік - найчутливіший і найвразливіший тип. З ним потрібно бути якомога доброзичливішим.

Військова праця - це колективна праця. Тому в її організації офіцеру та­кож необхідно враховувати особливості прояву темпераментів. Динамічні риси темпераменту військовослужбовця найкраще впливають на результати, якщо разом служать воїни різних темпераментів і якщо потрібно сприятливе поєд­нання їх, і навпаки. Так, діяльність холерика стає більш ефективною, коли він працює разом із флегматиком або сангвініком. За роботи з меланхоліком, а надто холериком, результати набагато гірші. Таким чином, не можна оціню­вати значення властивостей темпераменту без врахування спільного характеру багатьох видів військової діяльності.

Також офіцеру слід пам'ятати про те, що для розвитку позитивних якос­тей темпераменту воїнів, він повинен працювати над собою, займатися само­вихованням. Це украй необхідно, інакше військовослужбовець не може стати високоморальною, гармонійною особистістю. Отже, офіцер має допомагати воїну вивчити свій темперамент, знати його позитивні та негативні риси, а та­кож, озброїти його методикою роботи над собою щодо вдосконалення силь­них сторін свого темпераменту і звільнення від негативних рис.

За звичайних умов темперамент проявляється тільки в особливостях ін­дивідуального стилю, не визначаючи результативності діяльності. За екстре­мальних умов, а бойові дії завжди екстремальні для психіки, вплив темпераме­нту на ефективність діяльності посилюється, завчені і попередньо засвоєні дії стають неефективними, і знадобиться додаткова енергетична та динамічна мо­білізація організму, щоб справитися з несподіваними або надсильними впли­вами. Тут багато залежить від якості попередньої психологічної підготовки особового складу до бойових дій, а також озброєння воїнів різними прийо­мами самонавіювання, аутотренінгу, емоційно-вольової саморегуляції тощо.

На закінчення необхідно зазначити, що на темперамент позначається: спрямованість особистості, характер воїна. Все це потребує комплексного підходу у формуванні особистості військовослужбовця. Від темпераменту за­лежить, у який спосіб воїн реалізує свої дії. Темперамент проявляється в ди­намічних аспектах поведінки особистості. Він представляє собою біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота. Тому його необхідно враховувати в індивідуальному підході під час виховання, навчання, психологічної підготовки воїнів.

Доведемо, що тип темпераменту у військовослужбовця - природжений, а від яких властивостей його природженої організації він залежить, ще остато­чно нез’ясовано.

Наступна психологічна властивість особистості воїна - характер, який визначає його поведінку і ставлення до навколишнього середовища, праці, ін­ших людей і самого себе. Якщо в темпераменті проявляється відношення воїна до полій, що відбуваються навколо нього, то характер - у ставленні до власної діяльності. Темперамент і характер не завжди чітко розрізняють. Тим часом, саме характер, а не темперамент ми називаємо сильним, слабким, твердим, м'яким, тяжким, наполегливим тощо. Описів темпераменту значно менше.

На відміну від темпераменту, який залежить в основному від природже­ного типу вищої нервової діяльності, характер більше визначають умови на­вчання, виховання, стосунки в сім’ї, військовому колективі тощо. Основні риси характеру розвиваються передусім під впливом соціального середовища, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду й виховання.

Тому в психології характер розглядається як сукупність істотних, стриж­невих і найбільш стійких індивідуальних якостей особистості, що проявля­ються в діяльності, спілкуванні воїна та в його поведінці. Слово "характер" походить від грецького character - "карбування", "печатка", "риса". Пізнання характеру військовослужбовця дає змогу досить точно прогнозувати його по­ведінку, можливі вчинки та дії. Дуже важливо виявити і негативні риси харак­теру, такі як грубість, зарозумілість, жадібність, неправдивість, лицемірство тощо. В цілому, риси характеру проявляються у ставленні воїна до оточуючих, до себе, до праці. Але ми говоримо про риси характеру лише тоді, коли вони стали для воїна типовими, стійкими.

І.П. Павлов у своїх дослідженнях виявив, що фізіологічну основу харак­теру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду (динамічний сте­реотип), і тип вищої нервової діяльності людини. Впливаючи на динамічний стереотип, можна змінити характер людини, тобто немає характеру, який би неможливо було б змінити і переінакшити. Нарікання слабохарактерних на те, що "у мене такий характер, і я з собою нічого не можу вдіяти", з психологічної точки зору цілком недоречне. Змінюючи обставини, життєдіяльність воїна, його звички можна впливати на формування його характеру.

Тип вищої нервової діяльності впливає на характер двояко: по-перше, він може допомогти або ускладнити виховання певних властивостей характеру (наприклад, у воїна зі слабким типом нервової системи складніше виховувати впевненість у собі, ніж у воїна сильного і врівноваженого типу); по-друге, коли в результаті соціальних умов у воїна склалися певні стосунки, то від типу нервової системи залежатимуть ті способи дій, за допомогою яких він буде проявляти ці стосунки (наприклад, працелюбність проявляється різними спо­собами у флегматика і холерика, бо темперамент при цьому є динамічною сто­роною характеру воїна).

Психічні якості особистості, які дають змогу з певною імовірністю пе­редбачати поведінку воїна в певних умовах, називаються рисами характеру. При цьому маємо на увазі, що рисами характеру називаємо лише ті чи інші особливості поведінки воїна, які систематично проявляються в різних видах його діяльності. Вони розподіляються на позитивні (мужність, сумлінність, дисциплінованість, ініціативність тощо) і негативні (боягузтво, безпринцип­ність, халатність тощо).

Існує кілька типів характеру. Проблема класифікації характерів завжди приваблювала людей. Наприклад, ще в ІV ст. до н.е. Теофраст, який ввів тер­мін "характер", описав у трактаті "Етичні характери" 31 його вид. В основу класифікації він поклав риси моральності. У словнику російської мови наве­дено більш як 1500 понять, термінів, які розкривають різні риси характеру. При цьому офіцерові, що вивчає риси характеру підлеглих, не можна обмежуватися його окремими якостями. Характер воїна не просто сукупність, випадковий набір особливостей або рис. Різні властивості характеру взаємопов'язані, взає­мозалежні. Закономірні зв'язки і взаємозв'язки між різними рисами характеру визначають його структурність, яка має власну ієрархічність. Це означає, що серед рис характеру деякі основні, провідні, визначальні, інші - другорядні. Основні риси підкоряють собі другорядні.

Залежно від переважаючого впливу тих чи інших властивостей психіки на стосунки і діяльність воїна, можна виділити інтелектуальні, емоційні та во­льові риси характеру.

Інтелектуальними властивостями характеру вважають такі якості ро­зуму: теоретичний чи практичний склад розуму, має воїн, володіє тонкою спостережливістю чи ні, володіє гнучким розумом чи навпаки, йому прита­манні точність та інертність.

Коли йдеться про емоційні риси характеру, то мають на увазі показник збудження, пристрасне або розсудливе ставлення до явищ дійсності, що він любить і що ненавидить тощо.

Залежно від вольової активності, характери поділяють на сильні та слабкі. Звичайно, воїни, які мають сильний характер, рішучі, цілеспрямовані, сміливі, готові до ризику, витримані і самовладнані. Їм властива відповідальність за власні дії; коли вони керують, то покладають на себе відповідальність за стан справ у військовому колективі. Сильні особистості частіше трапляються серед сангвініків. Вольовими рисами воїна вважаються: наполегливість, впертість, схильність до навіювання тощо.

Психолог Б.М.Теплов риси характеру класифікував за такими позиціями: загальні - ініціативність, розсудливість, легковажність; особливості став­лення до самого себе - скромність, зарозумілість; ставлення до інших людей - товариськість, доброта, чуйність, замкнутість тощо; ставлення до праці - працьовитість, лідерство.

Системи взаємопов'язаних психічних якостей називаються симптомоко­мплексами. Взаємопов'язані одна з одною такі властивості характеру, що зу­мовлені однаковим ставленням особистості до певної дійсності.

Існують чотири групи рис характеру, які створюють симптомокомпле­кси:

• риси, що характеризують ставлення воїна до інших воїнів, до військового колективу, до суспільства (товариськість, чуйність, повага до інших воїнів, колективізм і протилежні їм риси - замкнутість, байдужість, бездушність, презирство до товаришів по службі тощо);

• риси, що засвідчують ставлення воїна до військової праці (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність, відповідальність, ініціативність і про­тилежні їм риси - лінощі, безвідповідальність, пасивність);

• риси, що засвідчують ставлення воїна до самого себе (почуття власної гід­ності, самокритичність, скромність і протилежна їй зарозумілість, яка де­коли переходить у нахабство, пихатість, егоїзм, егоцентризм).

В індивідуальному плані особистість характеризується тим, як вона ста­виться до власної особи. Психологи це називають "атрибуцією відповідально­сті". Одні люди вбачають причини успіхів або невдач у собі, своїх вчинках, інші ж - в обставинах, інших людях. Відоме твердження В.Гюго про те, що у людини три характери: той, який йому приписують, той, який він сам собі приписує, той який є насправді. Л.Толстой порівнював людину з дробом, у якому чисельник те, що вона собою являє, а знаменник, що вона про себе ду­має. Очевидно, чим більший знаменник, тим менший дріб;

• риси, які характеризують ставлення воїна до речей (охайність чи неохай­ність, дбале або недбале ставлення до свого обмундирування, речей).

Структура характеру в цілому також визначається такими властиво­стями:

• ступінь глибини (зв'язок рис характеру з стрижневими стосунками особис­тості);

• цілісність (це його внутрішня єдність, відсутність у характері протилежних рис, відповідність між направленістю і діяльністю);

• рівнем прискіпливості (визначається мірою важливості мети і завдань, які особистість обирає і ставить перед собою);

• ступінь стійкості характеру дає змогу дійти висновку про його визначе­ність;

• активність (проявляється як постійна потреба воїна бути у діяльному стані);

• сила характеру (визначається в тому, як енергійно воїн досягає мети у по­слідовності дій і завзятості тощо).

Офіцер повинен мати чітке уявлення про те, що характер можна вихову­вати, формувати, змінювати. Характер людини змінюється протягом усього її життя в процесі спілкування й діяльності. У зв'язку з цим, основними факто­рами формування характеру воїна є: соціальне середовище, в якому воїн діє; діяльність; виховання; самовиховання. Тому завдання офіцера як вихователя полягає в тому, щоб всебічно підтримати прояви позитивних рис характеру підлеглих і не створити умов для розвитку в них негативних якостей.

Характер - це життєвий почерк людини, це каркас особистості. Відоме східне прислів'я: "Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю".

Основними психологічними умовами формування і розвитку характеру військовослужбовців є:

• вивчення підлеглих і на цій основі формування мотивів службової діяльно­сті;

• цілеспрямована виховна робота з підлеглими;

• вибір серед товаришів по службі такої особи, яка для воїна стала б прикла­дом;

• психологічна насиченість бойової підготовки;

• залучення воїна до такої діяльності, де він зміг би розвинути свої риси ха­рактеру;

• керівництво самовихованням підлеглих;

• заохочення мужніх вчинків;

• статутна організація життєдіяльності воїнів тощо.

Характер воїна тісно пов'язаний з іншими психічними властивостями (на­приклад, безпосередньо з темпераментом і спрямованістю), тому на нього можна також впливати через них.

Розвиток здібностей у військовослужбовців у військовій діяльності

Як відомо, центральною задачею, яку покликаний вирішувати офіцер спі­льно з іншими командирами, є підготовка воїна-професіонала, тобто військо­вослужбовця, готового і здатного виконувати бойове завдання. Успішність виконання цієї задачі здебільшого залежить від певних властивостей особис­тості воїна, що визначаються поняттям "здібності". В сучасній психології і протягом всієї історії її розвитку можна натрапити на різні визначення по­няття "здібності".

Предметом спеціального психологічного дослідження здібності стали у ХІХ ст., коли працями Ф.Гальтона було покладено початок експерименталь­ному вивченню людей. Деякі психологи, зокрема Ф.Голль, помилково вва­жали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозку - мозковим центрам.

Здібність проявляється в процесі оволодіння діяльністю, в тому, наскільки воїн за інших однакових умов швидко і грунтовно, легко і міцно засвоює спо­соби організації та виконання її. Тому сутність здібностей становлять якості психічних процесів, що лежать в основі оволодіння знаннями й уміннями, ви­значають успіх діяльності. Таким чином, здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь, навичок, але забезпечує їх швидке набуття, закріплення й ефекти­вне застосування на практиці.

На відміну від характеру, здібності - це властивості особистості, що існу­ють тільки відносно тієї або іншої, але обов'язково визначеної, діяльності. Вони проявляються в діяльності, і тому, доки не визначено, якою діяльністю займатиметься воїн, не можна говорити про його здібності.

Що ж ми розуміємо під здібностями військовослужбовця?

Здібності - це сукупність індивідуально-психологічних особливостей воїна, які забезпечують успіх у військовій діяльності, легкість і швидкість ово­лодіння нею. При цьому не кожна психологічна особливість є здібністю, а тільки така, яка має безпосереднє відношення до успішної бойової діяльності. Крім того, здібності це не просто знання і вміння, а й можливості, сприятливі передумови успішного досягнення результатів у військовій діяльності.

Кожен воїн має певні здібності, але різні види здібностей у різних воїнів розвинені неоднаково. Від чого це залежить? По-перше, від природних задат­ків, різноманітність яких, визначена генетично. По-друге, від типу вищої нер­вової діяльності (наприклад, художній, розумовий, проміжний). По-третє, від того, які задатки конкретний воїн розвиває в собі.

У військовій психології під задатками розуміють певні морфологічні і функціональні особливості воїна як природні передумови розвитку здібностей. Наприклад, до задатків належать деякі природжені особливості слухового ана­лізатора, які сприяють успішному розвитку музичних здібностей. Задатки не визначають здібності і не характеризують їхній розвиток. Вони відображають лише одну з умов розвитку здібностей. Істотною характеристикою задатків є їхня багатозначність, оскільки на основі одних і тих же задатків (наприклад, гарні слухові задатки) можуть розвиватися різні здібності, залежно від харак­теру вимог, спричинених діяльністю (можуть розвиватися здібності співака, настроювача музичних інструментів, композитора, зв'язківця тощо).

Будучи багатозначними, задатки можуть бути більш чи менш загальними. Більш загальними є задатки, зумовлені загальним типом нервової системи. Але, крім загальних властивостей нервової системи існують і порціальні влас­тивості, що характеризують особливості діяльності окремих аналізаторських систем. Ці задатки пов'язані з відмінностями слухової, зорової, нюхової, сма­кової чутливості у різних воїнів. Вони мають пряме відношення до спеціаль­них можливостей. Задатки - це співвідношення першої і другої сигнальних систем. З цією ознакою І.П. Павлов пов'язував існування трьох типів людей: художній, розумовий і проміжний типи.

Таким чином, задатки - це тільки природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну ос­нову розвитку здібностей. Задатки, що важливо знати офіцерові, переходять у спеціальні здібності лише в результаті їхнього розвитку в процесі навчання і виховання. Вони можуть залишатися невикористаними, не розвинуться в здіб­ності, якщо воїн живе за несприятливих умов або якщо він не працює над вдо­сконаленням своїх здібностей. Навіть за наявності геніальних здібностей вирі­шальну роль відіграє активна діяльність. Видатний американський винахідник Едісон говорив: "Геній - це на 1 відсоток натхнення, а на 99 - потіння". Сам Едісон умів "потіти". Його робочий день тривав, у середньому 19 годин 30 хвилин. Спав він не більше 2-3 годин на добу. Коли йому минуло 50 років, він дозволяв собі розкіш зменшити свій робочий день на 30 хвилин. Після 70 років він працював близько 18 годин кожного дня. При цьому здібності можуть проявлятися в різному віці. Так, Моцарт почав писати музику в п’ять років, у композитора М.А.Римського-Корсакова музичний слух і музична пам'ять сформувалися в два роки, В.О.Сєров та І.Ю.Рєпін з шести років малювали фарбами, у О.С. Пушкіна літературний талант проявився в дев’ять років. Але відомі випадки дуже пізнього прояву здібностей: письменник С.П.Аксаков на­писав першу книжку в 56 років, І.А.Крилов почав складати байки в 40 років.

У той же час для виявлення задатків необхідно створювати умови, всіляко допомагати їх розкриттю. Інакше можна потрапити в казусні ситуації, які мали місце у житті геніальних людей. Наприклад, І. Ньютон у школі вважався тупим і його повернули додому, як нездатного до навчання. В.Скотту професор уні­верситету, дав таку характеристику: "Він дурень і залишиться дурнем". Л.Пастер у школі не встигав з хімії. Також Ч.Дарвіна, Д.Мендєлеєва, А.Енштейна в школі вважали нездібними учнями.

Таким чином, здібності становлять собою сплав природного (задатки) і набутого. Задатки, що виявляються вродженими властивостями, розвива­ються в умовах виховання, навчання і в процесі активної трудової діяльності. Також офіцерові необхідно мати на увазі той факт, що в процесі виконання рі­зних видів воїнської діяльності формуються і нові властивості, необхідні для цього виду діяльності.

За рівнем розвитку здібностей розрізнюють людей здібних, таланови­тих і геніальних. Люди, спроможні швидко оволодівати конкретною діяльні­стю, досягають у ній високих результатів, вносять в свою працю елементи творчості.

Талант - це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності. Талановита лю­дина створює щось нове, оригінальне, певною мірою неповторне. Однак вона творить у рамках ідеї, які вже склалися. Таким чином, розвиток таланту пе­редбачає наявність, з одного боку, здібностей, а з іншого - схильності до пев­ного виду діяльності, великого інтересу, бажання й напруженої праці. Схиль­ність і здібності до праці - найважливіші складові справжнього таланту. При­кладом може служити життя багатьох видатних особистостей. "Мене вважа­ють улюбленцем долі, - писав І. Гьоте 1824 року. - Я не хочу жалітись і нарі­кати на свій жереб. Але насправді в моєму житті нічого не було, крім тяжкої праці, і я можу сказати нині, в 75 років, що за все життя і чотирьох тижнів не прожив для свого задоволення. Ніби я весь час тягнув на гору камінь, який знову котився вниз, і треба було знову тягнути його на гору".

Найвищий рівень розвитку здібностей називається геніальністю. Ге­ній неповторний і незрівнянний. Ідеї, концепції, результати праць генія відкри­вають людству нові обрії, випереджають епоху, час. Геніальні творіння живуть століттями. Вони стають провідними віхами в розвитку наук, мистецтв, вироб­ництва. Геніальними особистостями були М.С. Ломоносов - видатний вчений, який збагатив нев’янучими ідеями математику, астрономію, хімію, літературу, географію; К.Е.Ціолковський зробив ряд значних відкриттів в аеродинаміці, ракетній техніці тощо.

Розрізнюють загальні та спеціальні здібності. Під загальними здібно­стями розуміють такі якості воїна, які забезпечують відносну легкість в оволо­дінні знаннями, навичками, уміннями і ефективність у різних видах військової діяльності.

Спеціальні здібності воїна досвідчують його здатність до успішного ви­конання певної спеціальної діяльності; вони формуються і розвиваються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та в процесі цілеспрямованого діяння. Заведено вважати, що спеціальні здібності формуються на основі зага­льних, а саме тих, що зумовлюють успішне виконання військовослужбовцем діяльності в цілому.

Про здібності свого підлеглого офіцер може судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань за інших умов за планом оволодіння бойовою спеціальністю. Практично судити про здібності військовослужбовця можна за сукупністю таких показників, як швидкість просування воїна в ово­лодінні відповідною військовою спеціальністю і якість його досягнень, схиль­ність до заняття цією діяльністю, співвідношення результатів і зусиль, що до­кладаються для досягнення цих результатів.

Вивчаючи професійні здібності воїна, офіцер має з'ясувати: по-перше, на­скільки у воїна розвинуті такі риси характеру як працьовитість, організова­ність, зосередженість, витримка, самоконтроль, необхідні для досягнення стійких успіхів у військовій діяльності, по-друге, які професійні інтереси і схи­льності у воїна, по-третє, наскільки у воїна розвинуті необхідні для даного фаху спеціальні елементарні здібності. Ця робота допомагає офіцерові в цілес­прямованій роботі з формування і розвитку здібностей у підлеглих. Існують різні методи вдосконалення здібностей. Але головне в усіх цих методах - сис­тематичне тренування.

У цілому формування військово-професійних здібностей військовослу­жбовця повинно відбуватися за кількома напрямками.

1. Військово-професійні здібності повинні формуватися усім офіцерським складом підрозділу і всією системою навчально-виховної роботи.

2. Бойова та гуманітарна підготовка повинні мати творчий характер, щоб сприяти поглибленню знань у підлеглих, які лежать в основі розвитку здіб­ностей. Чим глибші й різнобічніші знання, тим більше можливостей для розвитку здібностей, для творчого підходу до служби. Військовослужбо­вець, а надто офіцер, який не підвищує свої теоретичний і практичний рівні, не вдосконалює своєї майстерності й не стежить за новинами у своїй галузі, відстає у розвитку як спеціаліст.

3. Важливою умовою розвитку здібностей у військовослужбовців є розвиток у них стійких військово-професійних інтересів, оскільки інтерес спонукає воїна наполегливо працювати в обраній галузі.

4. Військова діяльність має бути позитивно мотивована.

5. Призначати на посади з урахуванням індивідуально-психологічних особли­востей підлеглих (з урахуванням уже сформованих здібностей, оскільки ро­бота, до якої у воїна немає хисту, не може його задовольняти й бути успіш­ною).

6. За формування та розвитку здібностей у підлеглих треба орієнтуватися на потенційні здібності.

7. Необхідна умова фахового вдосконалення воїна - навчання його самоконт­ролю. Формування ж самоконтролю нерозривно пов'язане з розвитком та­ких властивостей особистості, як вимогливість до себе, вміння критично оцінювати свої дії, переводити увагу із способів дії на результати й на цій основі закріплювати найбільш результативні дії.

ВИСНОВКИ:

Таким чином, психічні властивості людини мають вирішальне значення в характеристиці індивідуальних якостей особистості, до того ж ці властивості визначаються як біологічною природою людини, так і соціальними факторами (середовищем, вихованням, власною активною діяльністю), які є провідними в становленні особистості.