Вечір українського гумору «Здоровенькі були…»
Сцена святково прибрана. По боках на повен зріст на плакаті зображені веселі чоловіки й жінки. Посередині такі вислови: « Засміятися щирим, світлим сміхом може лише глибока, добра душа» (М.Гюго); «Веселим будь і не сумуй – тримається на цьому світ» (Омар Хайям).
Ведучий. Добрий день, шановні друзі! Ми раді бачити вас у цій залі. І сьогодні хочемо розповісти вам про дивацький народ – чухраїнців, що жив у чудернацькій країні Чукрен по той бік Атлантиди. Назва чухраїнцi постала вiд того, що народ той завжди чухався.
Ведучий. Країна Чукрен, як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передериматнюрiохора, розлягалася на чималій просторіні від біблійської річки Сону аж до бiблiйської річки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це на 3аходi...
Ведучий. Південь країни Чукрен обмивало море з водою синього кольору. В Синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була друга велика річка – Дситро.
Ведучий. Чухраїнців було чимало: щось понад сорок мільйонів, хоч здебільше вони й самі не знали, хто вони такі є...
Як запитають було їx:
–Якої ви, люди, нації?
Вони, почухавшись, відповідають:
–Та хто й зна... Живемо в Шенгеріївцi. Православні.
Ведучий. Чукрен була країна хліборобська. На ланах її на широких росли незнані тепер хліба – книші, паляниці, перепічки... А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.
Ведучий. Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис, які звалися так :
Якби ж знаття?
3абув.
Спізнивсь.
Якось то воно буде.
Я так i знав!
Ведучий. Перша риса постала в чухраїнців от з якого приводу . Вшивав один із них хату. 3лiз аж до бовдура i посунувся. Сунеться й кричить:
– Жінко! Жінко! Соломи! Соломи!.. Геп!
–Не треба...
Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона соломи на те місце, де він гепне, підстелила. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: «Не треба»!
Ведучий. І от після цього укоренилася глибоко ця риса в чухраїнцеву вдачу. Як тільки яка притичина, зразу:
– Якби ж знаття, де впадеш, соломи б підіслав. Або:
– Якби знаття, що в кума пиття...
Ведучий. З цією головною рисою з'єднані четверта й п'ята риса в чухраїнців, а саме: «якось то воно буде» та «я так i знав».
Коли чухраїнці, було, починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, i коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив: – А чи так ви робите?
Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається i нешвидко прокаже: – Та! Якось то вже буде!
І починав робити...
Ведучий. Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді: – Я так i знав! – Що ви знали? – Та що отак буде! – Так навіщо ж ви робили? – Якби ж знаття... – Так ви ж кажете, що знали?! – Так я думав, що якось то воно буде!
Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповіли, сказав: – Дивне якесь perpetuum mobile.
Ведучий. Друга риса – «забув» i третя – «спізнивсь» – характерні так само для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують...
– Чому ви цього не зробили? – I-i-i ти! Забув! Дивись! Або: – Чого ж ви не прийшли? – Та засидівсь, глянув, дивлюсь – спізнивсь! Так я й той...облишив,–Якось то, сам собі подумав, воно буде. Істинно дивний народ.
Ведучий. Я думаю, друзі, ви вже здогадались, що мова йде про українців.
Ведучий. Справді, українці – стародавній, талановитий і дивний народ. То плачуть, то співають, то сміються. Пісня і гумор завжди супроводжували життя українців, бо як інакше б вони вижили зі своєю непростою історією, якби не гумор, природна схильність до жартів, яка тільки й рятувала у важкі часи.
Ведучий. Це, напевно, у нас від Бога, наш національний характер, бо скільки життєлюбності, веселого азарту, сміху у наших народних анекдотах, бувальщинах, піснях, танцях, частівках, приказках, прислів’ях.
Ведучий. Сьогодні, друзі, ми будемо насолоджуватися присмаком яскравого гумору, що є надбанням українського народу, невід’ємною частиною його менталітету, те, що проростає через підсвідомість і прагне вирватися зовні за найменшої нагоди. Кожна нація може кепкувати з себе, але українці роблять це вишукано.
Свиня свинею
Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.
І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:
«Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її –
Все свинею буде!»
Ведучий. Людські проблеми, негаразди допікають кожного дня – а як з цим боротися? Знаєте? Ото ж і я кажу – тільки сміхом. От як тільки засмієшся у відповідь на усілякі негаразди – так все й минеться. Так і ми, то чи в нас негараздів багато, чи вже звикли, а тільки сміємося ми українці – щодня!
Ведучий. Українці – народ працьовитий, товариський, гостинний, щедрий. Він уміє помічати вади окремих людей і свої також та кепкувати з них.
Куми, кума та інші
(На сцені кум Микола, кум Петро, жінка Миколи.)
Кум Микола (заходить, стукає у двері, вітається) – Здоровенькі були, куме!
Кум Петро – Доброго вечора, куме!
Кум Микола – А що там в тебе біля порога лежить?
Кум Петро – А то мій злий собака.
Кум Микола – Тю!! А я об нього ноги витер!
Кум Петро – Їсти хочеш?
Кум Микола – Хочу!
Кум Петро – Добре, але спочатку випий десять склянок води. Ну що, куме, будемо їсти?
Кум Микола –Та вже щось не хочеться...
Кум Петро – Ну, я так і думав – ти ж пити хотів!!!
Кум Микола – Ти чув, що від сала з'являється склероз ?!
Кум Петро – То-то я думаю, чому коли зранку сальця з'їм, то цілий день не згадую, що їсти хочеться…
Кум Микола –Що українцю добре, те свині – смерть!
Кум Петро – Куме!
Кум Микола – Га?!
Кум Петро – А чому американці були на Місяці, а ми ні?!
Кум Микола –А хто вам таке сказав?
Кум Петро – Та я сам фотографію бачив: «Американці на місяці».
Кум Микола – А ви знаєте хто їх фотографував?
Кум Петро – Ні
Кум Микола – Отож…
Кум Петро – Куме, а ти ще працюєш пожежником?
Кум Микола – Ще, куме, працюю.
Кум Петро – Ну і як твоя робота?
Кум Микола – Та що тобі, куме, скажу? Начальник у нас гідний. Ніби і команда підібралась непогана, та й зарплата добра, а як, куме, пожежа почнеться. то хоч з роботи звільняйся!!!
Кум Петро – Куме! Позичити десять гривень зможете?
Кум Микола – А чого ж! Нема проблем. Ось повернусь з Парижу і позичу.
Кум Петро – Куме! Ви що, у Францію збираєтесь?
Кум Микола – І не думав!
Кум Петро – Куме, а що це ви робили у мене у коморі?
Кум Микола – Та вiд собак ховався.
Кум Петро – А чого пика у сметанi?
Кум Микола – Та ото ж...
Кум Петро – Миколо, твоя корова курить?
Кум Микола – Ні.
Кум Петро – Ну, тоді у тебе хлів горить...
Кум Микола – Ой лишенько! (вибігає).
Жінка – Петре! Знов ляси точив з кумом? Худобу не нагодував, гусей пастися не випустив!!! От ледар, нероба!!!
Кум Петро – Зате які пісні співаємо!
( пісня «Ой кум до куми залицявся») ( танець?)
Ой кум до куми залицявся,
Посіяти конопельки обіцявся.
Він сіяв, присівав,
Присіваючи, казав:
«Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!»
Ой кум до куми залицявся,
Їй пошити сорочечку обіцявся.
Він шив, вишивав,
Вишиваючи, казав:
«Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!»
Ой кум до куми залицявся,
Одягнути сорочечку обіцявся.
Він її одягав,
Одягаючи, казав:
«Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!»
Ранок. Виходить чоловік на ґанок, потягується і позіхає.
Сусідка репетує:
Сусідка – Миколо, твій Полкан п'ять моїх курей задавив!
Чоловік, продовжуючи потягуватися і позіхати, спокійно відповідає:
Сусід – Собака не винуватий, курей прив'язувати треба...
Сусідка – Миколо! – Ти чим своїх свиней годуєш?
Сусід – А тобі що?
Сусідка – Та я теж хочу схуднути!
Ведучий. Великими гумористами були запорізькі козаки. Вони не тільки вміли воювати, а й веселитися, дотепно кепкувати з інших, їхніх вад. Ви тільки послухайте, які прізвиська давали вони одне одному, що потім стали прізвищами: Затуливітер, Убийвовк, Рева, Непийпиво, Барило, Кавун, Бугай, Сало, Чуприна, Пузо тощо.
Ведучий. Питають козака, що тільки-но прибув на Запоріжжя:
Письменний? Читати вмієш?
Не знаю, можливо, вмію, але я ніколи не пробував.
Ведучий. Споконвіку ведеться,
Знають недруг і тать
Запорожство сміється —
Бусурмани тремтять
Товариство козаче
Не щадить і владик:
Шабля гостра, одначе
Ще гостріший язик.