Міністерство аграрної політики і продовольства України Верхньодніпровського коледжу Дніпропетровського державного аграрного університету

Індивідуальна робота

Виконав студент

22 групи

Марченко О.М

Керівник:

Лещенко С.І

Верхньодніпровськ-2013

План:

Вступ

1)Організація міжбанківських розрахунків.

1.1 Класифікація і характеристика міжбанківських розрахунків.

1.2 Еволюція міжбанківських розрахунків в Україні .

2) Економічна суть і необхідність міжбанківських розрахунків.

2.1 Перспективи розвитку платіжної системи України.

2.2 Міжбанківські кореспондентські відносини.

3) Довгострокове кредитування як форма участі банку в інвестиційному процесі.

3.1 Діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів.

3.2 Довгостроковий кредит.

Висновок

Використана література

Вступ

Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб’єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача.    Крім того, між банками як самостійними економічними суб’єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі — міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому без добре організованої, надійної, ефективної системи міжбанківських розрахунків не можуть успішно здійснюватися міжгосподарські розрахунки і функціонувати банківська система взагалі.    Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Їх організація в різних країнах неоднакова, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп’ютерних технологій у банківську практику тощо. Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий світовий досвід та запровадивши найсучасніші комп’ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.    Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме: — внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС); — комбінацію систем ВПС і СЕП; — міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT; — двосторонні прямі кореспондентські відносини.    Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв’язку для передавання інформації.    Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам. Коррахунки для банків мають таке ж значення, як поточні рахунки для господарських суб’єктів, а відкриття і ведення їх є обов’язковою передумовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків — важлива складова кореспондентських відносин між банками.    Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов’язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за його порушення.

Розділ 1. Організація міжбанківських розрахунків

Центральний банк несе відповідальність за ефективне і безперебійне функціонування платіжної системи країни, забезпечення мінімізації ризику в цій системі. Виходячи з характеру платежів, які здійснює платіжна система, розрізняють: - системи міжбанківських розрахунків; - внутрішньобанківські платіжні системи; - системи «клієнт-банк»; - системи споживчих платежів, тобто системи масових платежів на¬селення з використанням карток. Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Систе¬ми міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи по¬будови платіжної системи. Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного проце¬су розрізняють два основних методи здійснення розрахунків: - з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків; - з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках. За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему клірингових розрахунків. Система валових розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо. Система клірингових розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичен¬ня певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підраху¬нок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та кош¬тами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредито¬вою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників. Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розра¬хунків, діють дві системи: - система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки; - система, що є власністю структур приватного сектора (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з остаточних розрахунків. Обидві системи поєднує те, що остаточний розрахунок виконує цен¬тральний банк. Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків: - система розрахунків з наданням банком, який веде кореспон¬дентський рахунок, кредиту-овердрафту; - система розрахунків без надання банком, який веде кореспон¬дентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у ме¬жах залишків коштів на кореспондентському рахунку. За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: - система пакетного режиму, коли платіжні документи обробляються періодично і групами (пакетами файлів платіжних документів); - система реального часу, коли платежі зараховуються на кореспон¬дентські рахунки у міру їх надходження. Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись - через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України; - внутрішньобанківську платіжну систему; - прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності доз¬волу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентсько¬го рахунку). Починаючи з 1994 р. основна форма міжбанківських розрахунків в Україні — це система електронних платежів через мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує: — прискорення розрахунків між банками; - підвищення рівня надійності розрахунків; - посилення контрольної функції НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків; - раціональне використання тимчасово вільних ресурсів банків то¬що. СЕП побудована як деревовидно-мережна структура . На нижньому рівні СЕП містяться банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП — це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує функціонування СЕП у цілому і керує роботою регіональних розрахункових палат. Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспон¬дентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки. СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП» .

1.1 Класифікація і характеристика міжбанківських розрахунків.

Системи міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих раїнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків: 1) розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками. їх називають лоро-ностро; 2) розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах Центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна характеризувати, як платежі брутто; 3) Розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі нетто. розглянемо кожен із цих видів детальніше.  Міжбанківські кореспондентські відносини. Ці відносини включають різноманітні форми співробітництва банків на засадах коректності, чесності та узгодженості щодо виконуваних операцій. Хоча банки конкурують за сфери впливу з метою залучення клієнтів та ділових партнерів на ринку, вони можуть бути і кореспондентами, тобто клієнтами один одного. Необхідність у кореспондентських відносинах виникає, коли банк не може запропонувати певні послуги своїм клієнтам, або коли відомо, що інший банк зробить це швидше, краще та дешевше. З огляду на це й обирають банки-кореспонденти. Кореспондентські відносини між банками можуть виникати не лише в межах однієї країни, а й з іноземними банками. Цей вид кореспондентських відносин в основному використовується для міждержавних розрахунків. Для встановлення кореспондентських відносин з іноземним банком комерційному банку необхідно отримати генеральну ліцензію в центральному банку. Організація кореспондентських відносин між банками передбачає відкриття рахунків один у одного. Кореспондентський рахунок являє собою рахунок, на якому відображаються розрахунки однієї кредитної установи за дорученням та за рахунок іншої кредитної установи. Він є різновидом депозитного рахунку до запитання і виконує ту саму роль, що й поточний рахунок підприємства, але з урахуванням специфіки діяльності банку. Отже, кореспондентський рахунок банку в іншому банку - це пасивний рахунок у балансі банку-кореспондента. Якщо при цьому кореспондентський рахунок відкривається в установі центробанку, то на ньому зберігаються власні кошти комерційного банку, статутний, резервний, страховий та інші фонди банку.

1.2 Еволюція міжбанківських розрахунків в Україні .

Щоб краще зрозуміти нинішній стан платіжної системи України як екс-радянської республіки, важливо розглянути її історичне коріння. З 1930 р. до недавніх реформ єдина банківська система обслуговувала весь Радянський Союз. Держава володіла всіма коштами підприємств, платіжні операції здійснювалися через внутрішньобанківські перекази. При цьому основною вимогою до системи розрахунків та її відмінною рисою був контроль, а не оперативність, зручність або надійність. Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР здійснювалися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка була запроваджена в 1933 р. У цю саму систему були включені й установи Зовнішторгбанку ("Внешторгбанка") СРСР. Щорічно за міжфілійними оборотами в СРСР здійснювалося до 200 млн операцій. Розрахунки через систему міжфілійних оборотів здійснювалися переказуванням сум за рахунками у різних установах однієї системи банку. В міжфілійних оборотах брали участь усі філії банку, однак у кожній конкретній операції - дві філії, що кореспондували між собою. Одна з них видавала доручення, тобто починала операцію і здійснювала початковий провід. її умовно називають "філією А". Друга виконувала доручення та відповідала першій, виконуючи відповідний оборот. її умовно називають "філією Б". Кожна установа могла виступати як в одній, так і в іншій ролі. Засобом міжфілійних розрахунків були авізо за МФО, які складалися та спрямовувалися в розрахунково-касові центри (РКЦ) при центральному банку або в процесингові центри головного банку. Авізо зазвичай пересилалися засобами спецпошти (паперові поштові авізо) або телеграфом (телеграфні авізо). Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, однак загалом у межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку. Цей механізм розрахунків передбачав централізований порядок їх регулювання та контролю за своєчасним, коректним завершенням (тобто своєчасним отриманням філією Б та відображенням платіжної операції в обліку). Операції з обліку та контролю МФО за ручного оброблення документів мали значну питому вагу в загальному обсязі обліково-операційної роботи, і тільки застосування комп'ютерів та відповідного програмного забезпечення скоротило час та зменшило трудомісткість операцій. Перевагою системи розрахунків через МФО було те, що вона була добре організована і дисциплінувала бухгалтерський апарат банків, оскільки вимагала особливо чіткої організації та суворого контролю всіх етапів проходження платіжних документів.

Розділ 2. Економічна суть і необхідність міжбанківських розрахунків .

У ринковій економіці щодня укладається безліч угод. Безготівкові платежі між суб'єктами підприємницької діяльності здебільшого не можуть бути завершені в межах одного банку, тобто без розрахунків між установами, що їх виконують. Отже, всі розрахунки за угодами суб'єктів підприємницької діяльності, рахунки яких відкриті в різних банках, є міжбанківськими розрахунками. Міжбанківські розрахунки являють собою систему організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між банківськими установами. Частина міжбанківських розрахунків призначена для здійснення економічних зв'язків між кредитними та фінансовими установами, зокрема для: - розміщення грошових коштів у формі депозитів і кредитів; - переобліку векселів; - отримання кредитів центрального банку в порядку рефінансування; - купівлі та продажу цінних паперів, включаючи державні. Міжбанківські розрахунки обслуговують також різноманітні зовнішньоекономічні зв'язки, що виникають у процесі експорту-імпор-ту товарів та послуг, капіталів і міграції робочої сили. Саме тому їхня чітка і збалансована організація - запорука ефективного функціонування економічних процесів. У сучасній банківській системі платіжно-розрахункова функція нарівні з прийняттям депозитів і видаванням позик належить до найважливіших банківських операцій. На здійснення розрахунків витрачається не менше двох третин операційного часу банківського персоналу. В умовах ринкової економіки придбання товарів та послуг оплачується грошима, що перебувають або в обігу, або у формі депозитів на банківських рахунках, іноді використовується кредит. При цьому численні учасники економічного процесу - приватні особи, фірми, що діють на фінансових ринках та.в інших секторах економіки, - мусять враховувати проблему невизначеності терміну надходження та виконання їхніх платежів. Ця невизначеність зумовлена низкою чинників: - швидкістю, з якою боржник вживає заходів з метою здійснення платежу; - вибором засобу платежу та результативністю цього засобу з погляду своєчасності та ефективності його оброблення; - кількістю посередників, що беруть участь у платіжній операції; - наявністю і вартістю кредиту, який використовується для компенсації тимчасового дефіциту готівкових коштів у платника. Будь-якому учасникові економічного процесу недоцільно тримати великі суми готівкою або у вигляді банківського депозиту до запитання для виконання своїх зобов'язань за платежами на випадок можливого несвоєчасного надходження коштів. Господарюючим суб'єктам вигідніше користуватися платіжними послугами банків, які можуть надати позики у разі нестачі коштів, що виникає внаслідок їх несвоєчасного надходження. Зі свого боку, банки завжди мають бути спроможними виконати платіжні доручення своїх клієнтів. Однак і в банках може виникнути тимчасова нестача коштів, спричинена несвоєчасним їх надходженням, і через це банки змушені звертатися до міжбанківського ринку або до центрального банку за короткостроковими позиками для погашення своїх зобов'язань за міжбанківськими розрахунками. Найкращим способом здійснення остаточних міжбанківських розрахунків вважається переказування залишків коштів, що перебувають на рахунках у центральному банку, комерційним банкам - отримувачам коштів. Системи міжбанківських розрахунків різних країн помітно різняться. У світі не існує єдиної платіжної моделі, однак є загальні принципи і характеристики, що визначають функціонування національних платіжних систем. Водночас є і загальні проблеми, які автоматично переносяться на платіжні механізми. Перша проблема стосується розмежування функцій між центральним і комерційними банками. Цілком зрозуміло, що комерційні банки мають нести відповідальність за обслуговування рахунків клієнтів та надання спеціалізованих платіжних послуг, необхідних у міжбанківських стосунках. Однак на сьогодні немає єдиної думки щодо таких питань: - яку роль має відігравати центральний банк в експлуатації різних компонентів фізичної інфраструктури платіжного механізму? - наскільки активно центральний банк має надавати послуги щодо здійснення міжбанківських платежів? Платіжні послуги центрального банку можуть бути пов'язані з обробленням безлічі окремих платежів, що проходять через банківську систему. Ці платежі потім можуть зазнати взаємного заліку і погашення на міжбанківській основі. Вважається, що ринкові сили визначають оптимальне поєднання участі центрального банку і комерційних банків на ринку платіжних послуг. Наприклад, у платіжній системі США Федеральна резервна система як постачальник платіжних послуг установлює ціну на дані послуги на такому рівні, щоб повністю відшкодувати виробничі ви-трати, включаючи постійні, змінні та тимчасові витрати. У деяких країнах операційні послуги центрального банку субсидуються, і роль його в платіжному механізмі вважається різновидом суспіль ного блага Друга проблема полягає у виборі самої моделі міжбанківських платежів із використанням валових розрахунків у реальному часі або чистих рохрахунків (тобто розрахунків з елементом взаємозаліку) і засобів контролю в цих системах для забезпечення Їхньої ціліснос- . ті та надійного фунціонування. У засобах контролю за кредитними ризиками і ризиками ліквідності, що виникають за багатосторонньо-го взаємозаліку, заінтересовані всі учасники платіжного процесу. Однак і в розвинутих країнах з ринковою економікою, з відносно сталими концепціями платіжних систем і систем розрахунків немає згоди щодо витрат на здійснення такого контролю. Третя проблема повязана з вибором оптимального складу тех-нічних засобів, що забезпечують функціонування міжбанківських розрахунків. Потрібні великі витрати для підтримування в автома-тизованих системах операційного взаєморозуміння і дублювання на рівні, необхідному для функціонування платіжної системи навіть у разі несправності центральних систем комп'ютерів або стихійного лиха. Питання щодо технічної реалізації та розміру витрат на дуб-лювання інформації вирішується кожною країною окремо.