План практичного заняття 10

1. Назвати органи, призначенням яких є бюджетний кон­троль. Обґрунтувати розмежування їх повноважень у сфері бюд­жетного контролю.

2. Назвати нормативні та інші акти, що регламентують кон­трольно-ревізійну роботу з бюджету.

3. Вказати, за якими напрямами здійснюється контрольно-ре­візійна робота з бюджету.

4. Навести порядок організації, планування та проведення ревізій та перевірок з бюджету.

Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. Функції Рахункової палати України в сфері контролю за виконанням бюджету.

2. Функції Державної податкової адміністрації в сфері кон­тролю за виконанням бюджету.

3. Функції Державного митного комітету в сфері контролю за виконанням бюджету.

4. Функції Державної контрольно-ревізійної служби в сфері контролю за виконанням бюджету.

Тематика індивідуальних навчально-дослідних завдань

1. Розвиток Державної Контрольно-ревізійної служби України.

2. Методика проведення ревізії бюджетної установи.

3. Застосування штрафних санкцій за результатами ревізії.

4. Внутрівідомчий контроль за використанням бюджетних асигнувань.

5. Роль контрольно-ревізійної служби в здійсненні держав­ного фінансового контролю.

6. Порядок проведення ревізій і перевірок органами Дер­жавної контрольно-ревізійної служби в Україні за поданням правоохоронних органів.

7. Удосконалення організаційного механізму взаємодії орга­нів бюджетного контролю в Україні.

8. Напрями удосконалення бюджетного контролю в Україні.

9. Шляхи підвищення контролю ефективності використання бюджетних коштів в Україні.

10. Державна Контрольно-ревізійна служба в Україні і шляхи удосконалення її діяльності.

11. Місце та роль Рахункової палати України в управлінні бюджетом.

12. Органи державного фінансового контролю в Україні та розмежування функцій між ними.

13. Реалізація результатів ревізій і перевірок, проведених органами Державної контрольно-ревізійної служби в Україні.

14. Внутрівідомчий контроль за використанням бюджетних асигнувань. Проблеми та шляхи їх вирішення.

Література: 2; 47, С. 155–168; 49, С. 250–283; 50, С. 426–584; 51, С. 437–521; 54, С. 126–198; 60, С. 210–214; 63, С. 105–133.

[Вгору] [Вниз]

Тема 9 Світовий досвід бюджетного менеджменту Методичні поради до вивчення теми

У формування бюджетного права та існуючих нині демо­кра­тичних процедур бюджетного процесу і бюджетного менедж­менту значним є внесок країн Західної Європи і Сполучених Штатів Америки. Ядром конституційно-парламентського бюд­жетного права є принцип, що обрані демократичним шляхом народні представники розглядають і затверджують (вотують) бюджет. В умовах демократії виборці, користуючись досить ши­рокими правами у сфері бюджетного законодавства, мають мож­ливості реального впливу на питання бюджетної політики. До того ж держава пропонує своїм громадянам досить широкий спектр соціальних послуг і гарантій поза будь-яким зв’язком із рівнем доходів, майновим станом чи сумою сплачуваних подат­ків.

Для удосконалення процесу управління бюджетними від­но­синами та рухом бюджетних ресурсів в Україні обов’язково має бути вивчений закордонний досвід бюджетного менеджменту. Необхідно, зокрема, вивчити виконання кожної з функцій бюд­жетного менеджменту:

• організацію бюджетного планування та використовувані при цьому методи та процедури;

• організацію бюджетного процесу у розвинених країнах, перелік та розмежування конкретних функцій бюджетного ме­неджменту, організаційну будову апарату бюджетного менедж­менту (систему органів управління бюджетом та їх структуру) та розподіл функцій між підрозділами апарату;

• систему стимулювання виконання апаратом бюджетного менеджменту своїх функцій, відповідальність, передбачену за бюджетні правопорушення, систему винагороди менеджерів у сфері бюджетних відносин;

• організацію бюджетного контролю у розвинених країнах, процедури контролю складання, затвердження бюджету, кон­тролю за надходженнями та видатками з бюджету, ефективності використання бюджетних коштів.

Організаційна будова бюджетного менеджменту має багато спільних ознак, враховує напрацьований сторіччями досвід. Практично для усіх країн світу закономірністю є наявність особ­ливого уповноваженого органу в системі виконавчої влади, який відповідає за розробку та здійснення державної фінансової полі­тики. У більшості країн таким органом є Міністерство фінансів (Федеративна Республіка Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Литва, Польща, Угорщина, Російська Федерація та інші каїни). В англомовних та деяких інших країнах міністерство фінансів має назву «казначейство». Міністерства фінансів під назвою державних казначейств функціонують у США, Великобританії та деяких інших країнах.

В окремих країнах на цей орган покладаються ще й додаткові обов’язки. Наприклад, у Франції головним фінансовим відом­ством є міністерство економіки і фінансів. Назвою цього органу підкреслюються широкі економічні повноваження міністерства та міністра фінансів Франції.

Є країни, де в системі виконавчої влади функціонує кілька фінансових відомств. Так, у США, крім державного казна­ейства (міністерства фінансів), є адміністративно-бюджетне управління у складі адміністрації президента. Цей центральний орган вико­навчої влади забезпечує розробку та виконання федерального бюджету, а також урядових бюджетних програм і здійснює кон­троль за їх виконанням.

Державне казначейство як орган, основною функцією якого є касове виконання бюджету, функціонує у Латвійській Респуб­ліці, Австрії, Російській федерації, інших країнах.

У країнах із розвинутою ринковою економікою фінансовий контроль відповідно здійснюють: у державах парламентського типу – парламент, у президентських – виконавча влада. Спільні риси такого контролю зафіксовані в принципах Лімської дек­ла­рації, прийнятої в 1997 році на Конгресі Міжнародної орга­ніза­ції вищих контролюючих органів. При цьому фінансовий кон­троль вважається частиною державного регулювання з метою виявлення відхилень від прийнятих положень і порушень прин­ципів законності, ефективності та економії ресурсів. Здій­сню­ється передусім у формі попереднього контролю для вжиття певних коригуючих заходів і недопущення таких порушень у майбутньому і навіть отримання компенсації за заподіяні збит­ки.

У більшості розвинутих країн світу, у тому числі у країнах Європейського Союзу, фінансовий контроль здійснює Рахун­кова палата, а також урядові контрольно-ревізійні служби. Так, у ФРН, Фінляндії та в інших країнах рахункова палата контро­лює діяльність усіх федеральних підприємств, страхових уста­нов федерації, приватних підприємств із 50 % часткою держави, решту організацій та відомств, якщо вони розпоряджаються державними коштами. В Австрії Рахункова палата уповнова­жена здійснювати перевірки не лише державного господарства федерації, а й контролювати фінансову діяльність місцевих ор­ганів влади, благодійних фондів і закладами, управління якими здійснюється органами федерації. Державна рахункова палата Угорщини, крім того, контролює діяльність податкового управ­ління, державної митниці, управління гербових зборів і навіть господарську діяльність партій.

У Великій Британії функції державного фінансового контро­лю виконує Національна ревізійна рада.

У Сполучених Штатах Америки контроль у галузі фінансів здійснюють: Державне казначейство, Головне контрольно-фі­нансове управління Конгресу, Адміністративно-бюджетне управ­ління при президентові, Управління з добору і розстановки кад­рів, Президентська рада з боротьби із фінансовими зловживан­нями в державних закладах, Рада честі й ефективності в уряді, інспектори Федеральної резервної системи, Федеральної корпо­рації зі страхування депозитів штатів та інші органи, не гово­ря­чи вже про податкову службу. До функцій цих органів належить проведення ревізій, перевірок, встановлення оцінки і складання оглядів про виконання федеральних програм. При цьому пере­віряється законність, доцільність та ефективність здійснених витрат.

У Франції важливу роль в управлінні централізованими фі­нансовими ресурсами, крім уряду й Міністерства фінансів, про­мисловості і економіки відіграють також такі спеціалізовані дер­жавні утворення, як Національна кредитна рада, Банківська кон­трольна комісія, Комісія економічного і регіонального розвитку країни.

Крім зазначених відомств, у Франції використовуються структури контролю галузевого спрямування, зокрема, такі, як Генеральна інспекція національної освіти, Генеральна інспекція національної політики тощо.

На приватних підприємствах контроль держави за їхньою ді­яльністю обмежується перевірками своєчасності й повноти від­рахувань до бюджету, правильності ведення бухгалтерських рахунків (обліку), дотримання чинного законодавства з питань оплати праці найманих працівників, виконання державних кон­трактів і зобов’язань ( контроль за використанням бюджетних коштів). Решта питань, пов’язаних із забезпеченням ефектив­ності діяльності приватних підприємств, підлягає внутрішньому контролю, який здійснюється самостійними підрозділами під­приємств або аудиторами.

У більшості країн основними критеріями, за якими держава контролює роботу приватних і державних підприємств, є вико­нання обов’язкових відрахувань до державного (федерального) бюджету і реалізація урядових замовлень. У державному секторі економіки, крім того, предметом державного контролю є оцінка ефективності роботи підприємств шляхом порівняння видатків і реалізації продукції, цільове витрачання державних коштів та використання державного майна.

Так, контроль за діяльністю державних підприємств у Фран­ції, частка яких становить близько 20 %, умовно поділяють на два основні різновиди:

внутрішній контроль, який забезпечують фінансові контро­лери підприємств, адміністрацій, державні бухгалтери та Гене­ральна інспекція фінансів. Внутрішній контроль спрямований в основному на перевірку законності здійснених операцій та збе­реження державного майна від розкрадання. Усі операції, які здійснюються державними бухгалтерами Франції, підлягають низці перевірок, мета яких – забезпечити виконання затвер­дже­них бюджетних операцій та додержання правил ведення держав­ного бухгалтерського обліку; зовнішній, який здійснює Рахунко­ва палата та її регіональні підрозділи. Слід наголосити, що Ра­хункова палата існує у Франції з 1303 р., а Генеральна інспекція фінансів (аналог ГоловКРУ України) – з 1816 р.

Рахункова палата здійснює, з одного боку, судовий нагляд за індивідуальними рахунками управління головних державних бухгалтерів і контроль адміністративного характеру за ком­плексом операцій державного обліку, з іншого. Таким чином, зовнішній контроль не обмежується виробничо-господарським рівнем, а виходить на державний, бо Рахункова палата має ієрархічну структуру підпорядкованості. Палата перевіряє й оцінює всі державні рахунки, які здійснюють бухгалтерії дер­жавних підприємств і адміністрацій, видає постанови, в яких відзначаються не лише недоліки роботи державних об’єктів, а й рішення щодо відшкодування втрат, заподіяних державі. До­по­віді за результатами перевірок, які робить Рахункова палата, щорічно подаються президентові республіки та друкуються в пресі.

Найбільш прийнятною для України системою державного фінансового контролю є система, яка існує у Франції, з огляду на те, що структура цих органів і виконуваних ними функцій контролю за використанням бюджетних коштів практично іден­тична (табл. 1).

Таблиця 1