9. Раціональне використання фітоценозів та зооценозів

Важливе значення у структурі фітоценозів відіграють ліси – як джерело О₂ для всіх живих організмів, середовище існування тварин, комах, рослин, джерело інших несировинних ресурсів – природорегулювальних, природозахисних (це екологічна роль), а також як джерело численних сировинних функцій – насамперед деревини і вторинних ресурсів (мисливських ресурсів, ягід, грибів, соку, лікарських ресурсів тощо). Для збереження лісів проводять такі заходи:

1) вирубування в межах розрахункової лісосіки та переробка деревини;

2) використання відходів переробки лісо сировини;

3) проведення лісовідновлення та лісорозведення. Лісовідновлення – це вирощування штучно створених лісів на вирубах. Лісорозведення – створення і вирощування лісу на територіях, де раніше лісонасаджень не було. Залісення насамперед треба здійснювати на еродованих землях, уздовж берегів річок та ярів, на гірських схилах та межах полів;

4) належний догляд за лісонасадженнями (включаючи раціональне обмежене вирубування), створення полезахисних та лісоохоронних лісосмуг, рекреаційних і заповідних лісопаркових зон і масивів;

5) створення стійкіших і продуктивніших видів лісової флори, раціональне використання і збереження ягідних, кормових, технічних і лікарських рослин. Оскільки досі із 0,5 млн відомих видів рослин людина використовує лише 10 %.

6) інтродукція та акліматизація (процес пристосування тваринних і рослинних організмів до нових умов існування, що, як правило, пов'язано зі штучним або природним розселенням їх поза межами історичних ареалів. Акліматизація буває природною, випадковою (попутною) і штучною. Реакліматизація – переселення видів на території, на яких вони жили раніше, але внаслідок знищення людиною чи за інших обставин зникли й розведення дичини. Актуальним є переселення бобра, зайця-русака, плямистого оленя, козулі, єнота-полоскуна, лані, муфлона; а серед птахів – фазана, сірої куріпки; серед риб – товстолобика, білого амура та ін.;

7) створення заповідників, заказників та ін. природоохоронних територій;

8) розроблення та впровадження державних регіональних і міждержавних програм з охорони, використання та відтворення видів рослинного й тваринного світу;

9) збереження видів, занесених до Червоної книги України, та фітоценозів, занесених до Зеленої книги України;

10) ведення міжнародного співробітництва в галузі охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

11) посилення боротьби з браконьєрством;

12) підгодівля диких тварин;

13) підтримання розвитку і збереження природно-заповідного фонду шляхом розбудови екологічної мережі;

14) підтримання розвитку системи моніторингу і ведення державного кадастру природних ресурсів.

Проте парадигма раціонального природокористування за змістом все ж таки є антропоцентричної, зорієнтованою на пріоритет інтересів людини. Тому на її засадах не вдається досягти гармонізації взаємодії в системі «людина – природа». Нове світобачення, сформоване на екологічному світогляді і біосферному мисленні, ми розглянемо на слідкуючій лекції.