3. Комплекс показників, що всебічно і безпосередньо характеризують здоров’я населення

Це такі показники:

1) загальні медичні (поширеність хвороб, захворюваність, смертність, інвалідність, у тому числі загальна і дитяча);

2) психічні розлади (поширеність психічних розладів і захворювань нервової системи та розладу органів чуття тощо);

3) спадкові розлади (вроджені аномалії, очікувана тривалість життя тощо);

4) соціальні показники (демографічне навантаження, природний рух населення, рівень соціальної завантаженості, рівень медичного обслуговування, джерела існування тощо);

5) показники стану екоситуації, включаючи співвідношення техногенного навантаження і стійкості до нього природного середовища.

У територіальному аспекті найбільші індекси здоров’я (56%) мають жителі західних і південних областей України, найменші (40%) –промислового Придніпров’я та Донбасу. Тобто там, де складна екологічна ситуація, індекси здоров’я є пониженими.

4. Життєвий рівень населення

Життєвий рівень народу – показник, що характеризує ступінь забезпеченості населення матеріальними, культурними та інтелектуальними благами. Його якісна і кількісна характеристики визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Зростання цього рівня проявляється у збільшенні реальних доходів, випуску і споживанні продуктів харчування, непродовольчих товарів, у поліпшені культурного, медичного і побутового обслуговування, забезпеченні житлом, поліпшенні умов праці, збільшенні вільного часу та в інших благах забезпечувальної інфраструктури.

До інтегральних показників життєвого рівня населення можна віднести показники людського розвитку та бідності населення.

Людського розвиток та їх регіональну диференціацію в Україні оцінюють за дев’ятьма групами показників: демографічний розвиток, розвиток ринку праці, матеріальний добробут, умови життя, охорона здоров’я, рівень освіти населення, соціальне середовище, фінансування людського розвитку, екологічна ситуація.

Бідність населення. Сьогодні переважна більшість науковців бідність визначають як неможливість підтримувати власний спосіб життя. Дані соціологів свідчать про перевищення витрат над доходами в середньому в 1,5 рази: середньодушові еквівалентні доходи в Україні у 2000 році становили 177,2 грн., а середньодушові еквівалентні витрати – 240,1 грн. (порівняйте ці цифри). При цьому рівень бідності складав 26,4%.

Найвищі рівні бідності спостерігаються в різних за географічним положенням регіонах країни: Миколаївській області (44,9%), Луганській (35,5%), Чернівецькій (34,6%), Волинській (33,6%) та Вінницькій області (32,0%), в м. Севастополі (35,1%).

Найбільш благополучними за показником рівня бідності можна вважати м. Київ (11,5%), Одеську область (20,0%), Харківську (21,2%), Закарпатську (22,0%) та Кіровоградську (22,5%) області.

5. Харчування людини і нормування якості харчових продуктів

Ми знаємо, що наявність харчових продуктів є необхідною умовою життя людини. Ці питання детально Вам пояснює проф. Т.М. Димань та інші викладачі кафедри екотрофології. Тому ми розглянемо їх коротко.

Людина належить до гетеротрофних організмів і споживає рослинні й тваринні продукти харчування. Жителі північних регіонів віддають перевагу м’ясному харчуванню, тоді як у тропічних країнах – рослин­ним продуктам (фруктам та овочам). Проте в більшості країн сучасне населення користується змішаною дієтою, до складу якої входять м’ясо, риба, овочі та фрукти.

З їжею в організм людини надходять не лише поживні речовини, але 50–90% забруднювальних речовин. Забруднення продуктів харчування зумовлюють харчові отруєння, які поділяють на небактеріальні, бактеріальні та мікотоксикози.

Численні отруєння небактеріальної природи пов’язані з потраплянням у харчові продукти хімічних отруйних речовин та радіонуклідів. Техногенне забруднення спричинено, насамперед, технологіями виробництва продуктів харчування. Так, використання мінеральних добрив для вирощування сільськогосподарської продукції призводить до накопичення в продуктах харчування нітратів, нітритів і нітрозамінів. Нітрати змен­шують вміст в організмі вітамінів та знижують його стійкість до онкогенних фак­торів. Надлишкові нітрити в організмі призводять до утворення нітрозамінів з канцерогенними властивостями. Отже, пестициди потрапляють із сільськогосподарськими продуктами (зер­ном, овочами та фруктами), деякі важкі метали (свинець, цинк, мідь, нікель та ін.) можуть переходити в їжу з посуду, пакувальної тари тощо. Отруїти­ся можна також вживанням отруйних рослин та м’ясом деяких тварин.

Бактеріальні отруєння – це токсикоінфекції, тобто отруєння, спричинені мікроорганіз­мами групи сальмонел. Ці захворювання виникають у результаті спожи­вання заражених мікробами м’ясних, молочних, рибних та рослинних продуктів, качиних і гусячих яєць тощо. До бактеріальних належать також от­руєння, спричинені стафілококами, що можуть міститися у молоці, сирах, консервах, кондитерських виробах, морозиві тощо.

Мікотоксикози – хвороби, викликані продуктами харчування, які насичені токсичними продуктами грибів (пеніцилтоксикоз, фузаріотоксикоз).

Вода і харчові продукти. Харчування неможливе без вживання води. Проте, через споживання води в організм людини надходить до 80% від усіх забруднювальних речовин.

Забруднювальні речовини можуть надходити в харчові продукти та напої як із сировиною, з якої виготовляють їх, так і з різними харчовими добавками, які застосовують у харчових технологіях. Сторонні шкідливі речовини, не властиві натуральним продуктам, можуть спричиню­вати небажану зміну їх властивостей в результаті технологічної обробки (нагрівання, сушіння, опромінювання тощо) та зберігання. Вони можуть потрапляти в харчові продукти із засобами консервування, антибіотиками, ферментними препаратами тощо.

Вода, яку використовують у технологічних процесах приготування харчових продуктів і напоїв, має відповідати вимогам державного галу­зевого стандарту на питну воду, який регламентує вміст у ній 640 речовин. З лікувальною та профілактичною метою вико­ристовують підземні термальні води підвищеної мінералізації з вмістом солей понад 1 г/л.

Усі заходи зменшення надходження небажаних інгредієнтів поділяють на технологічні, сільськогосподарські та нормативні:

1) техно­логічні заходи передбачають очищення питної води різними методами; 2) до сільськогосподарських заходів належать облік культур, які вирощують, технологія обробітку ґрунту з урахуванням використання добрив та технологія зберігання сільськогосподарської продукції, яку використовують як сировину для харчових виробництв; 3) нормативні заходи передбачають встановлення гранично допустимих рівнів вмісту різних домішок-полютантів у сільськогосподарській продукції, обмежен­ня або заборону використання мінеральних добрив у водоохоронній зо­ні тощо.

З метою запобігання шкідливому впливу полютантів на здоров’я людини встановлюють нормативи їх вмісту у харчових продуктах. Норматив характеризує максимальну кількість сторонньої речовини (полютанта, в мг/кг маси тіла), який при надходженні в організм людини впродовж усього життя не підвищує ризик для здоров’я споживача.

Нормативи встановлюють експериментально в результаті лабораторних досліджень на тваринах. Визначають рівень допустимого вмісту полютанта в кормах, який не впливає на стан організму. Оскільки для тварин і людини токсичність кожного полютанта є різною, то при встановленні нормативу для людини приймають певний коефіцієнт запасу. Залежно від ступеня токсичності полютанта цей коефіцієнт коливається в межах 0,1–0,002. Тобто, кількість полютанта в раціоні людини повинна бути в 10–500 разів менша від нормативу, встановленого для тварин. На основі таким чином встановлених норм розраховують ГДК або ДЗК (допустиму залишкову кількість) сторонніх речовин або добавок, які містяться в продуктах. Так, безпечна доза нітратів у молоці, м’ясі, рибі становить 50 мг на 1 кг продукту. Безпечна доза цезію, стронцію у молоці, молочних продуктах = 1х10^-8 їх питомої активності, а цезію у лікарських рослинах = 2х10^-7 його питомої активності.