Кобалія д.Р. “Новоманерныя казачьи лодки” за результатами останніх досліджень
Протягом усього 18-го сторіччя флот Російської Імперії являв собою примітне і, багато в чому, унікальне явище. У цей час навряд чи доречно говорити про стійку російську традицію суднобудівництва. Державна корабельна школа тільки формувалася, убираючи в себе кращі західноєвропейські риси. По влучному вислову О.Веселаго, вона знаходилася «в младенческом состоянии» (2). На початку століття, через географічні особливості Імперії, велике значення набуло створення могутнього гребного флоту. Гребні, і особливо, річкові флотилії петровського та після-петрівського часу мали досить строкатий склад, включаючи кораблі різних суднобудівельних традицій, симбіози і просто експериментальні судна. Найбільш численний, галерний флот, поєднував кораблі турецького (грецького), венеціанського, французького, шведського манирів (5). Вантажні судна - повнообводні флейти, шмаки та галіоти, зберегли риси голандської школи. Така ж розмаїтість панувала і серед маломерів. Будівництво останніх нерідко супроводжувалося прямим упровадженням місцевих кораблебудівних традицій. Основою же для південних гребних флотилій був морський досвід запорозького і донського козацтва. Тільки в 1710 році для бойових дій під Азовом було побудовано сто козацьких човнів. Підставою до будівництва було особисте розпорядження Петра (6). Через двадцять років, при Ея Імператорській Величності, Самодержиці Всея Русі, Імператриці Ганні Иоановні, положення істотне не змінюється, у переддень російсько-турецької компанії 1736-1739 р. головною бойовою силою Азовської і Дніпровської флотилій виступають новоманерні козацькі кораблі.
У травні 1998 року, через 260 років після зазначених подій, у берегів Хортиці було виявлено корпус військового судна. Його попередні дослідження проводилися протягом усього сезону і мали на меті визначення типу та цілісності корабля. Хронологічне визначення не було важкою проблемою, датування було встановлено в рамках 1736-1739 років. Більш важливим питанням з’явилося типологічне визначення. Відправним пунктом у дослідженнях стали два креслення козацьких човнів, виконаних у різний час галерними майстрами А. Алатченіним і Г. Харламовим. Аналіз джерел, детальне вивчення корпуса після його підйому і порівняння з кресленнями, дають повне право вважати судно новоманерним козацьким човном, які будувалися на Тавровській, Ікорскій та Брянській верфях. Тому, що підняте судно є єдиним збереженим зразком військового суднобудування післяпетрівської епохи, та тому що його будівництво було спробою компромісу різних суднобудівних традицій, у першу чергу, досвіду запорозького і донського козацтва, дана робота пропонує докладний опис технічних характеристик судна, особливості його рангоуту та такелажу.
Конструкція корпуса
Набір корпуса класичний, виконаний, переважно, з сосни. Кільова конструкція, за винятком кільсона, дубова.
Кіль складається з двох балок – передньої і задньої. Обидві балки скріплені в районі міделя зубцюватим замком з наступною фіксацією стику залізними шпильками. Інший тип замка використаний для з'єднання кіля з баксом та старнпостом. Вони скріплені в торець і утримуються за допомогою дерев'яного шипа. По всій довжині у верхній частині кіль має шпунтовий виріз, у зв'язку з цим висота різенкіля мінімальна. Уся подовжня конструкція стема, кіля й ахтерштевня виготовлена з дуба (мал.1).
Форштевень, що складається з княвдігеда і бакса, округлий, з нахилом уперед. Нахил штевня, як відзначає О.Курті, звичайно характерний для швидкохідних суден (7). Замок, що з'єднує обидві частини стема має свою конструкцію. Шпунтовий виріз продовжується без особливих змін до висоти клямса. Слід зазначити, що в цьому місці стем сильно ушкоджений. Його верхня частина була зрубана сокирою чи наприкінці компанії в 1739 році, або в 1845 році, коли після сильної повені у Наумовій скелі оголилася частина кораблів і останні виступали над урізом води (16).
Ахтерштевень, як за формою, так і по конструкції мало відрізняється від форштевня. Він має нахил назад, балка дугоподібної форми. У нижній частині до старнпоста прикріплена спеціальна дерев'яна набійка, що може розглядатися як фалстарнпост. Набійка призначалася для упора нижньої кермової петлі.
Шпангоути. Поперечний набір включав 30 шпангоутів. У середній частині корпуса вони складалися з дубового флортімберса, який мав із зовнішньої сторони трикутні вирізи для протоку води, і футокса з хвойних порід дерева. На деяких шпангоутах футокси здвоєні. У цьому випадку флортімберс фіксувався між ними за допомогою замка та цвяхів. По наших розрахунках, середня відстань між шпангоутами складає 450 мм. Зверху, балки флортімберсів притиснуті кільсоном. Усе зв'язування кільового набору фіксувалося нагелями і довгими цвяхами.
У кормовій частині судна мається три пікових флортімберса, притиснутих могутньої старнкницею. Очевидно, аналогічне кріплення мало місце і на носі. Кормовий дейдвуд представлений балкою, яка розташована між різенкілем та кільсоном. Вона фіксувала п'ятий та шостий шпангоути, а також піковий тімберс, що підтримує шпангоут №4 (відлік з корми).
Балка кільсона двоскладна. З'єднання передньої і задньої частин розташовано над восьмим флортімберсом. Перед третім піковим шпангоутом кільсон закінчується. У носовій частині він притискає шпангоути безпосередньо до дубового дейдвуда, що складається з двох частин.
Характерною рисою суден Дніпровської флотилії є збільшені пропорції кільсона. По площі його перетин у всіх відзначених нами випадках перевершує перетин кіля.
Корма. Судно має підтрикутний транець, що складається з фашенписів і вінтранцевої балки. Простір між ними зашито двома подовжніми й одним поперечним рядом дошок. По конструкції старнтімберси і контртімберси не передбачені. У діаметральній площині з зовнішньої сторони проходить старнпост з закріпленої на ньому та транцевій обшивці верхньою кермовою петлею. З боку лівого борта на вінтранце встановлене кільце для флагштока. Площина транця злегка завалена назад. За винятком гакаборта, транцева частина збереглася.
Носова частина сильно ушкоджена. На момент підйому судна залишилась тільки нижня частина стема і носова обшивка в районі дейдвуда. Загальні обмірювання дозволили зробити теоретичну модель носа, однак його будівельне виконання можна розглядати тільки як попередню реконструкцію. Відповідно до креслень галерного майстра Андрія Алатченіна та підмайстра Харламова, на носі фігурує фальшборт (15). Стем, очевидно, закінчувався різьбленим виступом, характерним для малих гребних суден петрівського та післяпетрівського часу. Такі виступи відзначені і на дюбельшлюпках, що затонули біля Хортиці в 1739 році.
Обшивка корабля подвійна, виконана вгладь. Всі обшивальні дошки виготовлені з хвойних порід дерева, чим судно відрізняється від близьких по конструкції і пропорціям дюбельшлюпок (15). Ширина і довжина дошок різна. Торці скріплені замками двох типів. Човен мав фальшбортний бархоут, що забезпечував кріплення вантових гаків. Внутрішня обшивка також мала два посилених пояси. З них верхній – клямс, і нижній, що складається з двостороннього потрійного ряду дошок із вставками в кормовій частині.
Бімси, дві поперечні балки, укріплені на кормі, разом з вінтранцем служили опорою палубного настилу. Мідель-бімс, могутня дугоподібна балка, знаходився в районі міделя і підтримував стовбур щогли. Він кріпився до бортів за допомогою двох вертикальних кніц, що знаходяться під ним. Аналогічна конструкція зазначена на кресленні турецького шхербота 1736 року (18). Як бімс варто розглядати і поперечний брус, що відокремлює центральну частину судна від задньої, гребної. Він також укріплений двома вертикальними кницями. Над кільсоном до бруса був прикріплений прямокутний рим. Якщо допустити наявність фордека, то кілька бімсів могли розташовуватися і на носі, як показано на реконструкції.
Пропорції та функціональне призначення корабля жадали від конструкції відомої міцності, особливо в умовах моря. Відомо, що саме мореплавність човнів була «ахілесовою п'ятою» в еволюції козацького суднобудування (2, 1). З цієї причини, корпус судна посилений великою кількістю книць. Крім старн і фалстемкниці, їх нараховується 32 одиниці. Можливо, їх було більше. З перерахованих, шість розташовувалися на кормі в горизонтальній проекції. Щонайменше, ще дві книці розміщувалися в носовій частині і зміцнювалися на топтімберсах. Підвищену міцність мала центральна частина корабля, що несла навантаження вітрила та служила вантажним відсіком. Тут, уздовж борта, проходив верхній ряд горизонтальних книць по п'ятьох з кожної сторони. Вони з'єднували разом клямс, обшивання і десять вертикальних книць. Вертикальні книці середньої частини додатково зміцнювалися вертикальними стійками, встановленими уздовж кільсона. Кожна стійка кріпилася до борта додатковим горизонтальним брусом, врізаним у неї в середній частині.
Усі книці виготовлені з хвойних порід і укріплені на шпангоутах нагелями.
Палубний настил цілком зберігся на кормі. Він являє собою подовжній ряд дошок, що кріпилися до бімсів, клямсу і вінтранцевій балці цвяхами. Щілини між дошками ретельно проконопачені клоччям і промазані дьогтем. Аналогічним образом проконопачене все зовнішнє обшивання корпусу.
Фальшборт на кормі зберігся тільки з лівого борту. Він складався з двох обшивальних дощок, прибитих до топтімберсів. Зверху фальшборт закритий планширем. Горизонтальними кницями із внутрішньої сторони фальшборт зв'язувався з гакабортом. Кожна книця мала по одному залізному риму, що служив для відтягнення брасів. Дошка гакаборта, на жаль, відсутня.
Через сильні руйнування носової частини, ми не маємо деталей носового фальшборту. Однак, приведені креслення XVIII ст. дають уявлення про його конструкцію, яка мало чим відрізняється від кормової (17, 18, 19).
Кріплення щогли. Щогла розташовувалася в центральній частині судна з деяким зсувом у ніс. Прямокутний шпор щогли входив в отвір степса. Сам степс – прямокутний дубовий брус, укріплений на кільсоні нагелями і великими цвяхами. З боку корми він має фігурний виріз зверху. Поверх степса та попереду від щогли встановлені посилююча поперечна балка, торці якої з'єднані зі шпангоутами. На висоті топтімберсів щогла додатково зв'язувалася мідель-бімсом, описаним вище. Сполученим елементом виступали дві книці, укріплені зверху. Таким чином, у нижній частині стовбур щогли мав статичну, багаторазово посилену фіксацію з корпусом. Угорі він утримувався штагом і вантами, по чотири з кожної сторони.