Зміст

Вступ ... З

1. Загальні положення про фізичну особу. Зміст (обсяг) правоздатності

фізичної особи ......................................................... 7

2. Дієздатність

3. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою...14

Висновки ......................................................................................................29

Список використаної літератури ...........................................

Додатки...........................................................................................................

Вступ

Характер взаємовідносин держави з особою являється важливим показником стану суспільства в цілому, цілей і перспектив його розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з державою.

Актуальність теми: Питання прав і свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

Зважаючи на актуальність проблеми, було обрано таку тему дослідження: « Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин».

Об'єкт дослідження: є інститут «громадяни» (фізичні особи), як учасники цивільних правовідносин.

Предмет дослідження: нормативно-правові акти, що визначають, суб'єктів цивільних правовідносин, а також ознаки, що дозволяють індивідуалізувати фізичну особу.

Метою курсової роботи є всебічне вивчення фізичних осіб, як учасників цивільних правовідносин і спроба розкрити поняття правоздатності та дієздатності і їх детальне вивчення. Завдання дослідження: 1) виявити особливості українського законодавства стосовно фізичної особи; 2) визначити значення імені, місця проживання, як ознак, що дозволяють індивідуалізувати громадянина; Методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, конкретизація.

На українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувалися ще в конституції Пилипа Орлика 1710 р. Там зазначалося: ''Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого.

Остаточне ж становлення прав людини і громадянина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за доби буржуазних революцій свободи людини. У Декларації незалежності СІЛА 1776 р. проголошено: "Ми вважаємо за очевидне такі істини: усі люди створені рівними і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, що запозичують свою справедливу владу за згодою тих, ким вони керують. У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у Франції 1789 р., визначено:

1. Люди народжуються і зостаються вільними та рівними в правах.

2. Мету кожного державного союзу становить забезпечення природних і невідчужуваних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір пригнобленню.

Свобода людини - є вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права людини природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком, і набуті, які в основному характеризують соціально- політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користатися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкретизують можливість діяти у межах, встановлених її правовим статусом.

Свободу людини визначають певні ознаки. Слід зазначити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, і за яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує також принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріплюють демократичні конституції, у тому числі й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність виходить за межі, врегульовані правом, маючи витоки у системі інших соціальних норм, які панують у демократичному суспільстві. Слід пам'ятати, що поняття свободи може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується у можливості вчиняти конкретні дії в межах, наданих людині мораллю та правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття "права людини" і "права громадянина" У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина як суб'єкт прав і свобод тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність(ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою,.їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина - лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст., 46) тощо. Говорячи про права людини і громадянина, слід враховувати, що таке їх розмежування не має абсолютного значення, оскільки за згодою між державами деякі громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави - суб'єктів укладених між державами договорів.

На нашу думку, необхідно звернути увагу на слова Основного Закону про те, що кожен має право захищати свої права не забороненим законом способом. А чи можна передбачити в законі всі негативні наслідки самозахисту цивільних прав і заборонити їх? Відомі випадки, коли власники земельних ділянок створювали самосуд над особами, які посягали на їх власність. Але, крім закону, є ще моральні норми, яких теж потрібно дотримуватись при самозахисті цивільних прав.

Зловживання правом - це особливе цивільне правопорушення. Специфіка його в тому, що дії порушника випливають з належних йому прав, але при цьому порушують права й охоронювані законом інтереси інших осіб. Відомі випадки, коли особа використовує свої права виключно з метою заподіяти шкоду іншій особі (такі дії порушника називаються шиканою). Шикана може бути як матеріального, так і процесуального характеру.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків. Список літератури включає найменування. Робота викладена на 32 сторінках друкованого тексту

Розділ І. Загальні положення про фізичну особу. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи

У радянському цивільному праві термін "фізична особа" не використовувався, оскільки ця категорія вважалася суто "буржуазною" і піддавалася відповідній критиці. Натомість у цивільному законодавстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає суті відносин у цій галузі у соціалістичному суспільстві. Однак після зменшення напруги ідеологічної боротьби ставлення до цивілістичної термінології змінилося, що і зумовило повернення до категорії "фізична особа", яка вживається в усіх європейських правових системах.

У зв'язку з цим слід підкреслити, що йдеться не просто про зміну терміна, а про формування нового підходу. Якщо раніше в центрі уваги знаходилася характеристика людини як громадянина, і тим самим підкреслювалося значення її взаємин з державою, тепер увага загострюється на цінності і правовому статусі людини у приватноправових (цивільно- правових) відносинах.

Згідно з ЦК фізична особа -— це людина, що виступає як учасник цивільних відносин (ст. 24) [11, ст. 45].

Поняття "фізична особа" і "людина" взаємопов'язані, але не тотожні. Фізична особа — це завжди і тільки людина.

Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу у іншій системі суспільних зв'язків.

Отже поняття фізичної особи у цивілістиці може не співпадати з поняттям людини, як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді — поняття "фізична особа" вужче за поняття "людина.

Правоздатність фізичної особи — це здатність людини мати цивільні права і обов'язки. Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом — юридичних фактів. Тому за рівної правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи різняться залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст. 26 ЦК усі фізичні особи є рівними у здатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, які встановлені Конституцією та цим Кодексом, а гак само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.ст. 21—24 Конституції Цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності [1, ст. 20]. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою забезпечення державної безпеки або як міра-відповідь для громадян тих держав, котрі встановили обмеження для українців.

За загальним правилом правоздатність не залежить також від віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини.

Отже, характерніша ознаками правоздатності є:

1) її рівність для всіх фізичних осіб;

2) невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;

3) неможливість її обмеження актами суб'єктів приватного чи суб'єктів публічного права окрім випадків, прямо встановлених законом;

4) існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи.

Також однією з ознак цивільної правоздатності фізичної особи це право на ім’я. Відповідно да ст. 28 ЦКУ фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Ім'я фізичної особи, яка є громадянином країни, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК). За усієї, здавалося б, "прозорості" цього положення, при визначенні початку і кінця цивільної правоздатності виникає низка дискусійних питань. Так, потребує додаткового тлумачення положення ч. 2 ст. 25 ЦК про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Зокрема, виникає питання, чи може тут йтися про правоздатність дитини, яка ще не народилася? Про необхідність пошуку відповіді на це питання свідчить і та обставина, що ст. 1222 ЦК серед спадкоємців називає осіб, "які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини".

Для того, щоб усунути видимість колізії наведених норм, доцільно провести розмежування понять 'правоздатність" і "охорона прав фізичної особи". Тоді все стає на свої місця: правоздатність виникає тільки з моменту народження. До моменту можливого народження дитини, зачатої за життя спадкодавця, що помер (постума), закон передбачає лише охорону прав такої дитини. [8, ст. 68] Саме у такому сенсі і сформульоване згадане вище правило ст. 25 ЦК. Народження живої дитини визначається медичними показниками за певними ознаками (вага, здатність до самостійного дихання тощо). Проте не вимагається, щоб дитина була народжена життєздатною. Якщо вона прожила хоча б деякий час, то вона визнається суб'єктом права. Це має значення, зокрема, для спадкових правовідносин, оскільки у цьому випадку така дитина може успадкувати майно і, у свою чергу, після неї можливе спадкування за законом (ст. ст. 1222, 1258, 1268 тощо ЦК).

Існують також суперечки щодо значення для припинення правоздатності рішення суду про визнання фізичної особи померлою. Оскільки ст. 47 ЦК вказує, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті, виникає питання, чи припиняється у цьому випадку правоздатність?

Треба виходити з того, що оголошення фізичної особи померлою не припиняє її правоздатності, а лише створює презумпцію її смерті у місці проживання фізичної особи.

Передусім, такий висновок грунтується на тлумаченні правоздатності, як природної властивості людини, якої вона не може бути позбавлена рішенням суду або іншого суб'єкта публічного права. Такий висновок має основою також тлумачення ст. 25 ЦК, де згадується лише смерть як підстава припинення правоздатності фізичної особи. Отже, визнання фізичної особи померлою у місці її проживання не позбавляє людину можливості, якщо вона жива, бути учасником цивільних відносин у тому місці, де вона реально після цього знаходиться.

Згідно зі ст. 26 ЦК фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК, а також здатна мати усі майнові права, встановлені ЦК та іншими законами. Крім того, фізична особа може мати будь-які інші цивільні права, не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать законам та. моральним засадам суспільства.

Отже обсяг прав, які складають зміст цивільної правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична особа може мати практично будь-які права. Обмеження існує лише одне: володіння ними має не суперечити закону та моральним засадам суспільства [16].

Таким чином, зміст цивільної правоздатності фізичних осіб складає у сукупності систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією, ЦК, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, забезпечені міжнародними актами, зокрема, Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенцією про права дитини 1989 р. Слід зазначити, що ЦК істотно розширив правоздатність фізичних осібг визначивши її обсяг відповідно до основного принципу приватного права:

"Дозволено все, що не заборонене законом".

На забезпечення реалізації цього принципу спрямоване правило ст. 27 ЦК, згідно з яким правочини, котрі обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемними, а правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права обов'язки, є незаконним. Процесуальною гарантією дотримання цього принципу є позовний порядок оскарження незаконних рішень, дій, бездіяльності зазначених органів, врегульований нормами Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, що набув чинності 1 вересня 2005 р. [5, ст.. 43]

Згідно зі ст.ст. 24, 64 Конституції права людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією. У встановлених законом випадках і тільки за рішенням суду фізична особа може бути обмежена у здатності мати деякі права. До таких обмежень, зокрема, належать заходи кримінального покарання. Так, ст. 51 Кримінального кодексу (КК) України передбачає такі заходи, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічно, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю тощо.

Згідно зі ст. 26 ЦКУ фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК, а також здатна мати усі майнові права, встановлені ЦК та іншими законами. Крім того, фізична особа може мати будь-які інші цивільні права не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать законам та моральним засадам суспільства. Отже обсяг прав, які складають зміст цивільної правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична особа може мати практично будь-які права. Обмеження існує лише одне: володіння ними має не суперечити закону та моральним засадам суспільства.

Таким чином, зміст цивільної правоздатності фізичних осіб складає у сукупності систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією, ЦК, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, забезпечені міжнародними актами, зокрема, Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенцією про права дитини 1989 р. Слід зазначити, що ЦК істотно розширив правоздатність фізичних осіб, визначивши її обсяг відповідно до основного принципу приватного права: "Дозволено все, що не заборонене законом".

На забезпечення реалізації цього принципу спрямоване правило ст. 27 ЦК, згідно з яким правочини, котрі обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемними, а правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним. Процесуальною гарантією дотримання цього принципу є позовний порядок оскарження незаконних рішень, дій, бездіяльності зазначених органів, врегульований нормами Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, що набув чинності 1 вересня 2005 р. [4, ст.. 74] Згідно зі ст.ст. 24, 64 Конституції права людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією. У встановлених законом випадках і тільки за рішенням суду фізична особа може бути обмежена у здатності мати деякі права. До таких обмежень, зокрема, належать заходи кримінального покарання. Так, ст. 51 Кримінального кодексу (КК) У країни передбачає такі заходи, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічно, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю тощо.

Розділ IІI. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою

За наявності достатніх підстав за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування згідно з ч. 5 ст. 32 ЦК суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права, тобто застосувати обмеження дієздатності фізичної особи. Підставою такого обмеження зазвичай слугує явно нерозважливе розпорядження коштами, використання їх, наприклад, на спиртні напої, азартні ігри тощо. Після обмеження можливості самостійно розпоряджатися доходами неповнолітня особа може вчиняти правочини за згодою законних представників, а при позбавленні його права самостійного розпорядження заробітком, стипендією чи іншими доходами відповідні правочини за нього вчиняють законні представники. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які слугували підставою для його прийняття. [14]

Неповнолітня особа самостійно несе відповідальність як за порушення укладеного нею договору, так і за заподіяння шкоди за відсутності договору (ст.ст. 33, 1179 ЦК).

Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, додаткову (субсидіарну) відповідальність несуть батьки (усиновлювачі) або піклувальник такої фізичної особи. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, додатково брати участь у відшкодуванні шкоди, що виникла внаслідок невиконання договору або завдання шкоди неповнолітнім, припиняється після досягнення фізичною особою повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Обмежену цивільну дієздатність має також фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК)

Без згоди піклувальника фізична особа, обмежена у дієздатності, не може:

а) продавати, дарувати, заповідати, обмінювати, купувати майно, а також вчиняти інші правочини щодо розпорядження майном, за винятком дрібних побутових (ст.37);

б) самостійно одержувати заробітну плату, пенсію та інші види доходів (авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи і ощо). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. [18]

Піклувальники не можуть брати участь у правовідносинах, що пов'язані з особою підопічного. Вони контролюють лише правочини, котрі мають майновий характер, При цьому закон забороняє піклувальнику давати згоду на здійснення підопічним дій, пов'язаних з безоплатним відчужуванням майна. Піклувальник також не має права укладати з підопічним правочини відносно себе особисто або відносно членів своєї родини. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Якщо обставини, що послужили підставою обмеження дієздатності особи (видужання фізичної особи, поліпшення її психічного стану, припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо) відпали, суд поновлює її цивільну дієздатність. Рішення суду про поновлення цивільної дієздатності є підставою припинення піклування, встановленого над фізичною особою (ст. 38 ЦК). Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним фаховим медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні. [11, ст. 43]

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Справа може бути порушена за заявою членів родини особи, громадських організацій, прокурора, органа опіки і піклування, психіатричної лікувальної установи в суді за місцем проживання громадянина чи за місцем перебування лікувальної установи, де він перебуває. Суддя в порядку підготовки справи до судового засідання призначає судово-психіатричну експертизу.

У судовому засіданні беруть участь громадянин, якщо це можливо за станом його здоров'я, члени його родини, прокурор, представник органу опіки і піклування.

Законом передбачені певні гарантії від не обґрунтованого звернення заявою про визнання особи недієздатною. Зокрема, якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що ця вимога була заявлена недобросовісно, фізична особа, якій було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду, Якшо від часу виникнення недієздатності залежить ви знання недійсним шлюбу, договору або іншого правочпну, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших дока зів щодо психічною стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого нона визнається недієздатною (ст. 40 П К)

Рішення суду про недієздатність громадянина є підставою для призначення йому опікуна, який є його Законним представником (ст. 41 ЦК). Опікун захищає прана фі зичиоі особи, визнаної недієздатною, вчиняє в її інтересах та від її імені, несе відповідальність ча шкоду, завдану недієздатною фізичною особою. [ 15]. Оскільки визнання фізичної особи недієздатною тлумачиться як тимчасовий засіб, котрий може застосовуватися лише на період існування психічного захворювання, ст. 42 ЦК передбачає можливість поновлення дієздатності фізичної особи. Таке поновлення проводиться судом за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буда встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення психічного етапу фізичної особи у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Факт психічною одужання фізичної особи підтверджується відповідним медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні.

Цим же рішенням суду припиняється опіка, оскільки необхідність у ній відпадає Надалі фізична особа, цивільну дієздатність якої поновлено, виступає як повноправний учасник цивільного обігу.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує, передусім, захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона перебуває у родинних відносинах. Гарантією від не обґрунтованого визнання особи безвісно відсутньою є те, що відповідне рішення приймає лише суд. До того ж ст. 43 ЦК максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, передбачаючи, шо для цього необхідно, щоб протягом одного року в місці її постійного проживання (ст. 20 ЦК) не було відомостей про місце її перебування. В разі неможливості встановити відомості останнього дня про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року[5, СТ.. 34].

Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПКУ).

Слід звернути увагу на те, що закон розрізняє поняття: "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою" (ст.. 44 ЦК).

Різниця між ними полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається Лише з моменту набрання чинності рішення суду про визнання її такою, До цього (але з моменту звернення заявника або органу опіки та піклування до нотаріуса з відповідною заявою) особа вважається зниклою, місце перебування якої невідоме.

На перший погляд може здатися, що фізична особа має вважатися такою, місце перебування якої невідоме, вже з моменту отримання останніх відомостей віл або про неї. Проте такті висновок суперечить ч. 2 ст. 44 ЦК, котра позивач правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування та нотаріуса.

Над майном фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої особи опише належне їй майно, встановлюється опіка.

Опікун над майном фізичної особи, яка є безвісно відсутньою, або фізичної особи місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок нього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати, погашає зобов'язання, термін виконання яких настав, тощо.

За необхідності постійного управління майном воно передається за рішенням суду в довірче управління (ст. 1032 ЦК). Управитель вправі відповідно до цього договору вчиняти будь-які дії в інтересах відсутнього власника. При ньому управитель укладає від свого імені, вказуючи, що діє як управитель майном Управитель має право на винагороду, передбачену договором, і право на відшкодування необхідних витрат за рахунок доходів використання майна, де, у свою чергу, несе відповідальність за неналежну дбайливість у ставленні до майна (ст.ст. 1042—1043 ЦК). Закон передбачає також інші наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім: припиняється дія виданої їм довіреності (ст. 248 ЦК); шлюб з особою яка визнані® безвісно відсутньою, розривається в органах РАЦС (ст. 107 СК) та ін„ [16]

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Для цього необхідним є дотримання таких умов:

1) фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості про місце її перебування;

2) є заява цієї особи або іншої заінтересованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст. 44, 45 ЦК). Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рішення у цьому випадку не було). Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління. Якщо шлюб був розірваний, то він може бути поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден з них не уклав новий шлюб (ст. 118 СК).

Якщо особа, котра визнана безвісно відсутньою, або місце знаходження якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, наступним кроком є оголошення фізичної особи померлою. Згідно зі ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом 6 місяців. Особа, яка зникла безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. 3 урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу 6 місяців. Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути

оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у порядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати те, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смерті особи у певний час і за певних обставин у разі відмови органі зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Оскільки оголошення фізичної особи померлою, грунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст. 47 ЦК). Це означає, шо після оголошення фізичної особи померлою, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст. 104 СК). Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунтується на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живом. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчужений (ст. 47 ЦК). Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ст. 48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі записів актів цивільного стану. На підставі такого рішення фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна або його вартості. Але задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якшо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майко в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна. [ 15]

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

У інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягає. При поверненні майна фізичній особі, яка була оголошена померлою, вона має право вимагати від того, хто користувався майном, повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуванням зроблених необхідних витрат на майно. Питання про долю поліпшень манна, зроблених тим, хто володів майном, вирішу ється залежно від того, чи можна відділити ні поліпшення без пошкодження майна. Я кіно поліпшення можна відділити, той, хто володів майном, вправі залишити їх за собою. Якщо відділення їх неможливе, володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не перевищують розмір збільшення вартості майна.

Шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути відновлений органами РАПС за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст. 118 СК).

Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи виплати зазначених сум, час появи фізичної особи, що була оголошена померлою, значення не має.

Висновки

Значення, місце та сприйняття суспільством поняття "фізична особа" за останнє десятиріччя наповнилось більш глибоким змістом, ніж у період комуно-тоталітаризму. Поняття прав людини, імплементації норм міжнародного права до національного законодавства наповнює більш значимим змістом це поняття. Частішають у судовій практиці з цивільних питань рішення, стосовно захисту та забезпечення невід'ємних прав людини, особи, громадянина.

Але, на жаль, такі прецеденти ще не мають стійкої тенденції до всеохоплюючої практики. Поняття делікту (відшкодування збитків) фізичним особам ще, здебільшого, носять поодинокий характер, базуючись на горезвісному, так званому "залишковому принципі".

Аналізуючи логіку розвитку такого повільного поступу втілення у життя країни, принципу рівності усіх суб'єктів цивільних правовідносин, можна припуститися гіпотези, ні,о правовий нігілізм, "подвійні стандарти" щодо застосування норм права та декларований, але здебільшого не втілений у життя принцип верховенства закону ще буде довго лихоманити суспільство, поки не підуть у минуле прихильники "методів сталінщини" у виконанні Єжова, Генріха Ягоди, Лаврентія Берії, Вишинського, Балецького та їм подібних. Хоча останні, за виключенням їх послідовника Андрія Вишинського, який був похований у Кремлівській стіні, самі стали жертвами, і, за його термінологією, були: "...расстреляны, как бешенные собаки...".

Оскільки усі ми, здебільшого, вийшли з двох іпостасей - одні з таборів ГУЛАГу - інші з "шинелі залізного Фелікса" але усі, без виключення, знаходилися на тлі задротяної імперії, яка нагадувала величезний котел наповнений самоїдськими створіннями, які і по сьогодні схильні поїдати ближніх базуючись на сумнозвісному принципі "целєсообразності".

Отже, історично, практично все XX сторіччя на просторах нашої країни фізична особа (громадянин, особистість, людина) були лише матеріалом

(гвинтиком) для приводу в рух державного механізму з декларованим, але не забезпеченим на практиці захистом прав фізичних осіб на усіх щаблях суспільної драбини.

В ході роботи було виконано поставлені завдання: 1) виявити особливості українського законодавства стосовно фізичної особи; 2) висвітлити за яких умов людина вважається безвісти зниклою та померлою

Тому, можливо, нове покоління юристів, втілить у життя засади гуманізму, демократії та принцип верховенства закону. І про страшне минуле України наші нащадки знатимуть тільки з підручників історії. А усі ми будемо з гордістю називати себе громадянами України.

Список використаної літератури:

1. Конституція України - К. 1996

2. Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" // Голос України, 1995. - 3 січня.

3. В. Бірюков, Ю. Заіка, В Співак Цивільне право України Загальна частина, К., Наукова думка 2000.

4. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1993. - № 2. - С. 77.

5. Основи законодавства України про охорону здоров'я // Відомості Верховної Ради України, 1993. - і4 - Ст. 53.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України (спеціальний випуск).. - С. 72.

7. Гражданское право (в вопросах и ответах) - X., "Одиссей".2001

8. Гражданское и семейное право ( Учебно-практический справочник) - X., "Одиссей" 2000

9. Житлове законодавство України - К., Юрінком, 1998

10. Збірка договорів ради Європи - К., Парламентське видавництво 2000

11. Р. О. Стефанчук. Цивільне право України/ навчальний посібник. - Київ; Прецедент, 2005

ч.

12. Цивільний кодекс України ° Цивільний процесуальний кодекс України К.; Юрінком, 2001

Додаток 2 Заява про визнання громадянина недієздатнім

До міськрайонного суду

області

Шевченко Зоя Олександрівна,

Заявник:

яка проживає за адресою: вул. Марата, буд. 34, кв. 45,

м. обл.,

поштовий індекс

Відділ опіки та піклування

міськвиконкому

Заінтересована особа: вул. Леніна, буд. 14, м.

обл., поштовий індекс

Заява

про Визнання громадянина недієздатним, встановлення над ним опіки і призначення опікуна

23 липня 1979 року у мене народився син - Шевченко Дмитро Іванович. З дитинства він проживає разом зі мною і страждає на тяжке хронічне психічне захворювання.

У зв'язку з цим він неодноразово лікувався у різних психіатричних закладах, однак стан його психічного здоров'я з часом тільки погіршувався, і 17 грудня 2004 року його було визнано інвалідом II групи.

Внаслідок хронічного психічного розладу мій син не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і у зв'язку з цим може бути визнаний недієздатним.

У разі визнання фізичної особи недієздатною суд, згідно із ст. 58, ч. 1 ст. 60 Цивільного кодексу України встановлює над нею опіку і призначає опікуна. Мені це необхідно для призначення мене опікуном мого сина. Зазначені мною обставини підтверджуються доданими до заяви документами.

Судові витрати, пов'язані з провадженням справ про визнання фізичної особи недієздатною у відповідності з ч. 2 ст. 240 Цивільного процесуального кодексу України відносяться за рахунок держави.

На підставі викладеного й у відповідності з ч. 1, 2 ст. 39, ст. 58, ч. 1 ст. 60 ЦК України, керуючись ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 234, ст. 236, ч. 1 ст. 239, ч. 1 ст. 241 ЦПК України

прошу:

1. Визнати мого сиНа Шевченко Дмитра Івановича, 23 липня 1979 року

народження, уродженця і жителя м. області

недієздатним, встановити над ним опіку і за поданням органу опіки та піклування призначити мене його опікуном.

2. Призначити судово-психіатричну експертизу для визначення психічного стану мого сина та здатності усвідомлювати ним значення своїх дій та керувати ними.

Додатки:

1. Дві копії свідоцтва про народження сина.

2. Довідка з місця проживання.

3. Копія довідки з місця проживання.

4. Дві копії довідки МСЕК.

5. Довідка психоневрологічного диспансеру.

6. Копія довідки психоневрологічного диспансеру.

7. Копія заяви.

„ " 200 р. Шевченко 3.0.

Закон України. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263 )

Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи

Опубликовано 01.10.2009 в рубрике Глава 4. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ, Гражданский кодекс Украины, Книга первая ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ, Подраздел 1. Физическое лицо, РАЗДЕЛ II. Лица

1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Науково-практичний коментар до статті 30 Цивільного кодексу України

1. Цивільна дієздатність поряд з цивільною правоздатністю є необхідною ознакою суб’єкта цивільних відносин і разом з правоздатністю складає поняття цивільної правосуб’єктності. Проте якщо цивільна правоздатність означає можливість фізичної особи мати цивільні права та обов’язки, то цивільна дієздатність передбачає наділення особи можливістю набувати та реалізовувати цивільні права та обов’язки. Іншими словами, цивільна дієздатність виступає необхідною ланкою між цивільною правоздатністю і суб’єктивним цивільним правом.

Як випливає із змісту абзацу другого ч. 1 ст. 30 ЦК до змісту цивільної дієздатності входять наступні елементи: а) здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав; б) здатність самостійно здійснювати набуті цивільні права; в) здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки; г) здатність самостійно виконувати цивільні обов’язки; д) здатність нести відповідальність у разі невиконання цивільних обов’язків.

Слід підкреслити, що в даній нормі мова йде про максимально можливий обсяг цивільної дієздатності. Тому не завжди усі наведені можливості реально належать конкретній фізичній особі.

2. Цивільна дієздатність передбачає свідому і правильну оцінку людиною дій, що нею здійснюються і мають юридичне значення. Ця ознака суб’єкта цивільного права залежить від психічної зрілості суб’єкта, тобто від ступеня усвідомлення ним значення своїх дій і можливості керувати ними. В свою чергу зрілість психіки залежить від віку і душевного здоров’я людини. Тому, на відміну від цивільної правоздатності, яка є рівною (ч. 1 ст. 26 ЦК), єдиного для всіх фізичних осіб обсягу цивільної дієздатності не існує.

При визначенні обсягу і змісту цивільної дієздатності фізичних осіб ЦК виходить з певної класифікації в залежності від віку і стану психіки людини. Зміст ст. ст. 31 – 42 дає підстави виділити наступні види дієздатності за критерієм зменшення її обсягу: 1) повна; 2) неповна; 3) часткова; 4) обмежена; 5) визнання фізичної особи недієздатною.

На обсяг дієздатності можуть вплинути й інші чинники, зокрема, наявністю чи відсутністю статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Так, лише фізична особа, яка є підприємцем, може укладати договори управління майном на стороні управителя, факторингу на стороні фактора та клієнта, комерційної концесії на стороні правоволодільця та користувача.

3. Як і правоздатність, цивільна дієздатність є невіддільною характеристикою фізичної особи. Цей нерозривний зв’язок дієздатності з особою, невідчужуваність останньої і відрізняє її від суб’єктивного права, яким суб’єкт завжди може розпорядитися.

Обсяг цивільної дієздатності може бути обмежений лише на підставі і в порядку, встановлених законом (наприклад, на підставі ч. 5 ст. 32 ЦК).

Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров'я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної дієздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної дієздатності: • повну дієздатність; • неповну дієздатність; • часткову дієздатність; • обмежену дієздатність; • визнання особи недієздатною. За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття — вісімнадцятирічного віку. У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздатність особи зберігається. Цивільним кодексом України передбачається можливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття. Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди — судом. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі особа набуває повної цивільної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприємця. При припиненні трудового договору, припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна Цивільна дієздатність зберігається. Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмово і нотаріально посвідчена. Неповнолітні можуть бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Вони самостійно укладають договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Розпорядження грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на ім'я неповнолітнього, можливе лише за згодою його батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). При запереченні того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додатково (субсидіарно) відповідають батьки, або піклувальники. За шкоду, заподіяну іншій особі, неповнолітня особа несе відповідальність на загальних підставах. Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно ДО її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений ЇЇ батьками або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. Діти не несуть відповідальності за завдану ними шкоду. Обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а відтак над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів. Односторонні правочини (наприклад, заповіт, видача довіреності укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності. Правочин, укладений малолітнім без згоди на це його батьків (усиновлювачів) або піклувальника, може бути визнаний судом недійсним за позовом цих осіб.

Зразок заяви про визнання договору недійсним До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська Бондаренка Петра Олексійовича і Бондаренко Ольги Сергіївни, які мешкають за адресою........... про визнання недійсним правочину, укладеного неповнолітнім Бондаренко Іваном Петровичем і Шевченко Іваном Васильовичем, який мешкає за адресою... ЗАЯВА Наш син, Бондаренко Іван Петрович, 1 січня 1989 р. народження, з 1 лютого цього року на час нашого перебування у закордонному відрядженні залишився мешкати з бабусею Яремчик Лідією Олександрівною. 9 травня на пропозицію сусіда Шевченко Івана Васильовича син продав йому за 30 грн відеомагнітофон "РНІІЛР8-311". Шевченку І.В. було відомо, що наш син малолітній. Приїхавши з відрядження, ми дізналися про це 1 липня ц. р. і вже 10 липня ц. р. заявили претензію Шевченку І.В. добровільно відмовитися від незаконного правочину та повернути нам відеомагнітофон замість сплаченої ним суми. Спочатку Шевченко І.В. не давав однозначної відповіді, а потім відмовився, про що повідомив письмово. На підставі того, що ми згоди на укладення неповнолітнім сином правочину не давали, і цей правочин не схвалюємо, згідно зі ст. 221, п. 2 Цивільного кодексу України ПРОСИМО: 1. Визнати правочин, укладений неповнолітнім Бондаренко І.П. і Шевченком І.В. нікчемним і зобов'язати Шевченка І.В. повернути нам відеомагнітофон "РШІЛР8-311" за виплачену ним суму. 2. В судове засідання запросити свідків Яремчик Лідію Олександрівну», яка мешкає за адресою.....і Демченко Світлану Василівну, що мешкає за адресою..... Додаток: — копія свідоцтва про народження; — лист-відповідь; — копія заяви; — квитанція про сплату державного мита. 1 серпня 2004 р. Бондаренко П.О. Бондаренко О.С.

Заява про визнання особи недієздатною

До Хмельницького міськрайонного суду  29000, м. Хмельницький, вул. Театральна, 54  Заявник: Мудра Марія Михайлівна,  що проживає за адресою: 29000,  м. Хмельницький, вул. Щедріна, буд. 33/1,  тел. 2-58-52  Заінтересована особа: Орган опіки і піклування Хмельницької міської ради,  що знаходиться за адресою: 29000,  м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 56,  тел. 76-49-51  ЗАЯВА  про визнання особи недієздатною  Мій брат, Бурлій Іван Михайлович, є інвалідом першої групи, про що свідчить видане йому посвідчення (копія додається). Причиною його інвалідності є хронічне психічне захворювання, в зв’язку з яким він перебуває на обліку в Хмельницькому обласному психоневрологічному диспансері ще з 1968 року, на підтвердження чого була видана відповідна довідка № 1737 від 16.10.2008 року (копія додається).  Захворювання Бурлія І.М. призводить до того, що він не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує як медичного нагляду та лікування, так і постійної сторонньої допомоги і контролю. Додатково про характер та особливості хвороби Бурлія І.М. зможе розповісти лікар-психіатр, Гучкова Любов Сергіївна, яку я проситиму викликати в судове засідання і допитати в якості свідка.  На разі для брата я є найближчим родичем, тому і надаю йому постійну допомогу у веденні господарства та догляді, тобто здійснюю фактичне опікунство над ним, забезпечуючи реалізацію ним його законних особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Таким чином, вважаю за необхідне визнати мого брата, Бурлія І.М., недієздатним та призначити мене його опікуном з тим, щоб захистити його самого, а також оточуючих.  Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 39, 41, 55, 58, 60 ЦК України та ст. ст. 236-239 ЦПК України, -  ПРОШУ:  1. Визнати недієздатним Бурлія Івана Михайловича, 1942 р.н., що проживає за адресою: 29000, м. Хмельницький, вул. Щедріна, 13.  2. Призначити судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану Бурлія Івана Михайловича.  3. Витребувати в Органа опіки і піклування подання про призначення мене, Мудрої Марії Михайлівни, опікуном Бурлія Івана Михайловича.  4. Викликати в суд і допитати в якості свідка лікаря психіатра Гучкову Любов Сергіївну, що знаходиться за адресою: 29008, м. Хмельницький, вул. Кам’янецька, 99 – Обласний психоневрологічний диспансер.  Додатки:  1. Копія заяви  2. Дві копії пенсійного посвідчення  3. Дві копії довідки № 1731 від 16.10.2008 р.  „ ”_____________ 2009 р. _______________(Мудра М.М.)

До ______________________ районного (міського) суду ___________________ ЗАЯВНИК ___________________________ (п.і.п.б., адреса)  ЗАЦІКАВЛЕНА ОСОБА _________________ ___________________________________ (вказати орган опіки та піклування)