9.4. Відношення підприємців до силового тиску

В умовах, коли підприємцям доводиться постійно зіштовхуватися з недотриманням договірних зобов'язань, виникає проблема вироблення запобіжних норм ділової взаємодії, які включають у тому числі й різні методи організованого насильства. Виходячи з даних, отриманих Центром політичних технологій (керівник И.М. Бунін), 79% опитаних підприємців, даючи загальну оцінку ситуації в українському бізнесі, уважають, що погрози й насильство в бізнесі існують, у тому числі кожний шостої (17%) упевнений, що силові методи застосовуються часто (не спостерігають їх взагалі 21%). Разом з тим використання силових методів по ступені поширеності уступає таким явищам, як чиновницькі вимагання й порушення ділових зобов'язань. Саме в частині силових методів найбільше виразно спостерігається контраст між загальними оцінками ситуації й особистим досвідом. Особисто зіштовхуються з подібними методами 42% керівників, тобто майже вдвічі менше, при оцінках загальної ситуації, а часто стають об'єктом силових вимагань тільки 3%, тобто в 5-6 разів менше загальних оцінок. Не зіштовхуються із цим явищем зовсім 58% опитаних. Таким чином, думка про тотальну криміналізованність українського бізнесу багато в чому є результатом діяльності засобів масової інформації, які, на відміну від випадку з корупцією, серйозно перебільшують її масштаби.

Результати згаданого вище дослідження дають і загальну картину відношення підприємців до фактів насильства. Так, кожний третій (34%) воліє обходитися власними силами; тільки кожний восьмий (13%) схильний звернутися в міліцію; ще менше (8%) бажаючих удатися до послуг зареєстрованих охоронних агентств; у той же час 15% виразили готовність звернутися по допомогу до кримінальних угруповань. Значна група (30%) підприємців затруднилася дати виразну відповідь.

Висновки, які були зроблені на основі отриманих даних, свідчать на користь того, що зони фактичного застосування насильства в українському бізнесі стають менш масштабними, а відносини організованого насильства впорядковуються, стають більше повсякденними й рутинними. Сказане не означає зникнення або ж зменшення елементів криміналу в бізнесі, але свідчить про зміну характеру криміналізації бізнесу. З'явилися більше стійкі й "цивілізовані" форми контролю над господарською діяльністю. Вони пов'язані в першу чергу із завершенням первісного розділу сфер впливу, а також із взаємним проникненням бізнесу й криміналу.

9.5. Характер відносин із владними структурами і їхніми представниками

Відносини із чиновниками, із представниками влади (державної або місцевої, залежно від масштабів підприємства) є одним із самих гострих питань сучасного українського ділового життя. З одного боку, владні структури є об'єктом твердої критики, що не припиняється з боку підприємців. Разом з тим залежність від рішень влади - дозволів або заборон, порядку розподілу ресурсів і пільг - як правило, висока. Здійснюючи контроль від імені держави, чиновники - ці агенти політичної влади в економічному просторі (по влучному вираженню В.В. Радаева) - реалізують власні інтереси, які можуть сильно розходитися з інтересами їхнього могутнього принципала. У підсумку бюрократичні бар'єри, хронічна недостача елементарної інформації про прийняті регулятивні акти породжені не стільки чиєюсь "нерозвиненістю", скільки потребою зберегти реальний бюрократичний контроль над діяльністю підприємств в умовах, коли держава переуступила багато прав власності на користь підприємців.

Міжнародні дослідження останніх років незмінно відзначають високий рівень корупції в Україні. Так, по обстеженню, проведеному Міжнародною організацією з питань прозорості (TI) в 1999 р., Україна займає 82-е місце з 99 країн з рейтингом 2,4 по шкалі від 0 (найбільш високий рівень корупції) до 10 (мінімальний рівень корупції). Європейський банк реконструкції й розвитку й Всесвітній банк підготували огляд умов економічної діяльності підприємств у країнах колишнього соціалістичного табору. Середній розмір витрат підприємств на хабарі в країнах колишнього СРСР становить 5,7% їхніх середньорічних доходів. А в країнах Центральної й Східної Європи - 3,3%. Найбільші суми на хабар витрачають грузинські підприємства - більше 8%, на Україні - 6,5%. А російським підприємцям живеться "зовсім легко": на хабарі йде "лише" 4% з невеликим річних доходів підприємств. Проте, огляд згадав і те, що основний тягар корупції несуть приватні компанії, а не підприємства, що працюють у державному секторі. Про поширеність вимагань наочно свідчать наступні дані: майже 9 з 10 керівників уважають, що вимагання мають місце, у тому числі 38% опитаних упевнені, що вимагання зустрічаються часто. І тільки 13% не спостерігають цього явища.

Очевидно, що проблема "підвищення етичності" українського підприємництва буде багато в чому залежати від здійснення продуманої й послідовної стратегії боротьби з корупцією. При цьому необхідно враховувати, що будь-яка серйозна спроба приборкання корупції повинна починатися з усунення можливостей і причин, що породжують корумповане поводження.