9.2. Відношення підприємців до правових норм

Стан ділової етики багато в чому визначається відношенням підприємців до правових норм. У цьому плані можна затверджувати, що важливим елементом всієї української господарської діяльності й відповідно ділової культури й етики є відсутність звички строго додержуватися букви закону. Лібералізація господарської діяльності, ослаблення адміністративного контролю, інтеграція України в міжнародне економічне співтовариство породили крім очевидних вигід для національної економіки значну погрозу економічної безпеки країни від криміналізації господарської діяльності, росту якої активно сприяє неконтрольоване поширення незаконного підприємництва на внутрішньому ринку, а також у зовнішньоекономічній діяльності. У Україні існують численні можливості для зловживань у таких областях, як складні податкові й митні системи, механізми контролю над капіталом і регулювання фінансових ринків, широке коло нормативних актів, що регламентують діяльність підприємств, і керування державним майном, включаючи приватизацію. Так, багато підприємств, що стали акціонерними товариствами, дотепер не розібралися в питаннях прав суб'єктів власності. Більше того, як показує досвід, виходить, що реальний розподіл власності виходить за рамки правових норм і здійснюється значною мірою стихійно й дуже часто кримінальними способами.

Це зовсім не означає, що підприємництво суцільно перейняте кримінальним духом (як це найчастіше затверджують). Зрозуміло, існує й підприємництво чисто кримінальної користі. Навіть по оцінках української офіційної влади, більше 50% ВВП виробляється в тіньовій економіці. Але для більшості підприємців мова йде скоріше по іншому. Не виходячи в чисто кримінальні області, вони постійно діють у так званих сірих, напівлегальних або позаправових зонах. Більшість підприємців при цьому скоріше воліють дотримувати закони, але фактично змушені обходити їх у безлічі випадків, коли нормативні встановлення істотно обмежують їхні інтереси (найпоширеніший випадок - ухиляння від сплати податків і зборів).

По опитуваннях, семеро з десяти керівників підприємств намагаються не порушувати закон "по можливості" (це означає, що якщо обставини складаються не занадто сприятливо, доводиться його обходити). Недосконалість і суперечливість самого господарського законодавства дає купу можливостей для такого відхилення. А неможливість дотримати всіх суперечливих законодавчих положень служать для підприємця виправданням власних порушень.

Крім того, специфічний характер відносини підприємців до закону підтверджує ще одна істотна обставина. По оцінках представників українського бізнесу, вони не розглядають судові й арбітражні органи як ефективні засоби дозволу конфліктних ситуацій (і не випадково, оскільки вони найчастіше й не є такими). До цих органів підприємці звертаються відносно рідко, оскільки постанови цих інстанцій виконуються із тривалими затримками або не виконуються зовсім.

9.3. Відносини підприємців з діловими партнерами

В умовах відсутності ефективного законодавства, а також діючого державного й судового контролю письмові договори (контракти) між партнерами фактично втрачають безумовну силу й безперешкодно порушуються з першою нагодою. Все це неминуче приводить до істотного посилення ролі й значення неформальних економічних відносин. Особливого значення набувають неформальні зв'язки, "горизонтальні" форми контролю над виробленням угод і виконанням договірних зобов'язань, прийняті безпосередніми учасниками економічних відносин. При цьому надзвичайно зростає роль особистих зв'язків, різного роду обмінів діловими й особистими послугами. У результаті значна частина економіки залишається невидимою як для суспільної думки, так і для державного контролю, хоча вона спочиває на далеко не ефемерних сплетеннях неформальних зв'язків.

Важливим елементом сформованої системи, на думку В.В. Радаева, стають примусові санкції. У свою чергу примус не залишається зоною чистого насильства, воно спричиняє утворення стійких зв'язків неформального ділового обміну. По ряду оцінок, самі підприємці (принаймні, більшість із них) схильні пред'являти до своїх партнерів вимоги, пов'язані з їхньою порядністю й обов'язковістю. Вони усвідомлюють, що порушення ділових угод є серйозним чинником, що підсилює ступінь невизначеності в господарській діяльності. Крім того, підірвавши довіру, пов'язану з періодичним невиконанням угод, приводить до додаткових витрат на збір інформації про надійність партнера. Саме тому усе виразніше проявляється тенденція утворення у вітчизняному бізнесі специфічних ділових мереж, що представляють собою стійку й відносно замкнуту сукупність зв'язків між перевіреними й постійними партнерами.

У цілому необов'язковість у виконанні договорів є однієї з найбільш гострих проблем у сьогоднішніх ділових відносинах. За результатами опитування учасників першого Всеросійського з'їзду представників малих підприємств (лютий 1996 р.) зіштовхуватися з порушенням ділових зобов'язань із боку партнерів доводиться абсолютній більшості представників малого бізнесу (більше 90%), у тому числі більше половини (52,0%) уважають це нерідким явищем, а 41,2% - що такі порушення відбуваються часто.