3.1. Теорія утилітаризму.

В етиці бізнесу склались чотири основних підходи до моральних проблем бізнесу, які спираються на чотири етичні напрямки. Перше з них основане на релігійній етиці. В його основі лежить орієнтація на абсолютні моральні цінності, які беруть свій початок в іудео-християнській традиції: «Не бреши», «Не вкради» й інше. Добре відомо, що перші підприємці були дуже релігійними людьми. Як показав М. Вебер, саме релігійні особливості протестанізму привели у Новий час до бурного розвитку капіталістичних відносин.

Хоча при рішенні будь-яких моральних проблем людина з необхідністю повинна спиратися на деякі абсолютні моральні цінності, все ж пряме використання релігійної етики у бізнесі має певні обмеження. По-перше, глобалізація сучасного бізнесу призводить до того, що агентами ділових відносин стають люди, які належать до різних релігійних традицій: християнству, іудаїзму, ісламу, буддизму, конфуціанству і т.д. Більш того, у значному ступені сучасна література є світською за своїм характером.

По-друге, абсолютні моральні цінності мало що можуть дати людині в ситуації конкретного морального вибору. Для цього бізнесмен, навіть який спирається на релігійні моральні цінності, потребує деяких етичних інструментаріїв, які могли б допомогти йому проаналізувати і вирішити найскладніші проблеми сучасної підприємницької практики. Інші три підходи в етиці бізнесу спираються на три різноманітні етичні традиції – утилітаризм, деонтическу етику (етику боргу) і етику істини.

Зрозуміло, вплив релігійної свідомості на економічну поведінку неможна зменшувати. Релігійні підстави поведінки людини, у тому числі і в бізнесі, які обернулись у культурну традицію, виявляються навіть тоді, коли людина не замислюється про коріння своїх переваг та пристрастей. Не випадково тому, у теперішній час бурно розвивається область менеджменту, яка вивчає культурну специфіку поведінки в різних країнах. Саме тому автори визнали за необхідне окремо проаналізувати такого роду підстави економічної поведінки в Росії.

Нижче в короткому викладі відображені основні моменти полеміки різних підходів в етиці бізнесу, які представлені в працях американських вчених М. Валаскеса, Дж. Ролза. Л.Нєш і деяких інших.

Однією з самих впливових в етиці бізнесу є теорія утилітаризму. Засновником теорії традиційного утилітаризму вважають Іеремію Бентама (1748-1832). У своїх працях Бентам розробляв методику пошуку об’єктивних критеріїв вимірювання цінностей, яка повинна забезпечити можливість простого і задовільного, з економічної точки зору, визначення адекватності соціальної політики і суспільного законодавства. На його думку найбільш ефективними критеріями могли служити ступінь відповідності образу дій та існуючих законів і ступінь корисності і шкідливості діяльності 9за даними оцінки її наслідків).

Яка-небудь дія є правомірною з етичної точки зору в тому, і тільки в тому випадку, якщо сумарний корисний ефект цієї дії перевищує сумарний корисний ефект будь-якої іншої дії, яка могла б бути здійснена замість дії першої. Таким чином, принцип утилітаризму припускає наявність можливості кількісного виміру благ, вироблюваних шляхом здійснення дій, можливість їх підсумовування, а також обчислення різниці між кількістю благ і кількістю негативних результатів, а значить - і можливість визначити, яка з дій дасть максимальний чистий прибуток або мінімальні абсолютні витрати. Отже, на базі цього принципу можна здійснити кількісний вимір усіх видів прибутку і витрат і, користуючись деякою загальною чисельною шкалою, реалізувати складання або віднімання певних значень шуканих показників. Наприклад, рівень міри задоволеності робітників станом середовища, в якому реалізується трудовий процес, може бути оцінений величиною, рівною 500 од. (позитивним) корисності, тоді як відповідний негативний ефект (рахунок з банку, присланий у наступному місяці) дорівнюватиме 700 од. (негативним). Таким чином, загальний підсумок описаної акції, спрямованій на поліпшення стану середовища, в якому працюють робітники, складе 200 од. (негативних) корисності. Якщо принцип утилітаризму свідчить, що ця конкретна дія є правомірною, оскільки відрізняється вищою корисністю, ніж будь-який інший відповідний акт, то це зовсім не означає, що правомірною є така дія, яка приносить максимум користі особі, що його здійснює. Вірнішим є, швидше, наступне твердження: правомірна така дія, яка приносить максимум користі усім тим особам, які виявляються у сфері дії результатів акції (у тому числі людині, що здійснює цю акцію). Принцип утилітаризму не можна тлумачити і в тому сенсі, що він припускає необхідність переважання позитивного ефекту над негативним (прибуток над витратами). Правильно вважати, що, згідно цьому принципу, кінець кінцем правомірною є така акція, яка дає найбільший чистий прибуток в порівнянні з іншими варіантами. Нарешті, помилкою було б думати, що принцип утилітаризму припускає необхідність обліку тільки безпосередніх і миттєвих результатів наших дій. Навпаки, при аналізі усіх можливих варіантів дій слід як враховувати поточні позитивні і негативні ефекти у вигляді витрат і прибутку, так і прогнозувати їх наслідки, у тому числі будь-які непрямі результати.

Теорія утилітаризму приваблива у багатьох відношеннях. Її положення узгоджуються з критеріями, які використовуються для інтуїтивної оцінки моральності поведінки. Так, у разі, коли людина намагається пояснити, чому він морально зобов'язаний зробити ту або іншу акцію, він часто керується міркуваннями про користь або шкоду, які його дії можуть принести іншим людям. Міркування моралі вимагають обліку інтересів усього оточення нарівні з власними інтересами. Така поведінка повністю вписується в теорію утилітаризму, оскільки положення останньою містять вимогу необхідності визначати результат дії відносно усіх осіб, що беруть участь в акції, і вимогу вибирати такий варіант образу дій, який забезпечує максимальний корисний ефект для кожного незалежно від того, чи отримує він прибуток безпосередньо.

Використовуючи принципи утилітаризму, можна пояснити, чому деякі види діянь вважаються аморальними (брехня, подружня зрада, вбивство), а інші, навпаки, - морально виправданими (правдиві висловлювання, вірність, дотримання зобов'язань). Прибічник теорії утилітаризму може довести, що брехати недобре тому, що брехня приведе до спаду громадського добробуту. Коли люди брешуть один одному, вони в меншій мірі здатні довіряти і співпрацювати. А чим менше інтенсивність довіри і співпраці, тим нижче загальний добробут. Правдивість у спілкуванні – позитивний фактор, бо укріпляють довіру і посилюють співробітництво, тим самим сприяє укріпленню добробуту. В цілому можна стверджувати, що краще правило – говорити правду і стримуватися від брехні. Прихильники традиційного утилітаризму, тим не менш, заперечують той факт, що дія може виявитися безумовно некоректною. Так, вони не погодились би з тим, що нечесність чи крадіжка завжди, безумовно, погані. Якщо у певній ситуації не чесне діяння призведе до більш сприятливих наслідків, ніж яка-небудь інша акція, яка може бути зроблена цією ж людиною в тій же ситуації, то тоді, згідно з теорії традиційного утилітаризму, нечесний поступок буде морально оправданий ( в цьому окремому випадку).

Ідеї утилітаризму оказали достатньо сильний вплив на розвиток економічних наук. Багато економістів ще в ХІХ в. категорично стверджували, що в основі механізмів господарської діяльності лежить природне прагнення людини до максимального збільшення свого добробуту. А корисність вироблених товарів вимірюється тією ціною, яку люди бажають сплатити за них. Приймаючи ті чи інші спрощення, економісти отримали можливість з’ясувати відому всім залежність між попитом та пропозицією, визначив таким чином характер зв’язку між попитом та пропозицією, між продавцем і покупцем, а також пояснили причини рівноваги цін в умовах вільного конкурентного ринку. Більш того (і це особливо важливо), економісти змогли також довести, що розвиток системи вільних ринків на основі конкуренції призведе до такого засобу експлуатації ресурсів і установить такий механізм коливання цін, що у споживача з’явиться можливість довести свою суспільну корисність до максимуму (до оптимуму, якщо користуватися термінологією Парето), причому це станеться за рахунок підвищення купівельної спроможності. Таким чином, знаходячись на позиціях теорії утилітаризму, економісти приходять до висновку о без альтернативності системи вільного ринку.

Теорія утилітаризму лежить в основі методу аналізу витрат і прибутку. Дану методику використовують також для визначення ефективності інвестицій (наприклад, у проекти будівництва фабрик, суспільних парків і т.д) шляхом оцінки різниці величин сьогоднішнього та майбутнього прибутку і величин сьогоднішніх та майбутніх витрат. Для того, щоб розрахувати шукані показники, використовують методи дисконтування цін (в грошовому вираженні) всіх ефектів, які прогнозуються, які пов’язані з реалізацією цих проектів, причому вказані ефекти розглядають у відношенні як навколишньої середи, так і населення. Здійснити такі розрахунки інколи буває вісьма нелегко, хоча відомі різноманітні способи визначення ціни (у грошовому вираженні) таких, здавалося б, невідчутних параметрів, як краса лісу (наприклад, за ситуації, коли нас цікавить, яке число осіб платить гроші за задоволення лицезріння пейзажу аналогічного, але що знаходиться в приватному володінні парку). Якщо виявляється, що прибуток від якого - небудь громадського проекту перевищує витрати на цей проект (у грошовому вираженні), а також якщо різниця величин прибутку і витрат в цьому випадку вище, ніж в альтернативному варіанті, то можна зробити висновок про необхідність реалізації першого проекту. У рамках цього підходу використання концепції утилітаризму для визначення громадської корисності, таким чином, зводиться до розрахунку співвідношення між грошовими, еквівалентами прибутку і витрат.

І нарешті, можна відмітити, що положення теорії утилітаризму добре узгоджуються з уявленнями про категорію ефективності і, хоча вони мають різний сенс, проте багато хто використовує його для опису можливості робити максимум продуктів при відомій кількості ресурсів. Інакше кажучи, ефективною прийнято вважати таку операцію, реалізація якої дозволяє забезпечити необхідний вихід продукції при мінімумі витрат ресурсів.

Саме так прийнято розуміти ефективність і з позицій утилітаризму, оскільки у рамках цієї теорії правомірним вважається такий образ дій, який дає можливість робити максимум прибутку при мінімумі витрат. У приведеному вище визначенні ефективності досить слова "необхідний вихід продукції" і "витрати ресурсів" замінити словами "прибуток" і "витрати" - і ми отримаємо основну формулу утилітаризму; таким чином, згідно теорії утилітаризму, коректний образ дій завжди одночасно є найбільш ефективним.