1. Бойові дії 1943 на Лівобережжі

Курська битва або Битва на Курській дузі відбувалася з 5 липня по 23 серпня 1943 року й вважається найбільшим танковим боєм у світовій історії.

Ця битва була однією з вирішальних у період Другої світової і Великої Вітчизняної війни.

Багато в чому саме вона визначила хід війни і стала поворотним пунктом, після якого стало очевидно, що перевага на боці радянських військ. У цій битві, що тривала майже 50 днів і ночей, були задіяні близько двох мільйонів чоловік, чотири тисячі літаків і шість тисяч танків.

Радянська історія ділить Курську битву на три етапи:

• Курська стратегічна і оборонна операція;

• Орловська стратегічна наступальна операція;

• Білгородсько-Харківська стратегічна наступальна операція.

За німецької версії наступальні етапи звуться «Цитадель». Корінний перелом у війні почався ще під Сталінградом, але продовжився в Курській битві, а потім в битві за Дніпро. Курська дуга носила важливий стратегічний характер. Вона представляла собою виступ, звернений на захід, глибиною 150 км і шириною 200 км. Дуга утворилася під час наступу Червоної армії і зустрічного настання збройних сил нацистської Німеччини в районі Східної України.

У планах німецького командування було знищення радянських військ, що оборонялися в районі Курська, серією масованих атак. Ця перемога була стратегічно важлива для німців. Вона дала б можливість просунутися далі на Радянський Союз і гарантувала б перемогу у війні. Великі надії в цій битві покладалися на нову техніку.

Атаки з боку німецької сторони почалися лавиноподібними ударами авіації і артилерійським вогнем. Це сталося вранці 5 липня 1943 року. Битва носила напружений характер і відрізнялася величезними розмахами. 12 липня в наступ перейшли радянські війська, і в 56 км від Білгорода сталося саме велика танкова битва в ході війни. Нашим військам вдалося пробитися всередину німецьких позицій. 5 серпня вже намітилася перевага радянської армії.

До 23 серпня противник був відкинутий далеко на захід, а міста Білгород, Орел і Харків були звільнені. Вважається, що перемога радянських військ під час цієї битви була досягнута нелюдськими зусиллями. Координацію радянських фронтів здійснювали такі великі маршали, як Жуков і Василевський. Безпосередньо на фронті командували:

• Ватутін;

• Конєв;

• Рокоссовський.

Німецькою операцією «Цитадель» керували:

• генерал Еріх фон Манштейн;

• фельдмаршал фон Клюге.

Перемога радянських військ у битві на Курській дузі, на думку багатьох істориків і військових фахівців, стала ключовим моментів Другої світової війни, що зумовив її подальший хід. Після цієї битви понад 100 тисяч осіб були нагороджені медалями та орденами за мужність, стійкість і героїзм, близько 230 осіб удостоїлися звання Героя Радянського Союзу. До кінця не підраховані втрати обох сторін. Багато істориків стверджують, що в ході Курської битви полягло понад 500 тисяч осіб, а також були знищені понад 370 літаків і 1500 танків.

Битва за Дніпро: Після успіху Донбаської наступальної операції, стало зрозуміло, що у німців є тільки один шанс утримати хоча б половину України - зміцнитися на Дніпрі. За наказом Гітлера в серпні 1943 року почалося будівництво грандіозного оборонного укріплення, так званої лінії Пантера - Вотан, яка була в довжину майже 1400 км, від Нарви до Приазов'я. Покладалися німці і на рельєф місцевості, адже правий берег Дніпра значно вище лівого. Але добудувати лінію німці не встигли, вже 26 серпня радянські дивізії перейшли у наступ. У СРСР була перевага в чисельності військ і кількості техніки: 2,6 млн солдатів проти 1,2млн у німців. Але оборонятися завжди простіше, ніж наступати, так що у Вермахті були рішуче налаштовані Дніпро відстояти і навіть перейти у контрнаступ, якщо буде така можливість.

Відповідно, перед радянським командування стояла не менш складна задача - форсувати Дніпро, закріпитися на правому березі і не дати противнику перегрупуватися. Завдання ускладнювалось тим, що протистояв «совітам» один з найуспішніших полководців ХХ століття - генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн.

Хід боїв

Для початку потрібно було вибити залишки німців з Лівобережної України і змусити їх повністю переміститися на правий берег. У цьому чимало допомогла 60-я армія, якою командував уродженець Черкаської області Іван Черняховський. Саме дивізії Черняховського були на вістрі атаки і вибили німців з їх позицій по лінії Глухів - Ніжин. До речі, сам Черняховський загине пізніше, в 1945-му, а в 2012 році його ім'ям назвуть Національний університет оборони України.

Вже до 15 вересня німецькі війська були змушені переправиться на правий берег. Але от далі у радянського командування почалися проблеми. Завдання з Москви стояло майже нездійсненне - форсувати Дніпро на найскладніших ділянках фронту і паралельно заважати німцям відступати. Частково це завдання виконали - вже до 20 вересня на правому березі було 23 радянських плацдармів, але план широкомасштабного наступу провалився, армія була занадто виснажена боями.

Кривавий Букринський плацдарм

Одним з найстрашніших та найбільш кровопролитних епізодів битви за Дніпро стали бої на Букринському плацдармі. Саме цей палцдарм був ключем до взяття Києва, тому радянське командування солдат не шкодувало.

Німці окопалися міцно і оборонялися з особливою ретельністю, так що «совіти» просто посилали в цю м'ясорубку немислиму кількість штрафників та новобранців. При цьому навіть не подбавши толком про переправи.

Доктор історичних наук Віктор Король у своїй книзі «Битва за Дніпро: героїзм і трагедія» вказує, що 22 вересня 1943 року на Букринському плацдармі було всього 16 понтонних мостів. Радянські солдати були змушені плисти своїми силами, на дошках і колодах, поки німці поливали їх свинцем з іншого боку. Річка стала багряного кольору, а вода в ній - солоною на смак. Тут і там плавали тисячі трупів.

Коли німцям стало зрозуміло, що радянська армія трохи видихалась, вони завдали нищівного удару по Букринському плацдарму 29 вересня. Контрнаступу не було, але становище радянських військ стало ще більш жалюгідним. Саме з цих епізодом битви пов'язана історія про «чорнопіджачників» - новобранців, яким не видавали навіть форму, просто пускаючи на німецькі кулемети.

Фраза маршала Жукова, про те, що українців треба топити в Дніпрі є, швидше за все, вигадкою, ніякі серйозні джерела її не підтверджують. Що, втім, не заперечує того факту, що маршал дійсно вважав за краще «завалити ворога трупами», і йому було все одно чиїми саме. Кількість загиблих на Букринському плацдармі точно невідомо, але це ніяк не менше, ніж 250 000 чоловік. У всій битві за Дніпро втрати радянської сторони склали трохи більше, ніж 400 000, так що як мінімум половина загиблих склали голову саме на цій ділянці фронту.

Взяття Києва

Вже 15 жовтня спроби взяти Київ довелося призупинити. Навіть радянське командування усвідомило, що цей бій коштує занадто дорого. До 24 жовтня бої по Дніпру тривали в, скажімо так, звичайному режимі, м'ясорубка трохи сповільнила хід.

Розрахунок радянського командування був в цілому вірний. Якщо не виходить взяти Київ нахрапом, то треба почекати удачі на інших ділянках фронту. І ці удачі були. Активізувалася «південна» частина радянських військ, взявши кілька великих міст, так що над німцями нависла загроза оточення

25 жовтня радянські частини поспіхом перегруповувались, на Букринському плацдармі залишилися оперативні резерви, основні ж частини повинні були завдати раптового удару по Києву з півночі. І трюк вдався. Поки німці чекали атаки зі звичного боку, «совіти» завдали удару з Лютізького плацдарму силами 1-го Українського фронту.

4 і 5 листопада радянські війська увійшли до Києва, почалися вуличні бої. 6 листопада Київ був узятий.

Звичайно, був час і більш детально продумати операцію, і, можливо, взяти місто меншою кров'ю. Але радянське командування поспішало звільнити місто до дати 7 листопада - дня Жовтневої революції. І, на жаль, гуманізм в цей момент вже нікого не цікавив.

Наслідки

Битва за Дніпро стала однією з найважливіших битв, які зумовили результат війни. Звичайно, серед тих, хто бився і загинув там було багато українців, яких радянська влада не особливо і шкодувала. Хоча, вона найчастіше нікого не шкодувала.

Говорячи про ці події потрібно пам'ятати, що перемога на Дніпрі далася тоді вкрай високою ціною.

Житомирсько-Бердичівська наступальна операція відбулася 24 грудня 1943 - 14 (в деяких джерелах 15) січня 1944 р. В її проведенні брало участь 10 армій, які входили до складу 1-го Українського фронту. Війська фронту поділялися на головне ударне угрупування (18, 38, 1 гвардійська,1 танкова і 3-я гвардійська танкова армії), оперативні об’єднання правого (13 і 60-а армії) і лівого (27 і 40-а армії) фронтових флангів, а також оперативне об’єднання підтримки наземних військ із повітря (2-а повітряна армія).

Головне завдання, поставлене Ставкою ВГК і командуванням фронту перед військами: розгромити німецько-фашистську 4-у танкову армію із групи армій «Південь», вийти до р. Південний Буг і зірвати плани гітлерівців щодо оволодіння Києвом, щойно (6 листопада 1943 р.) визволеного радянськими військами. Для цього вимагалося

- від армій головного ударного угрупування: завдати головний удар в центрі смуги наступу фронту ірозгромити німецькі війська в районі Брусилова, а потім розвинути наступ в напрямі на Житомир, Бердичів і Вінницю, щоб вийти на рубіж Любар, Вінниця, Липовець (глибина до 120-180км);

- від 60-ї армії: розромити гітлерівські війська в рпйоні Радомишля і вийти на р.Случ;

- від 13-ї армії : забезпечити успіх на правому фронтовому фланзі;

- від 40-ї і 27-ї армій: ударами на Білу Церкву та Умань забезпечити головне ударне угрупування фронту з півдня і розгромити у взвємодії з військами 2-го Українського фронту (праве крило) гітлерівські дивізії на Дніпрі в районі Канева.3

Результати операції: радянські війська визволили майже повністю Київську та Житомирську області, ряд районів Вінницької та Рівненської областей, розгромлено 6 німецько-фашистських дивізій;

- склалися нові стратегічні позиції військ 1-го Українського фронту з перспективою подальших бойових дій;

- наступаючи на 700-кілометровому фронті, наші армії вклинилися вглиб оборони ворога від 80 до 200 км, чим зайняли вигідне положення з півночі щодо головних сил німецької групи армій «Південь», армії лівого фронтового крила глибоко охопили гітлерівські війська, які ще утримували правий берег Дніпра в районі Києва.

Із 11 по 14 січня війська фронту відбили ряд сильних гітлерівських контрударів4 і втримали майже всі зайняті позиції. З’єднанням і частинам, які особливо відзначилися в боях, присвоєно почесні найменування: Житомирських -17, Білоцерківських - 7, Бердичівських - 9, Сарненських - 5.

Операція показала, що танкові армії є найперспективнішим засобом розвитку успіху загальновійськових оперативних об’єднань. Характерною її особливістю став правильний вибір моменту для переходу армій у наступ. Заслуговує уваги широкий маневр танкових і механізованих корпусів. Велике значення мали факти масового артилерійського вогню та використання сил авіації для руйнування і знищення потужніх вузлів гітлерівської оборони. Особливо сильною і ефективною була артилерійська підготовка перед початком наступу. Із регулярними військами активно взаємодіяли партизанські формування.