3.Організаційні форми, прийоми та функції самовиховання

Прийоми самовиховання слід розглядати як частковий вплив вихованця на самого себе, як певний одиничний акт у кожному конкретному випадку та методі.

Сукупність методів та прийомів самовиховання мають становити систему, яка для кожної особи є конкретною, індивідуальною і неповторною. Разом з тим аналіз практики самовиховання дає змогу виокремити групу найбільш поширених методів і прийомів.

Розглянемо організаційні форми, прийоми самовиховання, які органічно містять у собі підготовку до усе більше складної роботи над собою.

Керівництво самовихованням у дошкільному віці дуже складно. Е.А. Аркин писав, що самовиховання починається з «відходу» за собою, за своїм одягом, іграшками, із самоконтролю над виконанням узятих на себе зобов'язань по трудовій допомозі родині й т.д. Малята можуть ставити собі оцінку за поводження в спеціальній домашній таблиці «Мій день», де дуже гарне поводження оцінюється червоною зірочкою, гарне - зеленої й т.д.

«Крок уперед» — так називається прийом самовиховання, доступний уже молодшим школярам. Щодня дитина планує, що йому зробити, щоб стати краще, а ввечері звітує перед родителями або записує в щоденник, чого він домігся: одержав гарну оцінку, навчився пришивати комірець, вивчив нову пісню, допоміг мамі в збиранні кімнати й т.д. Потім планує собі справи на завтра: після виконання домашніх завдань попрацювати у дворі, закінчити читання книги, сходити в магазин за покупками й т.д. Зміст цього прийому полягає в спонуканні дитини до повсякденних корисних справ, до придбання корисних навичок і вмінь.

«Оціни прожитий день» - прийом, що можуть використати дошкільники й молодші школярі. Удома на стіні вивішується аркуш, у якому зазначені «моя робота», «мій відпочинок», «моє поводження». У молодшому шкільному віці пункти ускладнюються: навчання в школі, відпочинок, домашня праця, відношення до брата або сестри й т.д. Дитина сам собі виставляє оцінки по п'ятибальній системі наприкінці кожного дня. Це змушує його проаналізувати прожитий день, побачити гарне й погане. Присутність батьків, брата, сестри спонукає до об'єктивної самооцінки. Так виникає елементарне самовиховання. Якщо в родині таку самооцінку проводять три-трьох-три-два-три дитини, це стимулює до самовиховання додатково.

«Правила мого поводження» - такий прийом може використатися молодшими школярами й підлітками. За допомогою педагогів і батьків школяр становить правила поведінки, поступово перетворюючи їх у життя (перше правило! «Щодня робити фіззарядку»; через місяць з'являється інше: «Чітко дотримувати режиму»; потім - третє: «Не пищати, не пхикати при невдачах» і т.д.

У молодших класах правила життя повинні носити комплексний характер. Такі правила життя повинні вироблятися в спільному спілкуванні старшокласників, відбиваючи їхнього переконання. Тільки тоді вони можуть стати стимулами самовиховання.

Самозобов'язання - це конкретні зобов'язання на тривалий строк, у який учні реалізують завдання морального самовдосконалення. Самозобов'язання можуть бути й іншого плану: за рік підвищити успішність по математиці на один бал, навчитися качатися на велосипеді, здати на спортивний розряд.

ОСД - визнач собі справу. Цей цікавий прийом використала

Л. П. Макаровська. В ігровій формі підлітки послідовно здійснюють серйозну роботу: визначають свої інтереси, потім вибирають собі справа, на цій основі становлять конкретний план підготовки себе до виконання бажаної роботи.

ЗСС - завдання самому собі - є коштовним засобом придбання знань і досвіду шляхом розвитку своїх сил і здатностей. ЗСС поглиблюють самосвідомість, активізують творчість підлітка, виховують активне відношення до життя.

Перші ЗСС учням повинен підказати вихователь, він же повинен допомогти визначити конкретні дії по виконанню наміченого завдання, вселити, що потрібно домагатися успіху у випадку невдачі, і збуджувати бажання далі вдосконалювати себе у випадку виконання завдання.

Необхідно поступово змінювати зовнішню форму завдань самому собі: спочатку це усні зобов'язання, потім це особисті записи в план, потім ЗСС беруть вихованці групою й індивідуально, разом з дітьми бере завдання собі й вихователь і т.д.

ЗСС повинні ускладнюватися й укрупнюватися. Так, спочатку доцільно брати завдання на день, тиждень, потім - на місяць, чверть. Перші завдання підліток намічає в якій-небудь одній області, а здобуваючи навички самовиховання, він уже може планувати завдання одночасно в навчальній, спортивній, трудовій діяльності. Але у всіх випадках дуже важливо не допускати перевантаження.

У моральній області ЗСС можуть виконуватися підлітками у зв'язку із трудовим, розумовим, фізичним самовихованням.

Дуже важливо зв'язати різного роду ЗСС із головною діяльністю підлітка - навчанням.

У цей час у школах широко використаються різного роду завдання самому собі як надзвичайно ефективна форма включення учнів у процес їхнього всебічного розвитку. Ні області життя, де підлітки не могли б самі брати активну участь у створенні своєї особистості, у формуванні своєї індивідуальності.

Складання самохарактеристик, особистих планів життя досить ефективно в сьомому - десятому класах.

Робота звичайно починається із твору «Мої достоїнства й недоліки» (7 - 8-й класи) або «Що є «я»?» (9 - 10-й класи); Учитель літератури дає зразковий план твору: мої ціди й мрії, які можливості в мене є для їхнього досягнення; мої відносини з навколишніми, про які позитивні й негативні якості вони говорять; моє навчання, як вона допомагає мені довідатися мої достоїнства й недоліки; моя праця й суспільна робота, як вони допомагають мені оцінити себе; за що цінують мене вчителі, батьки, товариші, які недоліки підкреслюють дорослі й однолітки; чого гарного я досяг, які якості виховав міцно, які ще треба в себе виховувати.

Перед твором варто сказати учнем, що вчителеві й класному керівникові хочеться знати, наскільки вони зрілі, дорослі, чи досить розвинене в них самосвідомість для об'єктивної оцінки самих себе.

Матеріали обробляються, і учнем повідомляються результати: який загальний рівень самооцінки, скільки завищених або занижених самооцінок; які позитивні якості відзначають у себе більшість, які зустрічаються рідко, які типові недоліки, яких негативних якостей більшість не зауважує.

Після цього класний керівник пропонує для кращого самопізнання учнів провести кілька бесід по психології.

Після бесіди про дурні звички даються ради, як від них позбутися:

1. Установити причину поганої звички й усунути цю причину. Треба діяти не проти звички, а проти причин, її що породили.

2. Усувати приводи, що провокують прояв поганої звички, не дозволяти собі піддаватися.

3. Намітити вправи, визначити види діяльності, які дозволили б тренувати себе в подоланні дурної звички й у правильному поводженні.

4. Треба вірити, що дурну звичку можна усунути. Хто не вірить, що можна позбутися від дурної звички, той стає її рабом.

5. Не можна зжити шкідливу звичку, не змінивши всього способу життя. Треба виробляти в себе позитивні звички, тоді дурні скоріше відімруть.

6. Ніж довше людина терпить дурну звичку, тим вона сильніше вкорінюється. Будь-яку звичку можна зжити простіше й швидше сьогодні, чим завтра. Перемога над собою - сама більша перемога людини.

В «Куточку самовиховання» такі рекомендації постійно міняються. Уже через тиждень після бесіди про боротьбу з недоліками учні одержують ради лікаря «Як відучитися курити», ради філолога «Учися правильно говорити».

Широко використаються в самовихованні й інші прийоми: особисті плани роботи над собою, щоденники, щотижневі самозвіти й ін.

Особливо важливо залучити батьків, актив, піонерські й комсомольські організації до керівництва самовихованням.

Самовиховання - діалектичний процес, у якому постійно змінюються спонукальні мотиви, рівень підготовленості, характер самоврядування. У цьому процесі неминучі спади й підйоми, сховані і явні періоди роботи над собою, успіхи й невдачі. Таким складним процесом не можна не керувати.

Із усього цього й випливає важлива вимога: тільки у зв’язку з вихованням самовиховання в шкільні роки може забезпечити особистості рух уперед, перебороти неминучі протиріччя й нейтралізувати можливі негативні явища. Але те ж саме ставиться й до виховання. Воно може виконувати свої функції тільки при всілякій участі особистості у власному формуванні, при активному самовихованні. От чому орієнтація на самовиховання в ході будь-якої виховної роботи необхідна.

Функції самовиховання в основному зводяться до наступного:

• самовиховання є практичною метою виховання; педагог прагне до того, щоб у результаті його впливу вихованець сам почав змінювати себе до кращого;

• самовиховання підвищує результативність виховання, є показником якості роботи вихователів;

• самовиховання продовжує й поглиблює формування особистості, що відбуває при вихованні її в колективі, у навчально-виховному процесі;

• самовиховання є одна з форм розвитку здатностей і метод обліку індивідуальних особливостей вихованця.

Все це дає підставу вважати взаємозв'язок виховання й самовиховання найважливішим принципом всебічного розвитку особистості.

Педагогічна наука в цей час інтенсивно досліджує питання самоосвіти й самовиховання. Наступив час пильного вивчення ролі самої дитини у виховному процесі, його можливостей, розробки прийомів і методів створення власної особистості. Реалізація на практиці досягнень теорії самовиховання - важливий обов'язок кожного педагога, кожного вихователя.