2. Загальнометодичні та специфічні принципи керуванням самовихованням

Педагогічний досвід свідчить про те, що в основі виховної роботи по підготовці до самовиховання лежить принцип самостійності й самоврядування в організації життя дітей. Звідси випливає наступне:

• педагогічне керівництво служить лише засобом розвитку ініціативи й самостійності дітей, інше його використання нераціонально;

• самостійність найкраще виробляється в діяльності учнів (вихованці всі роблять самі: вибирають роботу, планують, організують її й т.д.), ґрунтується на відповідальності за доручену справу, на довірі вихователів;

• розвиток самостійності не означає стихійності, потрібна поступовість, поетапність переходу; всі нові справи довіряються хлопцям, все більше число учнів утягується в дитяче самоврядування;

• ріст творчої активності первинних колективів повинен бути пов'язаний з розвитком загальношкільного колективу, із творчістю вчителів;

• необхідно домагатися поступового вдосконалювання всіх сторін життя дитячого колективу, ставлячи всіх учнів в усі більше активну позицію стосовно однолітків і самому собі.

Крім загальнометодичних, є принципи специфічні, властиві головним чином керуванню самовихованням.

Принцип взаємопроникнення виховання й самовиховання вимагає такої організації роботи зі школярами, що готовила б до самовдосконалення й у той же час виключала необхідність у специфічній роботі, спрямованої лише на самовиховання. Організація самовиховання повинна містити в собі елементи, що вимагаються для формування колективу, організації діяльності учнів, для всебічного розвитку особистості й т.д.

Добровільність і самостійність важливі особливо. Кожний повинен працювати в тій області, що його захопила, розвивати в себе ті якості, у яких він відчуває необхідність. Настирливе нав'язування чужої волі найчастіше приводить до внутрішнього опору. Добровільність і самостійності вимагають обов'язкового формування потреби в самовихованні, глибокої, індивідуальної психологічної підготовки в роботі над собою, формування особистої відповідальності, боргу, високої вимогливості до себе, цілей, що відповідають потребам суспільства.

Проектування розвитку дитини педагогом і самопроектування вихованця, тобто подання його про себе в майбутньому, про те, ким і яким він буде,- передумова правильного планування й мотивації самовиховання. Ще А. С. Макаренко вважав, що гарне в людині треба проектувати, і педагог зобов'язаний це робити, що «виховати людини - значить виховати в нього перспективні шляхи».

У самовихованні значення проектування особистості надзвичайно велике.

По-перше, майбутнє суспільства невіддільно від проектованої для нього особистості. Учитель повинен ясно представляти, чого він хоче домогтися, перш ніж виховувати особистість. При цьому, як уже говорилося, варто враховувати дарування, можливості й бажання вихованця, з одного боку, і інтереси суспільства, його вимоги до людини - з іншої.

По-друге, взаємодія намічених планів і перспектив особистого розвитку є основою вироблення системи перспективних ліній дитячого колективу. Проектування особистості й перспективи розвитку колективу - це цілісний процес.

По-третє, проектування - процес комплексний, у ньому все зв'язано: соціальний проект розвитку суспільства й соціальний проект особистості, що повинна жити в цьому суспільстві, педагогічне проектування майбутньої особистості взагалі, проектування колективу й проектування конкретних особистостей.

При проектуванні особистості школяра треба намагатися уникнути помилок; заниженої або завищеної оцінки можливостей дитини, надмірно швидких або повільних темпів, досягнення проектованого рівня розвитку, непогодженості проекту вчителі, самопроекту особистості й суспільного ідеалу.

Важливий етап роботи педагога - оформлення проекту, його узгодження з родителями й учнем, спонукання вихованця до складання самопроекту. Тут виникає безліч труднощів: дарування дитини лежать в одній сфері, а він прагне розвити свої сили й здатності в іншій, учитель переконує його в необхідності вибрати одну професію, а вихованець уже вибрав іншу й т.д. Тільки шляхом подальшого самопізнання школяра й придбання їм життєвого досвіду можна перешикувати його особисті устремління.

Проектування особистості завершується самопроектом у вигляді особистого плану життя на 2-4 роки. От один з них.

«Кінцева мета моя: знайти себе, викортстовуючи свої сили в різних областях.

Етапи роботи такі:

1. У сьомому класі домогтися по всіх предметах гарних оцінок, навчитися самостійно працювати із книгою.

2. Розвивати себе фізично: навчитися плавати різними стилями, перепливати ріку, брати участь у змаганнях з веслування.

3. Кожні півроку опановувати якою-небудь практичною справою: навчитися столярувати, ремонтувати радіоапаратуру

і т.д.».

Нарешті, дуже важливо домогтися єдності психологічної й

педагогічної підготовки до самовиховання.

Психологічна підготовка до самовиховання буде мати цінність у тому випадку, якщо все життя школярів буде ними усвідомлюватися, якщо спосіб життя дітей, їхня практична діяльність будуть жадати від них нових знань і вмінь, моральних, інтелектуальних, вольових якостей. Саме тоді виникає потреба в самовихованні.