Норми редагування творів художньої літератури у порівнянні з нормами редагування творів інших видів літератури (специфіка редагування художньої літератури).

Класичні норми редагування спрямовані на досягнення комунікативної точності. Крім того, будь-яке повідомлення зорієнтоване на конкретну читацьку аудиторію або цілком конкретні читацькі потреби. Специфіка ж художньої літератури полягає в тому, що в її межах неможливі ані точність сприйняття, ані чітка адресність. Тут ми маємо справу з так званою «віяльною комунікацією», за якої повідомлення може бути сприйняте будь-ким і будь-коли і потрактоване в будь-який спосіб. Автор, і лише автор, відповідає за те, що і як зумів висловити в своєму творі й наскільки ефективним буде його «діалог» із сучасниками й нащадками. Тому редагування художньої літератури передбачає постійну роботу редактора з автором. Під час редагування художньої літератури редактор у більшості випадків не виправляє сам, він рекомендує авторові заміну, причому бажано – в кількох варіантах. Якщо виправлення зроблені редактором самостійно, вони мають узгоджуватися.

У художній літературі використовується дуже багато засобів образності, літературних прийомів, усвідомити потрібність яких можна не одразу. Отже, редагування художньої літератури – це шлях безкінечних повернень від окремих елементів твору, до загальної поетичної структури.

Не всі відхилення від норми в творі художньої літератури можна потрактовувати як помилки. Деяких девіацій автор може припускатися свідомо (наприклад, з метою мовленнєвої характеристики персонажа чи епохи).

Додаткове навантаження на редактора під час редагування твору художньої літератури обумовлене не лише більш тісною співпрацею з автором, але й тим що доводиться оцінювати ще й літературну форму твору (зміст, ідею, характеристики персонажів, сюжет, композицію тощо), тобто здійснювати частково ще й літературознавчий аналіз.

Велику роль у роботі з художньою літературою відіграє сам вибір твору для опублікування. Редактор має враховувати безліч факторів: якість твору, запити читачів, думки критиків, рівень авторської майстерності, популярність автора, популярність жанру, кон’юнктуру на ринку тощо.

Велика роль під час редагування художньої літератури відводиться створенню пояснювального апарату видання (приміток, коментарів) та ілюструванню.

Основні критерії редакторського оцінювання твору художньої літератури

1. Оцінювання літературної форми твору.

• Оцінювання суспільної значущості твору (редактор визначає не лише художню цінність твору, але й те, чи існує суспільний запит саме на цей твір) і його естетичної вартості;

• Оцінювання змісту твору, його ідейно-тематичного навантаження;

• Оцінювання жанрової ідентичності твору;

• Оцінювання єдності змісту та форми (відповідність змісту обраним жанру, структурі, емоційно-стилістичним засобам);

• Оцінювання оригінальності авторського задуму й стилю;

• Оцінювання точності у відтворенні змісту (точності фактичної, життєвої правдоподібності, емоційної точності); слід пам’ятати також, що художня література ґрунтується на вимислі, тому будь-яка неточність можлива, однак вона має бути художньо вмотивованою, психологічно обґрунтованою;

• Оцінювання сюжету і фабули твору за такими критеріями: оригінальність чи вторинність, ступінь розкриття теми в межах певного сюжету;

• Оцінювання персонажів за такими критеріями: їхня функціональність, наявність мовних характеристик; наявність опису чи психологічних характеристик персонажів, їхньої «біографії»; послідовність розкриття образів персонажів; точність відтворення імен і характеристик персонажів у всьому творі;

• Оцінювання заголовку, епіграфу, присвят;

• Оцінювання композиції твору (сумірність частин; вмотивованість поділу на частини; розтягненість експозиції чи розвитку дії, описів; надлишок сюжетних ліній; втрата зв’язків між сюжетними лініями; невмотивованість авторських відступів; відсутність кульмінації; «провисання» сюжету (певні факти залишаються незрозумілими); динамічність одних сцен і розтягненість інших; постійне «перебивання» сюжетних ліній одна одною, що заважає читачеві розібратися в подіях; втрата цілісності в розгортанні сюжету;

• Оцінювання способу викладу (опис, розповідь, роздум, монолог, діалог) і того, наскільки вони допомагають розкрити тему чи образ;

• Оцінювання засобів образності (художніх деталей, символів, метафор…).