Поняття спільної власності

Право спільної власності характеризується множинністю суб'єктів та єдністю об'єкта. Це відносини з приводу приналежності майна одночасно кільком особам - співвласникам. Причому відносини спільної власності можуть виникати між будь-якими суб'єктами права власності - фізичними, юридичними особами, державою, територіальними громадами тощо, але найчастіше виникають між фізичними особами. Суб'єкти права спільної власності, як і будь-який власник, на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном. Але правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно.

Таким чином, спільна власність не є яким-небудь новим, особливим різновидом власності, не виникає ніякої "змішаної форми власності", адже кожний учасник залишається самостійним власником свого майна, а стосовно спільного об'єкту правомочності власника здійснюються спільно як належні одночасно кільком особам.

Право спільної власності також можна розглядати у об'єктивному та суб'єктивному розуміннях. Право спільної власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють приналежність майна, що складає єдине ціле, одночасно двом або більше суб'єктам. Право спільної власності в суб'єктивному розумінні - це право двох або більше суб'єктів спільно і на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном, що складає єдине ціле.

Спільна власність може бути двох видів: з визначенням часток учасників (спільна часткова) і без визначення таких часток (спільна сумісна). Відносини спільної сумісної власності можуть мати місце тільки у випадках, передбачених законом. Саме тому на практиці значно частіше складаються відносини спільної часткової власності, а ЦК встановлює презумпцію спільної часткової власності

Часткою власників у праві спільної сумісної власності є вираженою арифметично (1/2, 2/3 і т. д.). Натомість частка учасника спільної сумісної власності у спільному майні завчасно не визначена. Вона встановлюється при поділі майна між співвласниками, а також при виділі частки когось із них.

Важливо підкреслити, що учасникам спільної часткової власності належить не право власності на конкретну частку у спільній власності, а частка у праві власності, адже в протилежному випадку кожен із співвласників мав би можливість самостійно здійснювати право власності щодо даного майна у повному обсязі, що зводило б нанівець саму ідею спільної власності.

3. У законі немає ні вичерпного, ні хоча б приблизного уніфікованого переліку підстав виникнення права спільної власності. Пов'язується це з тим, що підставами виникнення права спільної власності є найрізноманітніші юридичні факти: створення або придбання майна спільними зусиллями або за спільні кошти, приватизація житла, перехід майна до кількох спадкоємців, укладення численних договорів тощо.

Право спільної часткової власності : підстави виникнення

В загальному виникнення права спільної частково власності презюмується. Тобто якщо в законі вказано не вказано яке саме право спільної власності виникає, то виникає право спільної часткової власності.

Підстави виникнення права спільної часткової власності досить різноманітні. До них, зокрема, належать:

-спадкування майна декількома спадкоємцями;

-спільне придбання майна за договорами купівлі-продажу, дарування, міни при приватизації державного майна;

-спільне придбання у власність майна в первісний спосіб (наприклад, шляхом його створення у виробництві, побудови жилого будинку, в процесі переробки, що пов'язано з поєднанням та змішуванням речей, за договором про сумісну діяльність та ін.)

-щодо земельної ділянки : а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами г) за рішенням суду.

Спільна часткова власність виникає у разі, коли право кожного із співвласників є чітко визначеним чисельно, у дробах (1/2, 1/3, 3/4, 9/10 тощо) від права власності на річ, яке в цілому умовно береться за одиницю. Слід підкреслити, що будучи вираженим у певній частці, право кожного співвласника тим не менш не обмежується певною наперед визначеною частиною майна, а поширюється на усе майно.