4. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення

Правові засади цього виду відповідальності передбачені КК Ук­раїни. Вона настає за вчинення екологічного злочину — суспільно не­безпечного винного діяння (дії чи бездіяльності), що посягає на еко­логічний правопорядок.

Основною метою кримінальної відповідальності за екологічні зло­чини є забезпечення виконання правил охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування, за­хист екологічних прав і інтересів громадян.

Екологічним злочинам притаманний ряд основних ознак: по-пер­ше, вони являють собою суспільно-небезпечні діяння (дію чи бездіяльність); по-друге, високий ступінь суспільної небезпеки Цього виду злочинів зумовлений тим, що об'єктом їх посягання є екологічна безпека, якість навколишнього природного середови-Ща, екологічні права громадян, а внаслідок їх вчинення за­подіюється шкода або створюється загроза життю та здоров'ю лю­дини, а також природним екологічним системам, атмосферному повітрю, землі, її надрам, водам, лісам, тваринному і рослинному світу, генетичному фонду, природним ландшафтам; по-третє, екологічні злочини є протиправними, і вони заборонені кримінальним законом1.

У КК України екологічні злочини виділені в окремий розділ „Злочи­ни проти довкілля», який містить 19 складів: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); приховування або пе­рекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238); забруднення або псування земель (ст. 239); по­рушення правил охорони надр (ст. 240); забруднення атмосферно­го повітря (ст. 241); порушення правил охорони вод (ст. 242); за­бруднення моря (ст. 243); порушення законодавства про континен­тальний шельф України (ст. 244); знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245); незаконна порубка лісу (ст. 246); пору­шення законодавства про захист рослин (ст. 247); незаконне полю­вання (ст. 248); незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250); порушен­ня ветеринарних правил (ст. 251); умисне знищення або пошкод­ження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природ-но-заповідного фонду (ст. 252); проектування чи експлуатація спо­руд без систем захисту довкілля (ст. 253); безгосподарське викори­стання земель (ст. 254).

Крім того, до екологічних злочинів за наявності заподіяння еко­логічної шкоди можуть бути віднесені також деякі склади, що сформульовані в інших розділах КК України: незаконне поводжен­ня з радіоактивними матеріалами (ст. 265); погроза вчинити вик­радання або використати радіоактивні матеріали (ст. 266); пору­шення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267); по­рушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270); порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292); жорстоке поводження з тварина­ми (ст. 299); порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326); засто­сування зброї масового знищення (ст. 439); екоцид (ст. 441).

Екологічні злочини необхідно відрізняти від екологічних адміністра­тивних проступків. Ступінь небезпеки цих злочинів є більшою, ніж адміністративних проступків.

Об'єктом екологічних злочинів є суспільні відносини, що стосу­ються охорони навколишнього природного середовища, охорони і використання природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки. Таким чином, екологічні злочини посягають на два родових об'єкти: навколишнє природне середовище як певну сукупність екосистем і природних об'єктів та екологічну безпеку як певний (оптимальний) стан природного середовища, що забезпечує йому і людині сприятливі (нормальні) умови для життєдіяльності та роз­витку1.

Об'єктивна сторона цих злочинів виражається у злочинному діянні (дії чи бездіяльності), що порушує екологічний правопоря­док, негативних наслідках такого діяння та причинним зв'язком між ними. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формаль­но і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юри­дичній особі, суспільству або державі (ст. 11).

Суб'єктом екологічних злочинів є фізична осудна особа, яка вчи­нила відповідний злочин у віці, з якого може наставати криміна­льна відповідальність. Цей вік для всіх екологічних злочинів настає з 16 років.

Суб'єктами екологічних злочинів є громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за екологічні злочини службових осіб, які вчинили їх з використан­ням свого службового становища, дії цих осіб можуть кваліфікува­тися також і за відповідними статтями КК України, якими перед­бачена відповідальність за службові злочини.

Суб'єктивна сторона екологічних злочинів характеризується психічним ставленням особи до вчиненого діяння, тобто її виною. Остання може бути у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та зло­чинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпеч­них наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння) дії або бездіяль­ності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ст. 25).

Для класифікації екологічних злочинів можна використовувати різні критерії. З погляду функцій, які ними виконуються, що ма­ють відношення до природокористування і охорони навколишньо­го природного середовища, екологічні злочини можна поділити на три категорії: спеціальні, суміжні і додаткові. Спеціальні склади екологічних злочинів переважно містяться в окремому розділі КК України «Злочини проти довкілля». Суміжними складами злочинів у сфері охорони навколишнього природного середовища і приро­докористування вважаються такі, що виконують екологічні функції за певних обставин об'єктивного порядку (наприклад, статті 270, 274, 292, 326). До додаткових складів можна віднести злочини, які за своєю природою не є екологічними, але за певних обставин мо­жуть бути використані у сукупності з екологічними складами (на­приклад, статті 367, 364, 365). Передбачені цими статтями злочини можуть бути застосовані до службових осіб, які своїми діями чи бездіяльністю сприяли заподіянню шкоди навколишньому природ­ному середовищу або окремим його компонентам.

За критерієм об'єкта захисту склади екологічних злочинів поділяють на: злочини, спрямовані на порушення екологічних пра­вил діяльності, безпосереднім об'єктом яких є порядок діяльності (наприклад, статті 236, 237, 2348, 253); злочини, що посягають на окремі природні ресурси (наприклад, статті 239—244, 254); злочи­ни, що посягають на об'єкти флори і фауни як складову частину навколишнього природного середовища, умови біологічного різно­маніття і збереження біосфери Землі (наприклад, статті 245, 246, 248-250).