Лекція 4 тема: гістофізіологія гіпоталамо-гіпофізарної системи

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1ВСТУП.

2ГІСТОТОПОГРАФІЯ ГІПОТАЛАМО-ГІПОФІЗАРНОЇ СИСТЕМИ.

3ТОПОГРАФІЯ ЯДЕР.

4УЧАСТЬ ГІПОТАЛАМО-ГІПОФІЗАРНОЇ СИСТЕМИ В ГОМЕОСТАЗІ

ВСТУП

Гіпоталамус (підзгір’я), hypothalamus, в широкому значенні слова, об’єднує утворення, розміщені вентрально під дном третього шлуночка, спереду задньої дірчастої субстанції, substantia perforata posterior, включаючи і задню гіпоталамічну ділянку.

Ядра гіпоталамічної ділянки пов’язані з гіпофізом за допомогоюворітних судин (з передньою долею гіпофіза) і гіпоталамо-гіпофізарного пучка (задньою долею його). Завдяки цим зв’язкам гіпоталамус і гіпофіз утворюють гіпоталамо-гіпофізарну систему.

Залежність гіпофіза від гіпоталамуса досягає такого ступеня, що вони складають єдину функціональну систему. Це забезпечується діяльністю нейросекреторних клітин, які у хребетних у зростаючому ступені концентруються в гіпоталамічній ділянці проміжного мозку.

Гістотопографія гіпоталамо-гіпофізарної системи

Межа гіпоталамуса простягається від зорового перехрестя спереду і закінчується соскоподібними тілами позаду, а справа і зліва визначається відповідним зоровим трактом. Зверху гіпоталамус відділяється від таламуса борозною, яка йде від сільвійового водопроводу до отвору Монро. Дно третього шлуночка спереду від соскоподібних тіл виступає вниз у вигляді сірого горба (tuber cinereum), утвореного тонкою пластинкою сірої речовини. Цей виступ витягується у лійку (infundibulum), яка переходить у дистальному напрямку в гіпофізарну ніжку і далі задню долю гіпофіза. Лійка відмежовується від сірого горба нечітко вираженою борозенкою (sulcus tubero – infundibulum).

Розширена верхня частини лійки (де остання межує з ділянкою сірого горба), яка відрізняється особливою будовою і своєрідним кровозабезпеченням, дістає назву присереднього підвищення (eminentia mediana). Присереднє підвищення утворене глією.

З боку порожнини лійки (яка переходить у порожнину третього шлуночка) присереднє підвищення вистелене епендимою, за якою йде шар нервових волокон підзгірно-гіпофізарного пучка, що спускається далі по гіпофізарній ніжці в задню долю гіпофіза, а також більш тонкі волокна, які беруть початок від ядер сірого горба. Зовнішня частина присереднього підвищення утворена опорними нейрогліальними (епендимними) волокнами, між якими залягають численні нервові волокна, які виходять із вище розміщених шарів. У цих нервових волокнах і біля них спостерігається відкладення нейросекреторних гранул. У зовнішньому шарі присереднього підвищення залягає капілярна сітка (так зване первинне сплетення портальної системи кровозабезпечення аденогіпофіза). Нервові волокна спускаються до цих капілярів і вступають з ними в контакт, зі свого боку капіляри утворюють клубочки і петлі, які підіймаються в товщу присереднього підвищення назустріч нервовим волокнам. Зовні до присереднього підвищення прилягає туберальна доля аденогіпофіза.

Не зважаючи на невеликі загальні розміри підзгір’я, його цитоархітектоніка відрізняється значною складністю. Його сіра речовина залягає навколо порожнини третього шлуночка. При цьому нервові клітини розміщуються не рівномірно, а групуються в більше або менше скупчення, яке позначається як підзгірні ядра. Кількість, топографія, розмір, форма і ступінь диференціювання цих ядер варіює у різних хребетних. У підзгір’ї ссавців і людини зазвичай розрізняють 32 пари ядер. Між сусідніми ядрами виявляються проміжні нервові клітини або їх невеликі групи, внаслідок чого фізіологічне значення може належати не тільки ядрам, але і деяким між’ядерним підзгірним зонам.