Лекція 3 тема: гістофізіологія гіпофіза

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

7ВСТУП.

8АНАТОМІЯ ГІПОФІЗА.

9ГІСТОЛОГІЯ ГІПОФІЗА.

9.1КЛАС БАЗОФІЛІВ.

9.2КЛАС АЦИДОФІЛІВ.

9.3КЛАС ХРОМОФОБНИХ АБО ГОЛОВНИХ КЛІТИН.

9.4КЛІТИНИ КАСТРАЦІЇ.

9.5КЛІТИНИ ТИРЕОЇДЕКТОМІЇ.

9.6КЛІТИНИ ВАГІТНОСТІ.

10ГОРМОНОУТВОРЕННЯ В ГІПОФІЗІ.

11РЕГУЛЯЦІЯ ГІПОТАЛАМУСОМ ГІПОФІЗА.

12ФІЗІОЛОГІЯ ГОРМОНІВ ГІПОФІЗУ.

12.1СОМАТОТРОПІН.

12.2ТИРЕОТРОПІН.

12.3КОРТИКОТРОПІН.

12.4ГОНАДОТРОПІНИ.

12.5ЛАКТОТРОПІН.

12.6Сімейство ПОМК проміжної долі гіпофізу.

13НЕЙРОГІПОФІЗ.

ВСТУП

Гіпофіз, hypophysis відноситься до центральних ендокринних залоз. Він виступає основним “інтерфейсом” гіпоталамуса у взаємодії з периферичними залозами внутрішньої секреції. В ділянці підзгір’я гематоенцефалічний бар’єр сприяє доступу регуляторів і метаболітів у ЦНС, щоб забезпечити зворотній зв’язок між мозком і метаболітами. Хоча гіпоталамус обмінюється сигналами з вище розміщеними відділами ЦНС, його регуляторні утворення продовжують функціонувати навіть після відділення від них, що підтверджує вирішальну роль гуморальних сигналів, які переносяться кров’ю, для роботи його сервомеханізмів.

Важливо, що саме гіпоталамус – це відділ проміжного мозку, який занятий контролем установочних точок гомеостазу. Тут є вегетативні нервові центри, які задають термостатну установочну точку, масостатну установочну точку, осмостатну установочну точку, а також баристатичні та інші центри підтримки балансових констант організму. Фізіологічно це виявляється в регуляції тепловіддачі і теплопродукції, апетиту і насичення, спраги і діурезу, індукції протилежних змін кров’яного тиску. Диригентські впливи гіпоталамуса на обмін речовин здійснюється за принципом компенсації відключень метаболічних констант від установочних точок, за рахунок координованої відповіді ендокринної та автономної нервової систем.

Таким чином, унікальне положення гіпоталамуса і нейросекреторні можливості його нейронів роблять цей невеликий відділ, який складає тільки 0,8% його обсягу, головним нейроендокринним регулятором.

Гіпоталамо-гіпофізарний нейросекреторний комплекс являє собою вищий нейроендокринній трансмітер організму, який координує ендокринну регуляцію обміну речовин із роботою вегетативної нервової системи й інтегральними емоціонально-поведінковими реакціями лімбічної системи.

Анатомія гіпофіза

Гіпофіз – невелика куляста або овальна залоза червоного кольору, зв’язана з головним мозком, сірим горбом і лійкою гіпофізарною ніжкою. Залоза лежить у турецькому сідлі, sella turcica. Закріплює її діафрагма турецького сідла, diaphragma sellae turcicae.

Розміри гіпофіза невеликі: довжина 8 – 10 мм, висота 5 – 6 мм, маса 0,35 – 0,65г. Під час вагітності він значно збільшується і після пологів до попередніх розмірів не повертається.

У гіпофізі розрізняють долі, що мають різну будову, функцію і розвиток: передню, lobus anterior (adenogypophysis) та задню, lobus posterior (nevrohypophysis). Передня доля розвивається із ектодерми первинного роту шляхом випинання глоткового (гіпофізарного) карману. Вона виникає спочатку як залоза внутрішньої секреції, але незабаром протока її редукується і вона стає залозою внутрішньої секреції, зберігаючи залозисту будову. Задня доля закладається пізніше шляхом випинання дна третього шлуночка. Із верхньої частини цього випинання утворюється сірий горб із лійкою, а із нижньої – задня доля гіпофіза і гіпофізарна ніжка, які є, таким чином, виростом лійки і містять елементи нервової тканини (нейрогіпофіз). У задній долі гіпофіза закінчуються аксони, які відходять від нейросекреторних нейронів двох ядер підзгір’я: надзорового та біляшлуночкового. По цим аксонах у задню долю надходять запаковані в гранули гормони, тут вони поступають у кров і з нею досягають тканин – мішеней. Отже, в задній долі синтезу гормонів не відбувається. Як видно із синоніма назви задньої долі гіпофізу – нейрогіпофіз, саме тут у кров поступають речовини, які виділяються нервовими клітинами підзгір’я.