Інші ядра

Супрахіазмальне ядро приймає імпульси з сітківки ока та керує утворенням циркадіанного (24-годинного) ритму сон-неспання, у тому числі за участю синтезу і секреції мелатоніну. Вплив на синтез мелатоніну йде через α- і β-адренергічні системи.

Вентролатеральне ядро дає імпульсацію, яка фіксується α- і γ-ритмами електроенцефалограми, а при патології сприяє тремору м’язів кінцівок.

Медіальні та латеральні сосцеподібні ядра є центрами підкоркової нюхової функції.

Мамілярні ядра приймають участь у емоційно-мотиваційних аспектах уваги.

Аркуатне (дугоподібне або інфундибулярне) ядро через рецептори до меланокортину впливає (і через судинні регуляції) на формування статевої та харчової поведінки, продукує дофамін. Аркуатне ядро продукує гонадоліберин з ритмом 70-90 хвилин, що генерує статеві ритми. У 3-6 місячного плоду тестостерон з зачатків наднирників та сім’яників блокує гени рецепторів естрогенів, що робить основу диморфізму у чоловічий бік, у тому числі формуючі агресивність поведінки (рішучість, цілеспрямованість, настрій на віру в свої сили). Естрогени діють на аркуатне та преоптичне ядра, які крізь гіпофіз дають циклічність розвитку яйцеклітин у яєчниках.

Аркуатне ядро сприймає пептид лептин з жирової тканини (синтезується при зсуву ядра до мембрани жировою краплею), який гальмує експресію генів рецептору до себе (до лептину) та проопіомеланокортину, що знижує апетит. Підвищує апетит експресія генів нейропептиду Y та рецепторів до кокаїну та амфетаміну у цьому ядрі. Нейропептид Y в аркуатному ядрі сприяє апетиту та харчовій поведінці, його продукція чутлива до лептинів та гормонів травного тракту. Пептид YY, що утворюється у слизовій тонкої кишки під впливом жирів, кров’ю переноситься у гіпоталамус, де інгибує нейрони апетиту та стимулює нейрони насичення. Продукт одного гену дає білок, що розщеплюється на 2 пептиди – грелін та обестатин. Грелін утворюється в стінках щлунка та діє на рецептори у аркуатному ядрі, що викликає голод, апетит та стимулює продукцію соматотропіну, а у гіпокампі сприяє пам’яті. Обестатин навпаки знижує апетит. Дисбаланс цих гормонів-нейромедіаторів сприяє розвитку ожиріння, кахексії, поліфагії, анорексії.

Гіпоталамічні нейротрансмітери (нейромедіатори) репрезентовані дофаміном, норадреналіном, серотоніном, ацетилхоліном, ГАМК, вазопресином, окситоцином, соматостатином, гонадоліберином. Глюкагон, енкефаліни, холецистокінін, похідні проопіомеланокортину, хоча і декретуються ендокринними клітинами, можуть в синапсах бути нейротрансмітерами.

У гіпоталамусі та гіпофізі дофамін грає роль гальмівного нейромедіатора, який пригнічує секрецію ряду гормонів в залежності від своєї концентрації, що дає специфічність дії. Найбільш чутлива до гальмівної дії малих концентрацій дофаміну секреція пролактину, у меншому ступені – секреція соматоліберину та соматостатину, ще більша концентрація дофаміну потрібна для блокування секреції кортиколіберину та кортикотропіну, ще менш чутливі до дофаміну тироліберин і тиротропін. Секреція гонадоліберину та гонадотропінів не чутлива до дофаміну. Важливо відмітити, що нейромедіаторами в гіпоталамусі та інших ділянках мозку є норадреналін, ацетилхолін, серотонін, дофамін. Не тільки синаптична або гормональна дія біологічно активної речовини впливає на нейрон, але і речовини ліквору (особливо мелатонін з неї впливає на гіпоталамус), метаболіти. Дофамінергічні нейрони локалізовані від аркуатного та паравентрикулярного ядер до серединного піднесення гіпоталамусу, а також на кордонах гіпоталамусу.

Норадренергічні нейрони починаються з дна 4 шлуночка і йдуть до серединного піднесення гіпоталамусу. Норадреналін посилює кортиколіберинову та тироліберинову активності. Серотонінергічні і гістамінергічні нейрони локалізовані у серединному піднесенні гіпоталамусу. Серотонін активує продукції всіх ліберинів. Гістамін знижує продукцію пролактостатину. ГАМК – гальмівний нейромедіатор гіпоталамусу.

Ацетилхолін активує 80% нейронів супрахіазматичного ядра, холінергічні системи є в супраоптичному ядрі, преоптичній зоні, у тубероінфундибулярній області. Ацетилхолін посилює кортиколіберинову та соматоліберинову активності.

Ангіотензин ІІ – пептид спраги у латеральних гіпоталамічних ядрах. Холецистокінін стимулює насичення. Нейротензин є соматомамотиреодним інгібітором, індуктором гіпотермії та гіпотензії. Опіоїдні пептиди регулюють больову чутливість, сприяють позитивним емоціям, впливають на харчову поведінку, стимулюють продукцію соматоліберину, меланоцитстимулюючого гормону, гальмують продукцію пролактостатину, тироліберину, гонадоліберину, а при стресі – вазопресину и кортиколіберину.