Зміст

Вступ…………………………………………………………………………

Розділ 1. Суспільно-політична термінологія в контексті українських терміносистем……………………

1. Становлення і розвиток української суспільно-політичної термінології………………………………………………………………

2. Термінознавство як наука……………………………………………

3. Суспільно-політична термінологія як лексико-семантична система…………………………………………………………………….

Висновки до Розділу 1……………………………………………………......

Розділ 2. Способи словотворення суспільно-політичної термінології

2.1. Семантичне переосмислення як спосіб творення суспільно-політичної термінології…………………………………………………

2.2. Творення слів засобами питомої словотвірної системи

або на основі міжнародних елементів…………………………..........

2.3. Запозичення як спосіб творення

суспільно-політичної термінології…………………………………….

Висновки до Розділу 2………………………………………………….

Висновки……………………………………………………………………

Список використаної літератури………………………

Додаток А. Розподіл активності суспільно-політичних термінів за ЛСГ.

Додаток Б. Структурні особливості суспільно-політичних термінів.

Вступ

Після проголошення незалежності України українська мова стає невід’ємною ланкою життя кожної людини. Мова стала обов’язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя: у державних установах, початкових, середніх та вищих навчальних закладах, дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на радіо й телебаченні, у творчих мистецьких спілках та організаціях і т. д.

Ні для кого не є відкриттям те, що жодне суспільство не може існувати без мови: усі народи й кожна окрема людина живуть у мовній сфері. Рівень розвитку мови впливає на безпосередній розвиток суспільства, свідчить про стан мовного самовиявлення народу.

Становлення мови в Україні відбувалося за несприятливих умов, тому терміносистеми, які мають місце в сучасній термінології не розвивалися природно. Умови бездержавності України унеможливлювали становлення суспільно-політичної, юридичної, науково-технічної, природничої, гуманітарної та інших терміносистем.

Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно і беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя. І. Огієнко зазначав, що „українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…” [Покликання].

В україністиці в поле зору дослідників потрапляють різні аспекти суспільно-політичної термінології: походження суспільно-політичної термінології (А. Бурячок, С. Капралова, І. Протченко), її системна організація (Т. Коготкова. Т. Крючкова, В. Лейчик, О. Мороз, Я. Снісаренко), семантичні трансформації в різних дискурсах – художньому, публіцистичному, політичному (Г. Солганик, А. Баранов, Ю. Караулов, Т. Весна), специфіка індивідуально-авторського використання суспільно-політичної термінології (А. Григораш, І. Холявко, О. Клєщова, Г. Мінчак).

Актуальність визначається необхідністю комплексного наукового вивчення системи словотвірних типів у формуванні української суспільно-політичної термінології; потребою подальшого опрацювання суспільно-політичних термінів як системи понять спеціальної галузі наукового знання.

Мета роботи – дослідити українську суспільно-політичну термінологію, визначити способи її словотворення та роль словотворчих засобів у формуванні суспільно політичної термінології.

Відповідно до поставленої мети потрібно реалізувати такі завдання:

1) дослідити розвиток української термінології;

2) простежити становлення та розвиток суспільно-політичної термінології, виявити джерела її формування;

4) визначити основні типи словотворення української термінології суспільно-політичної термінології;

5) окреслити тенденції та перспективи подальшого розвитку суспільно-політичної терміносистеми української мови.

Об’єктом дослідження є суспільно-політична термінологія сучасної української мови, історія її становлення, сучасний стан, тенденції функціонування і розвитку.

Предметом курсової роботи є термінотворчі, функціональні та лексико-семантичні особливості суспільно-політичної терміносистеми української мови.

Матеріалом дослідження є тлумачні та перекладні словники, наукові монографії. Усього залучено близько джерел, на базі яких сформовано й опрацьовано суспільно-політичних термінів.

Використання методів і прийомів дослідження зумовлено специфікою його об’єкта. Дослідження проводиться переважно на синхронному рівні.

Головними методами у роботі є описовий та індуктивний. Залучено також прийоми структурно-семантичного, статистичного аналізу, лінгвістичного моделювання, класифікації і систематики, узагальнення та наукова інтерпретація мовних фактів, які здійснюються за допомогою аналітично-описового методу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній висвітлені проблеми української суспільно-політичної термінології як на сучасному етапі розвитку, так і на етапі її становлення.

Розділ 1 Суспільно-політична термінологія в контексті українських терміносистем

1. Становлення і розвиток української суспільно-політичної термінології

Суспільно-політичний термін як виразник суспільно-політичного поняття розкриває (або допомагає розкрити) його суть у результаті того, що за кожним суспільно-політичним терміном стоїть певне визначення, пов’язане з відповідною ідеологічною концепцією. Класовооцінну вагу семантичної сутності терміна, її зіставлення із соціальною реальністю не можна не враховувати при вивченні історії формування і функціонального розповсюдження всіх різновидів терміносистем суспільного призначення.

Під суспільно-політичною термінологією розуміємо відкриту систему номінативних одиниць, різних за походженням, які спеціалізовані лексично (створені або запозичені терміни), семантично (загальновживані слова, що отримали термінологічне значення) і фразеологічно (новостворені словосполучення номінативного характеру) для вираження понять, що відбивають сферу суспільно-виробничого, політичного життя нації.

Досить часто мовознавці вважають суспільно-політичну лексику абсолютним синонімом суспільно-політичній термінології. Але це не зовсім вірно, адже суспільно-політична термінологія є лише частиною суспільно-політичної лексики. Ототожнення цих понять відбувається за рахунок того, що в більшості праць відсутнє чітке розмежування термінологічної та нетермінологічної лексики.

Деякі автори основною ознакою суспільно-політичних термінів уважають їхню належність до термінології однієї із суспільних наук – філософії, права, історії, економіки, політології тощо. Проте дискусійним залишається питання щодо визначення поняттєвої сфери, яку охоплює поняття “суспільно-політична термінологія”.

На нашу думку, найбільш точним є визначення Т. Б. Крючкової, яка уважає, що суспільно-політична термінологія – це частина термінології суспільних наук, якій притаманна властивість ідеологізованості.

За А. А. Бурячком, суспільно-політична термінологія – це особливий шар термінологічної лексики, що займає проміжне місце між функціонально обмеженими терміносистемами, позбавленими емоційно-експресивного забарвлення, і загальновживаною літературною лексикою, з якою постійно інтерферує, що робить диференційну межу між ними мінливою, рухливою”

!!! [Покликання]. Ініціали скрізь записувати однаково А. А. Бурячком, А. Григораш.

В. М. Лейчик у своїх дослідженнях указує на те, що для визначення меж суспільно-політичної термінології слід враховувати два основні моменти: 1) політичні науки (політологія, теорія держави й права) відносяться до суспільних наук, відповідно до цього політичні терміни входять до корпусу суспільних термінів; 2) усі ці терміни позначають наукові поняття так само, як науково-технічні терміни, тільки перші, на відміну від других, виражають поняття суспільних, а не природничих та технічних наук. В. М. Лейчик зазначає, що варто вести мову про терміни та термінологію суспільних наук, а не про суспільно-політичну термінологію” [Покликання].

Генетично суспільно-політична лексика сягає ще в період Київської Русі. Розвивається вона вже тоді, коли князь Володимир Великий політично об’єднав роз’єднані князівства русичів (русів). Свідченням є ті лексеми, які знаходимо в „Поученні дітям” В. Мономаха, „Хождєніє ігумена Даниїла”, „Київському літописі” та пізніше – „Галицько-Волинському літописі”, „Руській правді”.

Звичайні слова в названих текстах набували специфічного характеру, причому цей лінгвальний процес супроводжувався формуванням нових понять, що вступали між собою у парадигматичні відношення, утворюючи своєрідні мікросистеми. Так, у “Руській правді” (1282) слова головний (убивця) і видок (свідок), вира (штраф за вбивство) вирник (вбирач вири), ремственник і купець уже зв’язуються у вузол суспільно-політичної лексики.

В історії становлення української суспільно-політичної термінології велика роль належить Т. Шевченку. Уміння поета висловлювати глибинну структуру національних слів і використовувати їх у поєднанні з інтернаціоналізмами значною мірою зумовили подальший розвиток української лексики в напрямі її стилістичної диференціації. Маємо на увазі передусім слова, як ось: народ, республіка, свобода, патріот, стратег, заробіток та ін.

Спостереження показують, що слова, які впродовж віків зберігають кореневу морфему, надалі можуть оформлятися іншими суфіксами, не втрачаючи здебільшого старого значення. Наприклад, у “Словнику української мови” П. Білецького читаємо: ремество (сучасне ремесло), своєволенство (сучасне свавілля), обєзательство (сучасне зобов'язаність). Важливо, що в сучасній суспільно-політичній лексиці української мови збереглося багато слів, які беруть початок із таким самим значенням із давнього періоду: оборот, таємниця, ціна, доход, жалоба, товар, продаж, мито.

В історії слов'янських мов заслуговує на особливу увагу при спостереженні над становленням суспільно-політичної термінології під керівництвом Павла-Йозефа Шафарика.

За П. Шафариком, допускалася термінологізація слов’янських слів загального вжитку. В усіх випадках перевага віддавалася термінам з більшою частотністю вживання, причому не включалися наявні у мовах іншомовні запозичення (прямі і перекладні), якщо вони були вже адаптовані.

У передмові до першої книги П. Шафарика наведено використані запозичення і власне слов янські слова. Зокрема, в українському (русинському) виданні в передмові вказується, що немає сенсу заміняти українськими словами терміни грунт, директор, докторат, доместикальний, жандарм, комісія, контроля, фабрика, фонд, чини та інші запозичення.

Щодо збереження чи відхилення інтернаціоналізмів просто слів іншомовного походження, то в німецько-українському словнику надмірного їх уникання не спостерігаємо. Поруч зі слов'янськими утвореннями частіше, як інших словниках, паралельно подаються запозичені терміни (акцизи, адвокат, агент, арешт, капітал, цензура, дирекція, гендель, журнал, облігація, пенсія, прокурор, субординація).

Суспільно-політична лексика в українській мові поступово стабілізувалася, конкретизувалася, набувала щораз системні того характеру, по-новому кодифікувалася у зв’язку з новими суспільно-політичними віяннями, прагненнями до соціального й політичного самоутвердження.

Становлення суспільно-політичної термінології нової української мови було нелегким, довгим, багато в чому не подібним на процеси в інших слов'янських мовах. Умови бездержавності, постійні дискримінальні заходи сто­совно української мови і в Росії, куди входила Наддніпрянщина, і в Австро-Угорщині, в якій знаходилася Наддністрянщина, як і різного роду реакційні тенденції у розв'язанні мовних питань, – усе це стримувало розвиток української загальнонаціональної мови, отже, і її термінології,

І все-таки основа для розвитку української суспільно-політичної термінології в XIX от. уже склалась. Упродовж XIX ст. словниковий склад української мови переживав справжню революцію. Взаємодія споріднених літератур­них мов, літературні контакти, передусім міжслов’янські зв’язки у період національного відродження відчутно збагатили лексичний склад української мови. Соціально-історичні умови, Що впливали на особливості мовної ситуації в Україні, багато в чому визначали характер розвитку суcniльно-політичної термінології.

Із середини XIX ст. спостерігається помітна активізація національно-визвольних прагнень українського народу для якого питання мови набувало особливої гостроти й актуальності. Воно посідало чільне місце в ідеологічних і культурних програмах національно-визвольних рухів товариств.

У середині XIX ст. галицька преса запозичувала з роcійської мови значну кількість слів соціально-політичного забарвлення: чоловічество, правительство, власть, безроботиця, народнодержавіє, благодарность, м’ятєжнік та ін. Та більшість із цих термінів мала локальне функціонування і пізніше була витіснена термінами, що відповідають лексико-сематичній структурі української мови і є її власним надбанням: людство, безробіття, подяка, позичка, обрада, товариство, порука, милосердя, доброчинність.

Полонізмами того часу, що побутували в письмовому мовленні, можна вважати суспільно-політичні терміни вартість (wartość), утримання (utrzymanie), роззброєння (rozbrojenie), ряд (rząd) у значенні «уряд», стоваришення (stowarzyszenie) у значенні «товариство», «партія», бунтування (buntowanie), приточити грамоти (przytoczyć), доноситель (donosiciel) у значенні «донощик», повзяти ухвалу (powziąć uchwałę) у значенні «прийняти рішення», затягнути позичку (zaciągnąć poiyczkię) у значенні «взяти позичку». У той час постійно творяться українські суспільно-політичні терміни як результат перманентного розгортання потенційних можливостей мови: дрібне селянство, безробіття, дрібна власність, робоча сила, буржуазія, денник, скарга, витворювання, порука.

Картину становлення української суспільно-політичної термінології кінця XIX – початку XX ст. найповніше розкривають праці І. Франка на суспільно-політичні й соціально-економічні теми, зібрані й систематизовані у збірнику «В наймах у сусідів». Суспільно-політична термінологія цих праць, з одного боку, свідчить про стан тогочасної суспільно-політичної думки в Україні, а з іншого – ілюструє той хаос, у якому перебувала суспільно-політична лексика української мови в період переростання її в систему термінів.

Поповнення суспільно-політичної термінології української мови найактивніше відбувалося внаслідок створення складених номінацій, які виконують першочергову роль у її структурно-семантичній організації. Одним із шляхів якісного оновлення суспільного-політичної термінології української мови є ідеологічне не осмислення наявного в ній словесного матеріалу. У політичному словнику української мови спостерігаємо найнесподіваніші семантичні зрушення, саме він нйактивніше реагує на різноманітні емотивно-оцінні характеристики подій, явищ, ознак. Об’єктивний розвиток політичні термінів зумовлений переосмисленням тих чи тих дій, а відповідно й висуненням на перший план у семи точній структурі слів соціально важливих маркованих значень.

Характерною особливістю політичної термінології є те, що вона виражає поняття й категорії, які формує ідеологія, а остання вміло підпорядковує собі ті терміни, що існували раніше, однак вкладає в них новий зміст. Так, термін демократія функціонував і в рабовласницькому суспільстві, і функціонує в найбільш правовій цивілізованій державі. Якщо ж на мовленнєвому рівні в ту саму, ідеологам у різні суспільні групи вкладають різний (часто протилежний) зміст, то в ній і на мовному рівні (у термінологічній мікросистемі) передбачено відповідне енантіосемічне протистояння: духовність (загальнолюдська, світська, релігійна) – Бог (у людському єстві і над людиною).

Процеси, які відбуваються в сучасному світі, поступове припинення конфронтації на рівні політичних систем, нові політичні підходи до розв'язання тих чи інших питань на компромісних засадах – усе це зумовлює кардинальні зміни в терміносистемах. По-перше, творяться нові або семантично оновлюються старі слова чи словосполучення: телеміст, ваучер, спільний європейський дім, регулюваний ринок. Переосмислюється або відмирає устелена політична термінологія, як наприклад: країни народної демократії, соціалістична інтеграція, інтернаціональний обов’язок, холодна війна. Перегруповуються масиви суспільно-політичної лексики. Так, відходять на периферію ідеологічні штампи-одноденки та революційні заклики, що номінували скомпрометовані поняття. Маємо на увазі вислови бійці ідеологічного фронту (політпрацівники, пропагандисти, агітатори), ударники соціалістичної (комуністичної) праці, правофлангові п’ятирічки, трудова вахта, соціалістичне змагання, передовики виробництва.

Терміни реприватизація, партизація, які лише передбачали свою вихідну антонімічну пару через відсутність у термінологічних системах української мови компонентів приватизація, департизація, набули антонімічності шляхом активізації останніх.

Активізуються окремі слова та вислови: доброчинність, добродійність, милосердя, багатопартійність, деідеологізація, духовність нації, гуманітарна допомога, загальнолюдські цінності. З’являються нові ідеологеми – партократ (партократія), департизація.

Зникають або відходять у пасив ще недавно широковживані ідеологеми, як от: розвинений соціалізм, реальний соціалізм, соціалістичне змагання, світле майбутнє, дисидент, партквиток.

У складі української мови виділяємо також такі приклади суспільно-політичної термінології, напр.: активіст, антимілітаризм, буржуазія, пролетаріат, визиск, вибори, влада, голосування, депутат, делегат, сільрада, соціаліст, комуніст, соціалізм, комунізм, комуна, марксизм, ленінізм, комсомол, інтернаціоналізм, лібералізм, ліберал, народник, революція, революційний, політика, політвиховання, самоврядування, трибун, фракція, хвостизм, центризм, держава, уряд, мер, виборець, центризм, фракція, самоврядування, політика,перебудова, концентрування, грошовий обіг, узаконення, касація, репліка, дипломатична особа, порука, закон, товариство, партія, вартість, безробіття, нарада, безправність, опіка, власність, позичка, господарство, субординація, прокурор, пенсія, облігація, гендель, капітал, арешт, позив, вислуга, скарга, фонд, цензура агент, адвокат, акциза, чин, комісія, домести кальний, докторат, мито, продаж, ціна, свавілля, тестамент, стратег, патріот, республіка, свідок, синдикат, картель, депресія, депорт, дивіденд.

Суспільно-політична термінологія української мови характе­ризується деякими особливостями, що викликані екстралінгвальними чинниками і які певною мірою відрізняють її від науко­вої й технічної термінологічної лексики. їй не властива така стильова закріпленість, замкненість, яка спостерігається в системі інших термінологічних шарів лексики. Участь широких мас народу в політичному житті країни й у громадській діяльності сприяє тому, що багато суспільно-політичних термінів поступово входить до складу загальновживаної лексики, власне, між цими двома лексичними групами визначити якусь чітку межу, що їх розділяє, дуже важко, а то й зовсім неможливо.

Основною сферою функціонування суспільно-політичної лексики та термінології є публіцистичний стиль. Публіцистичний стиль містить численні компоненти суспільно-політичної лексики та суспільно-політичної термінології, оскільки він описує категорії, поняття та явища суспільного життя. Твори публіцистичного стилю розраховані на сприйняття широкими верствами носіїв певної мови, тому лексичний склад цих творів має бути зрозумілим.

Таким чином, суспільно-політична термінологія – це система, яка постійно поповнюється новими одиницями інших розрядів. Збагачення її складу відбувається не лише за рахунок появи нових слів відповідного змісту, а й унаслідок переосмислення значень уже існуючих у мові лексем.

Суспільно-політична термінологія становить таку частину словника, яка особливо гостро реагує на зміни, що відбуваються у світі реалій. Зміни в соціальному житті суспільства відразу знаходять своє відображення в суспільно-політичній термінології. Особливої актуальності останнім часом мають набути порівняльні дослідження суспільно-політичної термінології різних мов, завданням яких буде виявлення національних специфік у відображені суспільної сфери засобами мови.