Питання 5. Господарський договір і треті особи

Якщо визнавати, що господарський оборот – це сукупність правочинів, то звідси слідує, що договір з моменту його укладення складає певну частину такого обороту. І в цій своїй якості кожний окремий договір можна протиставити всьому іншому обороту. Відповідно контрагенти таким же чином протистоять іншим учасникам господарського обороту. Маючи на увазі таке протиставлення, законодавець використовує паралельно з терміном «сторона» в якості його корелята «інша особа». Дане словосполучення має одну негативну ознаку: «інша особа»– любий учасник обороту, що не є стороною договору. Наприклад, бажаючи підкреслити абсолютний характер права орендаря у продовженні строку оренди після його закінчення, ч.1 ст.777 ЦК зазначає, що відповідна сторона володіє таким правом переважно перед «іншими особами», тобто перед любим і кожним.

Окремо взятий договір може бути тільки штучно виокремлений із обороту. В дійсності з приводу договірних прав та обов’язків контрагенти вступають у різного роду зв’язки з відповідними із числа «інших осіб». Всі вони – ті, хто не будучи його сторонами своїми діями певним чином впливають на динаміку правовідношення, в тому числі й договірного, йменуються «третіми особами».

Третя особа – це той, хто не відносячись до числа контрагентів, виявляється в юридично значимому зв’язку з одним із них або й з обидвома.

Термін «третя особа» широко використовувався і використовується не тільки в ЦПК, ГПК, але і в матеріальному праві. Зв’язки з участю третіх осіб є не тільки широкими, але й різноманітними. Це викликає потребу певним чином класифікувати статус третіх осіб стосовно до характеру правовідносин, в яких вони беруть участь, і перш за все до договорів, участь у яких третіх осіб надто важлива.

Згідно однієї такої класифікації виділено 4 суттєво відмінних один одному випадків участі третіх осіб, при цьому кваліфікаційною ознакою обрано підстави їх участі. До першої групи було віднесено спеціальний договір, побудований на моделі страхування цивільної відповідальності, коли підставою зобов’язання є договір, але не між боржником (відповідачем) і потерпілим, а між відповідачем і тим, що заподіяв шкоду. До другої групи віднесені угоди, укладені третьою особою – представником. До третьої – порушення відповідачем обов’язку по вибору або нагляду. І на кінець, четверту склала група випадків, коли внаслідок того, що боржник допустив третю особу до участі у виконанні договору або здійсненні прав по ньому, не виконав через дії третьої особи договір та спричинив у зв’язку із цим збитки кредитору. Зазначена класифікація однорівнева, і саме через це не охоплює всієї системи випадків участі третьої особи. М. Брагінським і В. Вітрянським запропоновано класифікацію по декількох рівнях.

На першому рівні розмежовуються треті особи, що виступають від власного імені і від імені сторони в договорі. Подальший поділ відноситься тільки до тих, які виступають від власного імені при тому за критерій взято поставлену сторонами мету. Це дозволяє виокремити перш за все випадки, в яких участь третьої особи складає мету відповідного правовідношення. Мова йде про договори на користь третьої особи. Всі інші ситуації розділяють з врахуванням того, з якою із сторін договору пов’язані треті особи: пасивною, тобто стороною боржника, або активною – стороною кредитора.

Участь третьої особи на пасивній стороні виражається однією із двох форм: третя особа виступає як виконавець зобов’язання або як пособник боржника.

Що стосується зв’язку третьої особи з активною стороною, то тут можна говорити про прийняття виконання замість кредитора третьою особою і про адресовану третьою особою одній із сторін в договорі вимоги його виконання.

У всіх випадках виступу третьої особи від імені сторони договору мова йде про вчинення юридичних дій, тобто представництво. Відповідно вирішальне значення для визначення наслідків дії такої третьої особи має те, чи виступала вона відповідно до наданих повноважень чи за їх межами.

Сторона несе відповідальність лише за юридичні дії, вчинені третьою особою в межах повноважень, якими вона наділена. За свої фактичні дії відповідає вона сама.

Договір на користь третьої особи складає особливу договірну конструкцію, яка принципово відрізняється від усіх інших договорів, для яких характерно те, що вони завжди укладаються в інтересах самих сторін. Розглядуваному виду договорів присвячена ст.636 ЦК України.

Стаття 636. Договір на користь третьої особи

1. Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

2. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

3. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Основний смисл відповідної конструкції полягає в тому, що третій особі надано право самостійної вимоги до сторони договору, в укладенні якого третя особа участі не приймала. Прикладом може служити договір перевозки. Побудований на моделі договору на користь третьої особи, він породжує у вантажоодержувача (третьої особи) різні права, серед яких право заявляти перевізнику, з яким безпосередньо він договору не укладав, вимоги, що виникли внаслідок втрати, пошкодження або прострочки доставки вантажу. Необхідною передумовою для укладення такого договору служить неспівпадання в одній особі вантажовідправника та вантажоодержувача.

Конструкція договору на користь третьої особи використовується по відношенню до страхування та кредиту: це договори страхування життя з призначенням особи, якій має бути виплачена страхова сума; договори страхування майна його користувачами на користь власників; умовні вклади в кредитні організації на користь призначеної особи.

Для розглядуваного договору характерні, як випливає із ст.636 ЦК наступні елементи:

1. третя особа протистоїть в якості кредитора одній із сторін первинного договору;

2. первинний договір в принципі створює в третьої особи лише права, а не обов’язки;

3. при відмові третьої особи від одержаного права його завжди може здійснити сам контрагент, що виступав в ролі кредитора.

Для того, щоб третя особа стала кредитором у зобов’язанні, необхідні, за загальним правилом, два юридичні факти: укладення відповідного договору та виявлення третьою особою згоди прийняти висловлене на її користь право (напр., в договорах страхування третя особа повинна висловити свою волю після настання страхового випадку).

Використання даної конструкції можливе як до односторонніх, так і двосторонніх правочинів.

Одна із особливостей ст.636 ЦК полягає в тому, що вона допускає випадки, коли третя особа прямо не названа в договорі. Мається на увазі відсутність точної вказівки вигодо набувача до моменту укладення договору. Таким чином, можна стверджувати, що вигодо набувачем завжди повинна бути особа «встановлена» або «визначима». Так, власник джерела підвищеної небезпеки для оточуючих страхує свою відповідальність перед потенційним потерпілим, або перед тим, на кого ним може бути вчинено в майбутньому наїзд, або перед тим, кому належить автомобіль, який він може в результаті ДТП пошкодити. Повітряний кодекс покладає на власника повітряного судна обов’язок страхувати свою відповідальність перед третіми особами за шкоду, причинену життю, здоров’ю та майну третіх осіб при експлуатації повітряного судна.

Третя особа, як носій самостійного права повинна мати правоздатність.

Договір на користь третьої особи має певну схожість з умовною угодою. Мова йде про те, що досягнення мети договору – набуття права третьою особою – пов’язане з настанням або не настанням певної, не залежної від волі контрагента обставини – згоди третьої особи, на користь якої укладено договір, прийняти висловлене на її користь право. Подібне прийняття, що представляє собою волевиявлення третьої особи, служить для контрагентів або по крайній мірі одного із них обставиною, «відносно якої невідомо, чи наступить вона».

З цього можна зробити висновок, що до підтвердження прийняття третьою особою висловленого на її користь права, договір може бути змінено, і зокрема, він може стати звичайним договором на користь укладеної сторони (див. ст.1063 ЦК). Стороні не потрібно для цього згоди ані контрагента, ані третьої особи. Інша справа – зміна третьої особи. Самостійно замінити її боржник може лише у випадку, якщо це передбачено законом, іншим правовим актом або договором. Мається на увазі, що заміна третьої особи означає зміну первинного договору, яка має відбуватися за загальним правилом тільки зі згоди боржника-контрагента в первинному договорі.

Слід також мати на увазі притаманну зазначеній конструкції особливість, що при виявленні третьої особи своєї волі приєднатися до договору, відповідна сторона не виходить з нього. Отже, сторона вправі адресувати вимоги, що випливають із договору контрагенту. Однак, у випадках, передбачених законом, договором певні обов’язки можуть бути покладені і на третю особу. Напр., це можливо в договорі перевозки вантажів, по відношенню якого транспортними статутами і кодексами передбачені різні обов’язки, що лежать на вантажоодержувачеві (отримати вантаж, здійснити його перевірку у встановленому порядку і ін.)

Висловлення згоди третьою особою на вступ в договір не перетворює останній ні в багатосторонній договір, ні в договір з множинністю осіб на стороні кредитора. Договір не стає багатостороннім вже тому, що третя особа перебуває у відносинах тільки з однією стороною – боржником ( а можливі зобов’язальні відносини між третьою особою і кредитором знаходяться за межами договору). Не може вважатися такий договір і зобов’язанням з множинністю осіб на стороні кредитора, оскільки жодна із відомих цивільному праву моделей такої множинності – солідарні, субсидіарні або дольові кредитори – тут не використовується.

При відмові третьої особи від свого права сторона-кредитор може сама ним скористатися (ч.4 ст.636 ЦК). Виняток складають випадки, коли відповідні наслідки протирічать закону або договору. Такого роду обмеження пов’язане головним чином із вказаними вище договорами, які мають на увазі права, які завідомо можуть належати тільки третім особам і відповідно їх носієм сама сторона, що є кредитором в договорі, не виступає.

Ст.515 ЦК визначає зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається. Так, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Право третьої особи скористатися наданою йому можливістю, якщо інше не випливає із характеру зв’язку між учасниками зобов’язання, здатне переходити до правонаступників третьої особи. Слід зазначити, що залучити третю особу до виконання чужого зобов’язання – загальне правило, а недопустимість такого залучення, що означає особисте виконання – виняток із правила. Такий виняток містить ст.893 ЦК, яка у абз.2 ч.1 вказує, «Виконавець має право залучати до виконання науково-дослідних робіт інших осіб лише за згодою замовника.

Щодо відповідальності первісного кредитора у зобов'язанні перед новим кредитором ст.519 ЦКУ встановлено: він відповідає за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.