16. Державний пожежний нагляд

Згідно статті 7 Закону України "Про пожежну безпеку" державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державними органами пожежного нагляду МНС України. На об'єктах приватної власності органи державного пожежного нагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян. Державний пожежний нагляд здійснюється на відповідних рівнях - центральному, територіальному та місцевому.

Державний пожежний нагляд (далі - держпожнагляд ) здійснюють:

1. центральний орган держпожнагляду - Державний департамент пожежної безпеки;

2. територіальні органи держпожнагляду - управління (відділи) МНС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, УМНС України в областях та м. Севастополі;

3. місцеві органи держпожнагляду - відділи та підрозділи, підпорядковані безпосередньо ДДПБ МНС, загони і частини оперативно-рятувальної служби, служби державного пожежного нагляду.

Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

1. розробляють за участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, обов'язкові для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;

2. погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки , а також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;

3. встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації, розробляють типові документи з цих питань;

4. здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки

5. проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

17. Страховий ризик і страховий внесок

Страхови́й ри́зик — певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Встановлення страхового внеску на основі ризику, який власник страхового поліса завдає страховій компанії (так званий страховий внесок, що враховує ризик), є незмінним принципом страхового менеджменту. Несприятливий вибір пояснює, чому цей принцип такий важливий для прибутковості страхової компанії. Страховий платіж (страх. внесок, страх. премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

18.Політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.