§ 16. Присудок і форми його вираження

Присудок — це головний член речення, пов'язаний коорди­нацією з підметом, що виражає ознаку предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка—дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом.

За структурою розрізняють три типи присудка: дієслівний простий, складний і складений. Підставою для поділу присудка на дієслівний простий і складений є спосіб передачі (вираження) предметного і граматичного значення. У простому дієслівно­му присудку предметне (речове) і граматичне значення виражені одним словом, а в складеному дієслово-зв'язка і допоміжне дієслово є носіями граматичного значення, а та частина при­судка, що стоїть після них, — носієм предметного значення. Як правило, простий дієслівний присудок — однослівний, а складений — двослівний. Простий дієслівний присудок вира­жається дієсловом у формі дійсного, умовного або наказового способу.

Складений присудок може бути дієслівним та іменним. Скла­дений дієслівний присудок утворюється з двох дієслів: дієслова в особовій формі з послабленим лексичним значенням (зв'яз­ки) та інфінітива. Складений іменний присудок утворюється з дієслівної зв'язки та іменної частини. Дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу (є, єсть) називається нульовою, а присудок вважається складеним з нульовою зв'язкою.

Присудок може бути виражений також двома або кількома повнозначними частинами мови. Такий присудок називається складним.

§ 17. Простий дієслівний присудок

Простий дієслівний присудок може бути виражений: 1) дієсловом дійсного способу у формах теперішнього, май­бутнього, минулого або давноминулого часу: Я слухаю співи. У дружбі тій ми завжди будем жити (С. К.); Дим і туман відпли­ве, і зажевріє світання (В. Шв.); Із города із Глухова полки ви­ступали (Т. Ш.); І сам ти впав був од тяжкої рани, Та прапор полку у руці тримав (М. Р.);

2. дієсловом умовного способу: Я жив би двічі і помер би двічі, Якби було нам два життя дано (М. Б.); Якби знала, що загине, була б не пустила (Т. Ш.);

3. дієсловом наказового способу: Всім серцем любіть Україну свою, — І вічні ми будемо з нею (В. Сос); Ти грими, наша славо, по світу, Рідне слово, дзвени, голосне (П. Т.);

4. формою інфінітива: Тоді вона мене цілувати (М. В.); (На­каз дано коротко й суворо) Вдарити й розбити ворогів (В. Бл.);

5. дієслівно-вигуковими формами (трісь, бух, геп тощо) і звуконаслідувальними словами: Заридала Катерина Та бух йому в ноги (Т. Ш.); Лисичка хап — / у кущі мерщій (Л. Г.).

Простий дієслівний присудок може ускладнюватися, внаслі­док чого він стає ускладненим. Ускладнення простого присуд­ка може здійснюватися:

1. повторенням того самого дієслова в різних часових фор­мах: О земле рідная! Не жатиме неситий Пшениці на твоїх ла­нах! Жила, живеш, довіку будеш жити. Безсмертна у вікахі (М. Р.); Поїхали... А Черкаси палають, палають (Т. Ш.);

2. поєднанням однокореневих дієслів: Тягнуть-потягнуть. а витягнуть не можуть (Н. тв.);

3. поєднанням двох дієслів в однаковій формі за допомогою сполучників, часток: От узяла та й полетіла, щоб недалечко, у ярку, на самоті поснідать до смаку (Л. Г.);

4. поєднанням інфінітива з особовою формою дієслова: Се­ред хати сіли вечеряти (П. М.);

5. поєднанням особового дієслова з прислівником чи при­слівниковим словосполученням: Комарі нас поїдом їли, пили нашу кров, насолоджуючись (О. Довж.);

6. поєднанням особового дієслова з частками було, як, давай, собі, ніби та ін.: А Чіпка одно гуляє, з шинку до шинку сновигає, та знай тягне з господи все (П. М.); А нумо знову віршувать (Т. Ш.);

7. стійкими словосполученнями дієслівного характеру (жи­ти на широку ногу, брати участь, без ножа зарізати, впасти в око, припасти до душі, дійти висновку та ін.): Напала на дочку мокрим рядном (І. Н.-Л.): Але Муха як крізь землю провалився. мабуть, на тім краї слободи (А. Г.); Кравчина держав свого сло­ва (О. Довж.); Я печу раків і мовчки стою на одному місці, каю-чись, що прийшов сюди (М. С).