УДК 81*367=161.2 (075.8) ББК81.2 (4 Укр)-2я73 Б 36

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист від 21 червня 2005 р. № 14/18. 2-1399)

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Рецензенти: д-р філол. наук К. Г. Городенська (Інститут української мови HAH України), канд. філол. наук Л. Ю. Шевчен­ко (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

Редактор Н. В. Леонова

Бевзенко С. П. та ін.

Б 36 Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч. посіб. / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. — К.: Вища шк., 2005. — 270 с. ISBN 966-642-190-9

Подано цілісний систематичний виклад синтаксису сучасної української літературної мови. Зроблено спробу огляду основних напрямів вивчення українського синтаксису. Головну увагу при­ділено опису основних синтаксичних одиниць — словосполучен­ня, речення, надфразної єдності, або складного синтаксичного цілого. До кожного розділу подано систему вправ для практич­них занять.

Для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

УДК 8Г367=161.2 (075.8) ББК 81.2 (4 Укр)-2я73

ISBN 966-642-190-9

© С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко, 2005

ПЕРЕДМОВА

У процесі навчання і виховання підростаючого покоління, формування особистості мова відіграє важливу роль. Особливо актуальним нині є вивчення української мови як державної, що сприяє об'єднанню українців не лише в незалежній Україні, а й за її межами, освоєнню культурної спадщини українського на­роду.

Для успішного оволодіння мовою важливо осягти особливості функціонування мовних одиниць усіх рівнів, засвоїти законо­мірності різних аспектів мови — її звукової системи, словнико­вого складу, граматичної будови. Пропонований навчальний посібник присвячено питанням синтаксису. Знання характер­них ознак словосполучень і речень, їх типів у системі мови та особливостей реалізації у мовленні дає змогу користуватися синтаксисом як тонким механізмом, що приводить у дію фоне­тичну і лексико-фразеологічну системи мови.

Посібник містить послідовну і повну характеристику слово­сполучень, усіх типів речень (простих, простих ускладнених, складних — дво- і багатокомпонентних). В окремий розділ ви­ділено матеріал про надфразну єдність (текст), що надзвичайно актуально, адже в тексті речення реалізує всі свої можливості як комунікативна одиниця і саме з розділу «Текст» починаєть­ся вивчення рідної мови в початковій школі.

Оскільки одним із принципів пунктуації є синтаксичний, то водночас із висвітленням теоретичного матеріалу з синтаксису подаються практичні рекомендації щодо пунктуації.

Теоретичний матеріал у посібнику викладено чітко, доступ­но, несуперечливо, а за потреби — з умілим поясненням диску­сійних питань. Повнота викладу матеріалу і його тісний зв'язок зі шкільним курсом дає можливість використовувати посібник студентам філологічних і педагогічних факультетів, а також середніх спеціальних навчальних закладів (педагогічних ко­леджів та ліцеїв) та учням середніх навчальних закладів, які прагнуть поглибити знання з української мови. Наявність пи­тань для самоконтролю допоможе тим, хто вивчає українську мову самостійно.

До кожного розділу, до окремих тем подано вправи, вико­нання яких допоможе глибше засвоїти теоретичний матеріал, перевірити рівень цього засвоєння, виробити вміння й навич­ки застосування теоретичних положень на практиці.

Ілюстративний матеріал дібрано з кращих зразків художніх творів письменників України та української діаспори, залучено ілюстрації з публіцистичного, наукового та розмовного стилів, що мають пізнавальне і виховне значення.

Автори з вдячністю приймуть зауваження та пропозиції читачів і врахують їх у подальшій роботі.

Посібник підготували: теоретичну частину — С. П. Бевзен-ко; вправи до розділів та тем «Словосполучення», «Речення», «Двоскладне речення», «Безсполучникові складні речення», «Складні синтаксичні конструкції», «Надфразна єдність, або складне синтаксичне ціле» — Л. П. Литвин; «Односкладне ре­чення», «Слова-речення. Неповні речення», «Порядок слів у простому реченні», «Просте ускладнене речення», «Складно­сурядне речення», «Складнопідрядне речення» — Г. В. Се-меренко.

§ 1. Предмет синтаксису

Синтаксис є складовою частиною вчення про граматичну будову мови, до якого входить також морфологія. Проте якщо морфологія за об'єкт вивчення має слово, зокрема його будову, форми і граматичні категорії, то синтаксис, об'єктом вивчення якого також є слово, розглядає його у функціонуванні, стосун­ках з іншими словами, в які воно вступає у процесі мовлення, творячи словосполучення, речення, зв'язне мовлення загалом.

У мовознавчій науці існують різні погляди на предмет син­таксису. Одні вчені визначають синтаксис як учення про слово­сполучення та поєднання слів у процесі мовлення, вважаючи його завданням вивчення словосполучення, під яким розуміють будь-яке можливе у певній мові поєднання слів. Проте за тако­го підходу завдання синтаксису зводяться до вивчення форм окремих слів у словосполученні й обмежується сам його об'єкт, оскільки багато явищ синтаксичної будови мови, що перебува­ють поза словосполученням, не піддаються аналізу.

Інші визначають синтаксис як учення про речення, його типи, складові компоненти (головні й другорядні члени), а отже, й усі різновиди поєднання слів, що виникають у реченні. Такий підхід до вивчення синтаксису виправдовується тим, що голов­ним об'єктом його вивчення є речення як основна синтаксична одиниця, наділена комунікативною функцією. Однак при цьо­му синтаксичні функції слів і їх форм, закономірності їх сполу­чуваності в деяких випадках визначити важко, оскільки вони губляться у самій тканині речення.

Іще одна група вчених розглядає синтаксис як розділ гра­матики, що вивчає і словосполучення, й речення, зіставляючи словосполучення як зі словом, так і з реченням і не ототожню­ючи його ні з тим, ні з тим, бо словосполучення і речення — це різні об'єкти синтаксису, що перебувають водночас у якнайтіс­нішому взаємозв'язку. Нарешті, чимало сучасних учених звер­тають увагу на те, що речення в мовленні не ізольовані одне від одного, а перебувають у тісному семантичному і граматично­му взаємозв'язку, становлячи своєрідну структурно-семантич­ну єдність, творячи блоки речень, пов'язані між собою як за змістом, так і граматично. Ці блоки речень становлять окрему синтаксичну одиницю, яка в різних працях має різні назви — надфразна єдність (Л. А. Булаховський), складне синтаксичне ціле (І. Р. Вихованець), складна синтаксична єдність (М. А. Жов­тобрюх), текст, контекст, прозова строфа. Однак найуживані­шими є терміни «складне синтаксичне ціле» та «надфразна єдність». Таким чином, об'єктом вивчення синтаксису є різні синтаксичні одиниці, що можуть бути виокремлені у зв'язному мовленні.

Отже, синтаксис — це розділ граматики, що вивчає будову зв'язного мовлення, структуру, значення і функціонування син­таксичних одиниць. Синтаксис (від гр. сгиута^ц) буквально означає «зв'язок», «побудова». Справді, синтаксис дає можли­вість виявити, якими засобами слова поєднуються в словоспо­лучення і речення, з чого і як складаються, творяться синтак­сичні одиниці — словосполучення, речення, надфразна єдність, або складне синтаксичне ціле.