
- •1. Соціальні ризики: поняття та класифікація.
- •2. Організаційно-правові форми соціального захисту.
- •3. Види соціального захисту.
- •4. . Державні соціальні стандарти в системі соціального захисту. Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт.
- •Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт.
- •5. Державні соціальні гарантії в системі соціального захисту.
Заняття 2. Організаційно-правові форми та види соціального захисту: 1. Соціальні ризики: поняття та класифікація. 2. Організаційно-правові форми соціального захисту. 3. Види соціального захисту. 4. Державні соціальні стандарти в системі соціального захисту. Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт. 5. Державні соціальні гарантії в системі соціального захисту.
1. Соціальні ризики: поняття та класифікація.
Вся система соціального забезпечення створюється і функціонує в державі для захисту населення від соціального ризику. Саме соціальні ризики є наріжним каменем всього соціального забезпечення. Теорія “соціальних ризиків” почала інтенсивно розроблялась ще в 20-30рр. минулого століття. Згідно із цією теорією соціальне забезпечення надається членам суспільства в зв’язку із настанням різних обставин, так званих соціальних ризиків, а під соціальним ризиком автори розуміють ризик втрати заробітку. Матеріальний рівень в сучасному суспільстві залежить від заробітку. Будь-якому, хто живе за рахунок продажу своєї робочої сили загрожує дві небезпеки – втрата працездатності, з одного боку і безробіття, з іншого. І в тому і в іншому випадку особа втрачає заробіток. Саме цей ризик втрати заробітку і є соціальним ризиком.
Під соціальним ризиком сьогодні слід розуміти ймовірні події, які породжуються об’єктивними соціально-значимими причинами і призводять до втрати заробітку особи, зниження доходів нижче прожиткового мінімуму, необхідності в медичній допомозі та інших соціальних послугах.
Ознаки соціального ризику:
- мають об’єктивний характер, наступають незалежно від волі особи,
виникнення цих обставин завжди впливає на матеріальний, життєвий рівень особи;
закріплені у законодавстві, їх перелік вичерпний, тобто розширеному тлумаченню не підлягає;
є підставою для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, тобто є обов’язковою частиною юридичного складу, який спричиняє виникнення, зміну або припинення соціально-забезпечувальних правовідносин.
Класифікація соціальних ризиків може проводитись з різним критеріями.
Так, за критерієм організаційно-правової форми розрізняють страхові та нестрахові соціальні ризики.
За змістом можна виділити такі основні соціальні ризики: непрацездатність, безробіття, малозабезпеченість, втрата годувальника.
В Конституції України окреслюється менш вузьке коло соціальних ризиків, ніж передбачено іншими нормативно-правовими документами. Так, в Конституція йдеться про втрата працездатності, старість, втрата годувальника, безробіття. Проаналізувавши сучасне соціально-забезпечувальне законодавство можна зобразити таку систему соціальних ризиків:
Безробіття;
Малозабезпеченість;
Втрата працездатності: постійна і тимчасова;
Втрата годувальника (смерть).
2. Організаційно-правові форми соціального захисту.
Поняття форма (слово латинського походження і означає зовнішність, устрій) вживається в різних значеннях. У праві найчастіше під ним розуміють зовнішнє вираження якого-небудь змісту або вид, устрій, тип, структуру чогось. З огляду на це організаційно-правові форми соціального забезпечення — це способи акумуляції коштів на соціальне забезпечення з подальшим розподілом їх між відповідними категоріями населення, що потребують матеріальної підтримки з боку держави і суспільства.
Форми соціального забезпечення у навчальній літературі розмежовуються з урахуванням: 1) способу акумуляції коштів і фінансових джерел, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення; 2) кола суб'єктів, які забезпечуються за рахунок коштів відповідного фінансового джерела; 3) видів забезпечення конкретного кола суб'єктів за рахунок цього джерела; 4) системи органів, які здійснюють соціальне забезпечення.
Історично соціальне забезпечення здійснювалося залежно від соціального статусу особи, яка працювала чи працює, або як члена суспільства, який зовсім не займався або недостатньо займався суспільно корисною працею. Так, у більшості країн склалися три основні форми соціального забезпечення: соціальне страхування, соціальне забезпечення за рахунок державних коштів та соціальна допомога.
Соціальне страхування є формою соціального захисту економічно активного населення від різноманітних ризиків, пов'язаних із втратою роботи, працездатності й доходів, що базується на колективній солідарності відшкодування шкоди. Характерною рисою соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, які формують
|
ся із цільових внесків роботодавців, застрахованих осіб та за фінансової підтримки держави. Це страхування базується на принципі нежорсткої еквівалентності: є певна залежність страхових виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу, але, на відміну від приватного страхування, в соціальному страхуванні принцип еквівалентності поєднується з принципом об'єднання ризиків і колективної солідарності.
Фонди соціального страхування функціонують на принципах самоврядування і некомерційного господарювання.
Розрізняють обов'язкове і добровільне соціальне страхування. Обов'язкове соціальне страхування поділяється на обов'язкове загальне страхування (поширюється на всіх без винятку осіб, які працюють за трудовим договором чи контрактом) і обов'язкове професійне страхування (поширюється на осіб, які зайняті на роботах, пов'язаних з підвищеним травматизмом, небезпечними і несприятливими умовами праці). У разі дефіциту коштів цих фондів держава здійснює необхідні субсидії за свій рахунок. Добровільне соціальне страхування базується на принципах колективної солідарності та взаємодопомоги без страхової підтримки з боку держави.
За ринкової економіки діють різні види приватного страхування від соціальних ризиків, які є різновидами добровільного особистого страхування громадян. Воно здійснюється приватними страховими компаніями і пенсійними фондами за рахунок внесків фізичних і юридичних осіб. Тут діють принципи ринкової еквівалентності індивідуальної оцінки соціального ризику, залежності розміру відшкодування від індивідуальної платоспроможності застрахованої особи, тісного взаємозв'язку програми страхування з розміром індивідуального внеску застрахованої особи. У цій сфері працюють, в основному, комерційні страхові компанії.
Державне соціальне забезпечення спочатку стосувалося незначної кількості людей. В основному держава брала на себе обов'язок утримувати за рахунок платників податків військовослужбовців та державних службовців, список яких з часом розширився. Сьогодні ця система ефективно діє в багатьох країнах.
Найдавнішою формою соціального забезпечення є соціальна допомога з боку як держави, так і недержавних утворень. Соціальна допомога полягає в наданні соціальних благ і послуг соціально вразливим групам населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму, внаслідок чого вони перебувають за межею бідності, на підставі перевірки факту нужденності. Через інститут соціальної допомоги реалізується концепція мінімального гарантованого доходу, що є складовою конституційного права на життя.
Основними формами соціального забезпечення в Україні є: 1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) державне соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів; 3) змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян; 4) недержавне соціальне забезпечення. Розкриємо зміст цих форм соціального забезпечення.