
- •Антична філософія: космоцентризм.
- •Філософія середніх віків: геоцентризм
- •Філософія епохи Відродження: антропоцентризм.
- •Філософія Нового часу: науко центризм
- •Німецька класична філософія:система-розум-діяльність
- •Марксистська філософія
- •Основні напрямки сучасної світової філософії.
- •Основні риси сучасної світової філософії.
Основні риси сучасної світової філософії.
Сучасна епоха характеризується небаченим досі зростанням впливу науково-технічного прогресу на природу, на всі сторони життя суспільства, людину, на саме її існування – результаті інформатизації, комп'ютеризації, електронно-атомних технологій, новітніх засобів масової інформації, які тепер не мають меж. Під впливом цього формується нова картина світу, відбувається радикальна зміна ціннісних орієнтацій і пріоритетів людини. Загальнолюдські цінності набувають все більшого визнання. Навіть колишній Радянський Союз, який фактично не визнавав “Загальну декларацію прав людини”, прийняту ООН у 1948 році, через 41 рік врешті-решт у 1984 році ратифікував її.
Філософія як теоретична форма відображення дійсності (форма суспільної свідомості) не може цього не враховувати. У зв’язку з цим сучасна світова філософія набуває таких основних рис:
1. Осмислення глобальних проблем, котрі стоять нині перед людством, а саме: екологічних, ресурсозберігаючих, продовольчих, демографічних, енергетичних, технологічних і т.п.;
2. Переосмислення в цьому контексті проблем самої людини, її виживання як виду;
3. Визнання пріоритету у філософії загальнолюдських цінностей, відображених у “Загальній декларації прав людини”;
4. Плюралізм (множинність) філософських вчень і напрямків, заперечення монополізму будь-якого з них;
5. Толерантність (терпимість) щодо ставлення до різних філософських концепцій;
6. Постановка проблеми формування планетарної свідомості.
Література
Аристотель. О душе// Соч.: В 4т. – М.,1983. – Т.1.-с.18-122.
Бекон Ф. Новый Органон //Соч.:В 2т.- М, 1972. – Т.2 – с.5-222.
Богомолов А.С. Античная философия. –М.1995.
Богута И.И. История философии в кратком изложении. – М. 1988.
Гегель Г.-В.-Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т. – М., 1974. Т 1. Наука логики. –с. 123-480
Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980 – с 7-322.
Гулига А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1986. – с 5-343.
Декарт Р. Рассуждение о методе //Избр.произв.:В 2т.-М,1989 Т.1. –С. 17-112.
Кант И. Критика чистого раз ума //Соч,: В 6 т. –М., 1994. – Т.3. – с.118-541.
Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. – М.,1979. – с.6-248.
Скирбек Г., Гилье Н. История философии. М.,2000.
Соколов В.В. Европейская философия XV-XVII векав. М.: Высшая школа, 1984.
Спиноза Б. Этика// Избр.произв.: В 2 т. – М., 2002. – Т.2 с. 359-618.
Фома Аквинский. Доказательства бытия Бога в «Сумме против язычников» и в «Сумме теологии». – М.,2000.
Чанышев А.Н. Философия древнего мира. М.:Высшая школа, 1999.
А.Камю. Миф о Сизифе. М.:Мысль,1996.
Ж.-П.Сартр. Сумерки богов. М. Мысль,1990.