Класифікація м’яких пов’язок
Перев’язувальний матеріал
Перев'язувальний матеріал, який використовується під час операцій та перев'язок, повинен задовольняти наступні вимоги:
мати капілярність (волосність); гігроскопічність, тобто гарною всмоктувальною здатністю;
еластичність;
можливість стерилізації без порушення якостей;
відсутність подразнюючої дії на тканини.
Цілком придатні в якості перев'язувального матеріалу марля та вата. Для пов'язок використовується гігроскопічна марля (назва від міста Марлі, Франція) - рідка, сіткоподібна, бавовняна тканина, що всмоктує рідину. Гігроскопічність марлі, визначають, опускаючи невеликий за розміром (5х5см) шматочок її в воду. Цей шматочок повинен потонути менш ніж за 10 с, тобто швидко пропитатися водою. Стерилізовану марлю зберігають в біксах чи водонепроникному папері. Цупку або технічну марлю (сувору), яка має малу гігроскопічність, можна використовувати для бинтів. Мається віскозна марля, яка відрізняється шовковистістю, білизною та гігроскопічністю. Але в вологому стані вона наполовину втрачає цупкість та може руйнуватися після автоклавування.
Існує також кровоспинна марля (оксицелюлоза), пропитана антисептиками.
З гігроскопічної марлі виготовляють великі та малі серветки, тампони (турунди), кульки та бинти. Серветки являють собою квадратні шматки марлі різної величини, складені в декілька разів, з загорнутими краями зрізу для того, щоб в рану не потрапили шматочки ниток.
Тампони - довгі смуги марлі шириною від 1 до 10 см та більше, також з загорнутими всередину краями зрізу, які вводять до рани як з метою зупинки кровотечі, так і відстоювання гною з рани в пов'язку.
Марлеві кульки - невеликі шматочки марлі з загорнутими всередину краями, складені у вигляді чотирикутної пластинки або грудочки та призначений для осушення поверхні рани та очистки її країв. З цією ж ціллю інколи застосовують грудочки гігроскопічної вати, завернуті в марлю (ватно-марлеві кульки).
Бинти - це скатані смужки марлі різної довжини (до 2-3 м) та ширини (від 2,5 до 20 см), що слугують для закріплення пов'язки, їх же застосовують для фіксації іммобілізуючи пов'язок.
Дуже цінним перев'язувальним матеріалом є виготовлена з бавовни вата. Вона буває двох видів - проста (незнежирена) та гігроскопічна. Остання має високу всмоктувальну здатність, завдяки чому збільшує поглинаючі властивості пов'язки. Проста (сіра, або компресна) вата не гігроскопічна і застосовується в хірургії як м'яка підкладка, наприклад при накладанні шин, гіпсових пов'язок, а також як матеріал, який затримує тепло (зігріваючі компреси, тощо). Недоліком вати є лише її висока ціна.
Більш дешевим перев'язувальним матеріалом, який до того ж має дуже високі всмоктувальні властивості, є лігнін (від латинського слова lignum - дерево) - деревина хвойних дерев, особливим чином оброблена в вигляді пластів тонкого гофрованого паперу. Нажаль, лігнін не зазнав широкого застосування. Напевне, це пояснюється як деякими його негативними якостями (мала еластичність, легко кришиться після стерилізації), так і недостатньою популяризацією його серед працівників лікувальних установ. Треба сказати, що там, де потрібна добре всмоктувальна пов'язка, лігнін незамінний. Перед бинтуванням поверх лігніну доцільно накладати шар сірої вати для запобігання швидкого пропитування пов'язки виділеннями з рани.
Інші перев'язувальні матеріали - джут (юта, індійська конопля), торф, мох - в сучасних умовах не застосовуються.
Асептичний перев'язувальний матеріал отримав в наш час широке розповсюдження. Менше застосування має перев'язувальний матеріал антисептичний, тобто імпрегнований (пропитаний) різноманітними антисептичними речовинами.
Бинтова пов'язка повинна відповідати наступним вимогам:
Бути простою, зручною, акуратною та косметично красивою.
Повністю закривати ушкоджену ділянку тіла (рану, опік, запалення).
Міцно та довго утримувати перев'язувальний матеріал на ушкодженій ділянці.
Не здавлювати частину тіла, яку бинтують, щоб не порушувати венозний відтік и тим самим попередити набряк кінцівки.
Не викликати больових відчуттів.
