Відзнаки і нагороди

Портрет Ле Корбюзьє на 10-франковій швейцарській банкноті

Обраний почесним доктором (Honoris causa):

• Університету в Цюриху (за дослідження математичних порядків 1934),

• Технічного університету в Цюриху (1955),

• Університету в Кембриджі (1959),

• Університету Колумбії (Нью-Йорк, 1961),

• Університету Женеви (1963);

Нагородження французьким Орденом Почесного легіону:

• Орден Лицаря (1937);

• Орден Командора (1952);

• Орден Офіцера вищого рангу (1963).

Почесний член багатьох Академій мистецтв.

Серед інших нагород:

• 1953 — Золота медаль Королівського інституту Британських архітекторів;

• 1961 — Золота медаль AIA — Американського інституту архітекторів;

• 1961 — Французький орден «За Заслуги»;

• 1961 — Frank P. Brown Medal;

• 1963 — Золота медаль міста Флоренція

Основні будівлі і споруди Допаризький період

• 1905 — Вілла Фалло в Ла-Шо-де-Фон, Швейцарія

• 1912 — Вілла Жаннере-Перре в Ла-Шо-де-Фон, Швейцарія

• 1916 — Вілла Швоб (Вілла Турку) в Ла-Шо-де-Фон, Швейцарія

Період 1917—1939

• 1922 — Будинок-ательє Амеді Озанфан, Париж, Франція

• 1923—1924 — Вілла Ла Роша / Жаннере, Париж, Франція

• 1924—1925 — Селище Фруже, Пессак, Бордо, Франція

• 1924 — Павільйон «Еспро НУВО» для Всесвітньої виставки в Парижі, Франція

• 1926 — Будинок-притулок Армії Порятунку в Парижі, Франція

• 1926 — Будинок Кук в Болонь-сюр-Сен, Париж, Франція

• 1926—1927 — Вілла Штейн / де Монза, Вокрессон, Париж, Франція

• 1927 — Будинки в селищі Вейссенгоф, Штутгарт, Німеччина

• 1928—1933 — Будинок Центросоюзу в Москві

• 1929—1931 — Вілла Савой в Пуассі, Франція

• 1930—1932 — Швейцарський павільйон Інтернаціонального студентського містечка, Париж

• 1930 — Багатоквартирний будинок Кларте в Женеві, Швейцарія

• 1931—1933 — Будинок в Порт-Молітор (з апартаментами Ле Корбюзьє) Париж, Франція

Період 1940—1965

• 1946—1951 — Мануфактура Дюваль у Сен-Дьє, Франція

• 1947—1952 — Марсельська житлова одиниця, Марсель, Франція

• 1949 — Будинок Куручет в Ла-Платі, провінція Буенос-Айрес, Аргентина

• 1951—1957 — Чандігарх — нова столиця штату Пенджаб, Індія:

• 1951 — Музей і галерея мистецтв

• 1951—1958 — Будівля Секретаріату

• 1951—1955 — Палац Юстиції

• 1951—1962 — Будівля Асамблеї

• 1951—1957 — Ахмадабад, Індія

• 1951—1956 — Будинок Сарабхаї

• 1951—1956 — Будинок Сходан

• 1951—1957 — Будівля Текстильної асоціації

• 1951—1957 — Музей

Інші проекти

• 1955—1957 — Будинки Жауль в Нейі-сюр-Сен, Париж, Франція

• 1957—1959 — Бразильський павільйон, Інтернаціональне студентське містечко, Париж

• 1957—1959 — Художній музей у Токіо, Японія

• 1963—1967 — Павільйон Хейді Вебер (Центр Ле Корбюзьє), Цюріх

• 1962 — Карпентер-Центр Візуальних Мистецтв, Гарвардський університет, Бостон, США

Твори монументального мистецтва

• Настінні розписи, виконані Корбюзье власноруч:

  • 8 розписів-сграфіто у віллі Бадовічі і Елен Грей на мисі Кап-Мартен (1938—1939);

  • Розпис в будівлі мануфактури Дюваль, кінець 40-х рр..;

  • Розпис у Швейцарському павільйоні Інтернаціонального студентського містечка, Париж (розмір 55 кв. М, 1948);

  • Розписи в будинку скульптора Костянтино Нівола (Іст Гемптон в Саффолк-Каунті, Нью-Йорк, США, 1950);

• Рельєфи «Модулор» на будівлях Житлових Одиниць (в Марселі, 1951; в Резе-ле-Нант, 1955, та інші);

• Пам'ятник «Відкрита рука» (в тому числі скульптурне зображення «руки» для пам'ятника) — за ескізами Корбюзьє, в місті Чандігарх, Індія.

• Великомасштабні емалі (за ескізами Ле Корбюзьє):

  • Для входу в капелу Роншан (1951);

  • Для великого церемоніального входу в будівлі Асамблеї, (м. Чандігарх, 1953),

  • Та інші;

• Декоративні настінні килими великого розміру (за ескізами Ле Корбюзьє):

  • Акустичний килим для залу засідань Палацу Юстиції, Чандігарх (площа 650 кв.м, 1954);

  • Килим для залу президентського палацу в Чандігархі (пл. 144 кв.м, 1956)

  • Килим-панно для театру в Токіо (площа 210 кв.м, 50-і рр..);

  • І багато інших, звані Корбюзьє «мюральномад», — за ескізами, виконаним ним для килимових майстерень в Обюссон в 1948—1950 рр.

ІНФОРМАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

ІНФОРМАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО. Наприкінці п’ятдесятих років постає «інформальне мистецтво» або «безформовий живопис» — течiя аналогiчна американському абстрактному експресiонiзму. Представники цього напрямку створювали картини методом «психiчної iмпровiзацiї», намагаючись повнiстю виключити свiдомiсть з творчого процесу, витиснути обдумано побудовану форму самостiйно виникаючою «неформою». Термiну «безформовий живопис» синонiмiчнi «живопис дiї», «iнше мистецтво», «лiрична абстракцiя», «ташизм». Популярностi цього напрямку сприяли Мiшель Тап’є, Жорж Матьйо та iн. Найбiльш видатнi представники течiї — Вольс, Жан Фотрiє, Жан Дюбюффе, Марок Тобi, Жорж Матьйо, Анрi Мiшо, Жан Поль Рiопелль.

КIНЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО

КIНЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО. Наприкінці п’ятдесятих років постав один з напрямкiв модернiзму — кiнетичне мистецтво, представники якого створювали рухомi конструкцiї. Iнодi iлюзiя руху створювалась ефектами свiтла (у цьому випадку кiнетизм змикався з оп-артом). Видатними представниками кiнетичного мистецтва є Нiколас Шьоффер, Вiктор Вазарелi, Жан Тангелi, Гюнтер Юкер та iн. Асоцiацiї художникiв-кiнетистiв: «Нуль» (1958), «Група Т», «Група N» (1959), «Група вивчення вiзуального мистецтва» (1961), EAT (1966). Iдеї кiнетизму ранiше висловлювали i розвивали Умберто Боччонi, Марсель Дюшан, Ласло Моголi-Надь, Наум Габо, Антон Певзнер.

ІНСТАЛЯЦІЯ

ІНСТАЛЯЦІЯ. Наприкінці п’ятдесятих років з’явилася iнсталяцiя — це установка, розташування, устрiй, поєднання. Як вид сучасного мистецтва являє собою просторову композицiю або художню акцiю, що може поєднувати рiзнi види традицiйного мистецтва (живопис, скульптуру i т. iн.) та рiзноманiтнi предмети на основi загальної просторової та змiстової iдеї.

МИСТЕЦТВО АНТИФОРМИ (1960-тi рр.)

Напрямок у скульптурi, сутнiсть якого полягала у вiдмовi вiд побудови форми та її планомiрної органiзацiї. Художники висунули принцип «самостiйного» руху матерiалу, частiше за все — рiдкого, плавкого, що легко пiддається змiнi. Форма, яку приймав рiдкий каучук або розплавлений свинець, оголошувалась твором мистецтва. Найвидатнiший представник «мистецтва антиформи» — Роберт Моррiс.

ОП-АРТ

ОП-АРТ. Оптичне мистецтво — напрямок модернiзму. Художники оп- арту широко використовували рiзнi зоровi iлюзiї (головним чином — iлюзiї руху, перемiщення, злиття форм), спираючись на деякi психологiчнi особливостi сприймання плоских та просторових фiгур. Такi ефекти досягались, наприклад, шляхом введення рiзких кольорових контрастiв, перетинання спіралевидних лiнiй. В оп-артi також часто застосовувались рiзнi установки, що рухаються i свiтло, що змiнюється, динамiчнi конструкцiї. В таких формах оп-арт зливається з кiнетичним мистецтвом. Напрямок продовжує технiчну лiнiю модернiзму, що виникла ранiше, з типовим для неї культом iндустрiалiзму, механiчнiстю та анонiмнiстю твору. До старшого поколiння оп-артистiв належать Вiктор Вазарелi та Йозеф Альберс. Бiльш молодi представники — Рiчард Анускевич, Альмiр Мавiньє, Ларрi Ауне, Брiджет Рiлi.

Поп-арт

Річард Гамільтон, «Що робить наші сьогоднішні помешкання такими різними, такими привабливими?» (1956) — одна з найперших робіт поп-арту

Поп-а́рт (англ. pop-art, скорочення від англ. popular art, етимологію також пов'язують із англ. рор — уривчастий удар, плескіт) — напрям в образотворчому мистецтві 1950—1960-х років, що виник як реакція на абстрактний експресіонізм та використовує образи продуктів вжитку.

Образ, запозичений у масовій культурі, переміщується в інший контекст:

• змінюються масштаб та матеріал;

• оголюється прийом або технічний метод;

• виявляються інформаційні перешкоди та ін.

Термін «поп-арт» вперше з'явився у пресі в статті англійського критика Лоуренса Еллоуея (1926—1990). У 1966 році Еллоуей відкрито зізнавався: «Тоді я не вкладав у це поняття той зміст, яким воно володіє сьогодні. Я використовував це слово нарівні з терміном «поп-культура», щоб охарактеризувати продукти засобів масової інформації, а не витвори мистецтва, для яких були використані елементи цієї «народної культури». У будь-якому разі, поняття увійшло до вжитку десь між зимою 1954/55 років та 1957 роком»^[1].

Перші роботи у стилі поп-арт виконали три художники, які вчилися у лондонському Королівському художньому коледжі — Пітер Блек, Джо Тілсон та Річард Сміт. Але першою роботою, що отримала статус ікони поп-арту, був колаж Річарда Хамілтона «Що робить наші сьогоднішні помешкання такими різними, такими привабливими?» (1956)

Поп-арт приходить на зміну абстрактному експресіонізму, орієнтуючись на нову образність, що створюється засобами масової інформації та рекламою.

Поп-арт породив наступні напрями у мистецтві: поп-арт, кінетичне мистецтво, ситуативне мистецтво (англ. situation art).

Поп-арт у США

Міжнародну славу американському поп-арту принесли такі художники як Роберт Раушенберг, Рой Ліхтенштейн, Джаспер Джонс, Джеймс Розенквіст, Том Вессельман, Клас Олденбург, Енді Воргол.