Метафізичний живопис

Метафізичний живопис - коротка течія в мистецтві Італії 20 століття.

Слово «Метафізика» вперше використано в Стародавній Греції для назви твору філософа Аристотеля і перекладається як «те, що після фізики». Бо першим твором була якраз «Фізика».

Надалі слово метафізика почали вживати для назви розділу європейської філософії. Метафізичний живопис - не дуже вдала назва для живопису невеликої купки італійськи художників, що створювали загадкові, занадто зашифровані, незрозумілі за змістом картини. Ндзвичайно розвинена і стародавня культура Італії, її типові образи цитувались представниками метафізичного живопису, що створило уяву про продовження національних художніх традицій.

Отже, метафізичний живопис дуже мало філософський чи настільки ж філософський, як і сюрреалізм, що поглинув знахідки і прийоми метафізичного живопису, але мав вже міжнародний характер.

Історія виникнення

Засновником метафізичного живопису був художник Джорджо де Кіріко, італієць, але особа інтернаціональна. Народився в Греції, жив в Німеччині, Італії і Франції. Мав декілька різнобарвних впливів - від німецького романтизму до новітніх і скороминущих паризьких течій. Але виробив свій важкуватий і малорухомий стиль, якого притримувався все життя.Страждав на депрессії.

Саме він в 1913-14 роках в Парижі почав малювати пустельні, фантазійні, міські пейзажі з цитатами італійської класики ( гіпсові голови Аполлона, Зевса,схематичні галереї, суміш з випадкових речей - від бронзового монумента до гумової рукавиці тощо ). Формування невеличкого об'єднанання метафізичних живописців пройшло у 1916 році в місті Феррара , Італія. До угруповання увійшли сам де Кіріко, Карло Карра́, Філіппо де Пізіс, Альберто Савиніо. Пізніше до них приєднався художник Джорджо Моранді. Течія була недовгою і 1921 роком фіксують її розпад.

Дослідники вважають появу метафізичного живопису реакцією на кризу футуризму , мистецької течії Італії. Сам метафізичний живопис не створив а ні своєї школи, а ні довгого мистецького об'єднання. Тим не менше його помітили, і в Італії ціла низка митців мала вплив ідей метафізичного живопису, жоча насичувала свої картини різними знахідками ( Маріо Сіроні, Массімо Кампільі, Анастасіо Сольдаті, Арденго Соффічі).

Твори представників метафізичного живопису розійшлися світом. Найбільші збірки в Мілані ( приватні збірки ), в Лондоні, в Нью-Йорку в музеї сучасного мистецтва, в Художньому інституті Чикаго , в Стокгольмі (Нац.музей), в Венеції в фонді Пеггі Гугунхейм. Поодинакі зразки метафізичного живопису різними шляхами прийшли в колекції музею Ермітаж (Джорджо де Кіріко, Массімо Капмільі), Петербург і в Музей образотворчих мистецтв в Москві.

Перелік митців метафізичного живопису

• Джорджо де Кіріко ( 1888 - 1978 )

• Карло Карра ( 1881 - 1966 )

• Артуро Мартіні ( 1889 - 1947).Скульптор

• Феліче Казораті ( 1883 - 1963 )

• Джорджо Моранді ( 1890 - 1964 )

• Філіппо де Пізіс ( 1896 - 1952 )

• Альберто Савініо ( 1891 - 1952 )

Джерела

• М. Герман, «Искусство 1-й половины 20 века », Азбука, 2005 (рос)

• Аrt оf the 20 Cencery.Vol.I Taschen 1998 (англ)

• ж «Искусство Ленинграда». (рос)

• Каталог выставки «Италия 1930-х годов» (рос)

• Cowling, Elizabeth; Mundy, Jennifer (1990). On Classic Ground: Picasso, Léger, de Chirico and the New Classicism 1910-1930. London: Tate Gallery. ISBN 1-85437-043-X

Ар-деко

Ар-деко, варіанти: ар деко, арт деко, арт-деко (фр. art déco — дослівно «Декоративне мистецтво») — мистецька течія протягом першої половини XX століття. Проявилася в архітектурі, у декоративному мистецтві, моді та живописі. Являло собою синтез модерну і неокласицизму. Відмінні риси — сувора закономірність, етнічні геометричні візерунки, розкіш, шик, коштовні сучасні матеріали (слонова кістка, крокодилова шкіра, алюміній, рідкісні породи дерева, срібло). У США, Нідерландах, Франції та деяких інших країнах ар-деко поступово еволюціонувало в бік функціоналізму, у той час, як у країнах з тоталітарними режимами (Третій Рейх, СРСР тощо) ар-деко перетворюється на «новий ампір». У радянській архітектурі періоду постконструктивізму було запозичено багато елементів арт-деко (наприклад готель «Москва»).

Міжнародна виставка, що пройшла в 1925 році в Парижі та офіційно називалася «Exposition Internationale des Arts Décoratifs et Industriels Modernes» — «Міжнародна виставка сучасних декоративних і промислових мистецтв», дала життя терміну «ар-деко». На цій виставці світу були показані предмети розкоші французького виробництва, що довели те, що Париж залишився інтернаціональним центром стилю й після Першої світової війни. Золотою медаллю був нагороджений художник Вадим Меллер за своє оформлення вистави в театрі «Березіль».

Сам напрямок арт-деко існував і до відкриття виставки в 1925 році — це було помітно в європейському мистецтві протягом 1920-х років. Американських берегів воно досягло лише 1928 року, де в 1930-х перетворилося на Streamline Moderne — американізоване відгалуження ар-деко, що стало візитною карткою цього десятиліття.

Париж лишався центром стилю арт-деко. У меблях його втілював Жак-Еміль Рульманн — найвідоміший з дизайнерів меблів тієї епохи. Крім того, характерні роботи Жана-Жака Рато, продукція компанії «Süe et Mare», ширми Айлін Ґрей (англ. Eileen Gray), ковані вироби з металу Едґара Брандта, вироби з металу та емалі швейцарця єврейського походження Жана Дюнана, вироби зі скла Рене Лаліка та Моріса Маріно, а також годинники та ювелірні вироби «Cartier».

Символом арт-деко в декоративно-прикладному мистецтві стала скульптура з бронзи і слонової кістки. Під впливом «Російських сезонів» Дяґілєва, мистецтва Єгипту та Сходу, а також технологічних досягнень «століття машин», французькі та німецькі майстри створили унікальний стиль у малій пластиці 1920-х — 1930-х років, котрий підняв статус декоративної скульптури до рівня «високого мистецтва». Класичними представниками арт-деко в скульптурі вважаються Дмитро Чіпарус, Клер Жан Робер Коліне, Поль Філіп (  Франція), Фердинанд Прайсс, Отто Поерцель ( Німеччина), Бруно Зак, Дж. Лоренцль (  Австрія).

Хоча термін ар-деко виник у 1925 році, він не був часто вживаним до самої зміни ставлення до цілої епохи у 1960-х роках. Майстри стилю ар-деко не входили до якогось єдиного співтовариства. Рух вважався еклектичним, хоча він зазнавав впливу таких течій, як, наприклад, Віденська сецесія, кубізм, футуризм, неокласицизм тощо.