80.Будова I функцiї кореневої системи у рослин.

У кореневій системі рослин виділяють головний корінь, бічні і придаткові ко-рені. Первинний корінь формується ще в зародку насіння, і його ріст до виходу з

насіння відбувається шляхом розтягання базальних клітин меристеми зародкового

корінця. У дводольних рослин зародковий корінь стає головним (стрижневим), утво-рює бічні корені, формується стрижнева коренева система. В однодольних рослин

первинний корінь доповнюється придатковими коренями, що утворюються в основі

пагона, формується мичкувата коренева система. У коренів усіх типів виділяють чотири зони: поділу, розтягання, кореневих во-лосків і розгалуження. У коренів кукурудзи, гороху, вівса, пшениці та інших рослин

ростуча частина коротка – менше 1 см. Чим тонше корінь, тим коротша його ме-ристема. У порівнянні з надземними органами клітини кореневої системи ростуть і

поділяються набагато швидше. У корені коротка зона розтягання, що важливо для

подолання опору ґрунту.Бічні корені закладаються в зоні поглинання чи вище. При розгалуженні розріз-няють корені першого, другого і наступного порядків. Апікальна меристема кореня формує кореневий чохлик, що виконує дуже важ-ливі функції. Він захищає меристему при просуванні кореня в ґрунті; клітини чох-лика виділяють полісахаридний слиз і постійно злущуються з його поверхні; слиз

містить глікопротеїни – лектини, що захищають клітини меристеми кореня від пато-генів і висихання при недостатній вологості ґрунту. Кориневий чохлик є сенсорною

зоною, що сприймає дію гравітації, світла, тиску ґрунту, хімічних речовин, визначає

напрямок і швидкість росту кореня. У ньому синтезується АБК, міняється у зворот-ному напрямку потік ІОК, що надходить із пагона

81.Явище яровизації

У регулюванні розвитку рослин важливу роль відіграють температури нижче

оптимальних для процесів росту. З дією таких температур зв’язане проростання

насіння, переривання спокою бруньок і підготовка до закладки квіткових горбків

у конусі наростання. Стимулювання цвітіння при дії знижених температур назива-ють яровизацією. Яровизація наклюнутого насіння озимих рослин дозволяє і при

весняному (яровому) посіві одержати урожай зерна. За допомогою яровизації і фотоперіодизму рослина координує свій життєвий цикл із сезонними змінами погоди.

Стосовно яровизації можна виділити три групи рослин: озимі, дворучки, ярі. Озимі рослини переходять до репродукції тільки при впливі на них протягом

певного часу зниженими температурами. До цієї групи відносяться багато одно-річних, дворічних і багаторічних рослин (жито, пшениця, ячмінь, конюшина, вів-сяниця лучна, грястиця збірна, стоколос безостий, райграс пасовищний та ін.). У

полі озимі зернові, які було висіяно наприкінці літа – початку осені, зимують у

фазі кущення, підпадають під тривалий вплив знижених температур, навесні про-довжують кущення, колосяться і дають урожай зерна. При весняному ж посіві ці

рослини інтенсивно кущаться, але не переходять до колосіння.

У озимих яровизація забезпечує успішну перезимівлю рослин і завершення онтоге-незу в регіонах, де рік різко поділяється на стійкі зиму і літо. Більшість рослин, що ви-магають яровизації, є довгоденними. У сортів озимої пшениці переважає розпластаний

кущ, що легко покривається снігом. У дворічних рослин, що висіваються під зиму (бу-ряк, морква, капуста, селера), при посіві навесні в перший рік життя формуються тільки

вегетативні органи. Яровизаційні зміни при тривалому впливі низьких температур в

осінньо-зимовий період можливі при досягненні цими рослинами достатніх розмірів.

У багаторічних злаків озимого типу для проходження яровизації необхідно, щоб

пагін, що яровизується, сформував досить розвинуту листову поверхню: у вівсяниці

лучної не менше 5–6 листків, у грястиці збірної – 6–7, у стоколоса безостого – 7–9

листків. Осіння індукція цвітіння пагонів здійснюється в результаті впливу зниженої

температури і короткого дня (А. К. Федоров, 1968; І. К. Кіршин, 1975, та ін.).

Дворучки прискорюють розвиток при впливі зниженими температурами, однак

для них яровизація не обов’язкова. Рослини-дворучки дають урожай зерна як при

осінньому, так і при весняному посіві. На підставі вивчення багатьох зернових рос-лин (пшениці, ячменю, вівса, жита, тритікале, гороху й ін.) показано, що дворуч-ки – це самостійна за типом розвитку група рослин, що відрізняється від озимих і

ярих реакцією на світло і яровизацію (А. К. Федоров, 1983). Дворучки – це зимуючі

рослини, здатні давати високі урожаї зерна.

Ярі рослини не вимагають для переходу до цвітіння стадії яровизації (більшість

зернових, зернобобових, круп’яних, кормових, олійних, прядильних та ін.). У північ-них широтах ярі дають урожай тільки при весняному посіві і гинуть при осінньому,

не витримуючи умов зимівлі.

Температури, що необхідні різним рослинам для яровизації, неоднакові, гене-тично обумовлені і зв’язані з адаптацією даного виду до життя у певному кліматич-ному районі. Для більшості видів рослин оптимальна температура яровизації від 0 до

5–10 °С. Однак для деяких злаків сприятлива температура нижче 0 °С (до –6 °С). Для

яровизації озимої пшениці найбільш ефективні температури від 0 до 5 °С. Яровизація

маслини проходить при 10–13 °С, а бавовнику – при 20–25 °С. Рівень оптимальних

для проростання і яровизації температур – важливий фактор, що визначає геогра-фічне поширення конкретних видів і сортів рослин, що регулює час їхнього цвітіння

і плодоутворення. Для більшості сортів озимої пшениці тривалість безперервного

впливу зниженими температурами (яровизація) складає 35–60 діб.

Зі збільшенням тривалості впливу температурний оптимум знижується. Достатнє

постачання рослин водою і киснем необхідне для яровизації. Рослини можуть прохо-дити яровизацію в різному віці, починаючи зі стану кільчення насіння. Яровизація в

проростаючому насінні багаторічних бобових і злакових трав озимого типу не відбу-вається. В умовах фітотрону, завдяки яровизації насіння озимих рослин, одержують

по 2–3 покоління в рік, що важливо для прискорення селекційного процесу