ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1.Iсторiя фiзiологiї рослин: Історія та перспективні напрями розвитку фізіології ібіохімії рослин. Фізіо-

логія рослин спочатку розвивалася як складова частина ботаніки. Експериментальна

фізіологія починається від дослідів Яна ван Гельмонта по живленню рослин у пер-

шій половині XVII ст.

М. В. Ломоносов (1711–1765) висловив думку про те, що рослина формується

з допомогою листя за рахунок оточуючої атмосфери. Ця мудра здогадка через два

десятиріччя була підтверджена відкриттям фотосинтезу Дж. Пристлі та Ж. Сенеб’є.

Ч. Р. Дарвін (1809–1882) вивчав ростові рухи рослин – тропізми.

Класичними дослідами Ю. Лібіха (1803–1873) та Ж. Бусенго (1802–1887) роз-

роблено теорію мінерального живлення рослин. У кінці XIX – на початку XX ст.

В. І. Палладіним (1859–1922) та О. М. Бахом (1857–1946) проведено дослідження

механізмів дихання рослин.

Зародження фізіології рослин у Росії належить до другої половини XIX ст. О. С. Фа-

мінцин (1835–1918) при Петербурзькому університеті створив першу кафедру фізіоло-

гії рослин. Значний внесок у розвиток цієї науки зробив К. А. Тімірязєв (1831-1920) своїми класичними працями з фотосинтезу та розвитку рослин. Пізніше фізіологія рос-лин у Росії розвивалася такими відомими вченими, як Д. М. Прянишников, Я. В. Пейве (живлення рослин), Є. П. Вотчал, В. І. Палладін, В. М. Любименко, А. О. Ничипорович, Т. М. Годнєв (фотосинтез), М. О. Максимов, І. І. Туманов, Ф. Д. Сказкін, Б. С. Мошков (екологічна фізіологія), А. Л. Курсанов, Д. А. Сабінін, М. X. Чайлахян, В. І. Кефелі, Ф. М. Куперман, В. С. Шевелюха, (фізіологія розвитку рослин).

Значних здобутків у розвитку фізіології рослин досягли українські вчені.

М. Г. Холодний (1882–1958) вивчав гормональну теорію розвитку рослин, П. А. Вла-сюк (1905–1980) – фізіологію живлення, І. Ф. Бузанов (1903–1984) – фізіологію

цукрового буряка, А. С. Оканенко, С. І. Лебедєв – фотосинтез. Досить значні до-слідження з фізіології онтогенезу рослин провели П. І. Гупало, С. О. Гребінський,

Р. А. Бейліс-Вирова, М. М. Маркушин, позакореневого живлення – Ф. П. Мацков, з

фізіології стійкості до несприятливих умов – Д. М. Гродзінський.

На сьогодні у вирішенні наукових проблем у галузі фізіології рослин та в поліп-шенні викладання цього предмета в сільськогосподарських вузах зроблено немало.

Але існує ще багато завдань, які потребують свого вирішення.

2.Предмет і завдання сучасної фiзiологiї рослин,зокрема на Українi

Предмет фізіології та біохімії рослин. Демографічна ситуація у світі, основною

рисою якої є стрімкий приріст населення, а також катастрофічне погіршення стану

навколишнього середовища спонукають людство до відповідного збільшення вироб-ництва продуктів харчування та рослинницької сировини з одночасним поліпшен-ням їх якості. Досягнення цієї мети можна здійснити шляхом створення генетичних

форм рослин з високою потенціальною продуктивністю і стійких до несприятливих

факторів та розробки інтенсивних малоенергоємних, екологічно чистих технологій

їх вирощування, зберігання та переробки.

Рішення цих глобальних у рослинництві проблем потребує глибоких знань ме-таболічних функцій організмів та найважливіших процесів синтезу й утилізації орга-нічних речовин. Такі знання дають фізіологія та біохімія рослин.

Фізіологія рослин – наука, що вивчає закономірності життєдіяльності рослин у

зв’язку з умовами їх існування.

Біохімія рослин, біологічна хімія – наука, яка відокремилася від фізіології і вив-чає хімічний склад рослин та хімічні процеси, що у них відбуваються й лежать в

основі життєдіяльності організмів.

Ці дві науки, як і процеси, які вони вивчають, органічно пов’язані між собою, а

тому вивчення їх у єдиному комплексі цілком раціональне.

Специфічні завдання галузі – вивчення фізіологічних та біохімічних процесів

рослинного організму в онтогенезі, що забезпечують поліпшення технології виро-щування, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції.

Об’єктом досліджень фізіології та біохімії є клітини, тканини, органи і цілі рос-лини, які вирощують у лабораторних або польових умовах чи в закритому ґрунті.

3.Органоїди клiтини- будова та функцiї

4.Етапи росту клітин рослин

Клітина проходить ряд послідовних етапів (фаз) свого росту і розвитку: поділ

(ембріональна фаза), ріст розтяганням (фаза розтягання), диференціація (фаза дифе-ренціації), старіння і смерті . Для ембріональної фази характерний поділ клітин, збільшення маси їх цитоплазми і ядра.Для фази розтягання характерне швидке збільшення об’єму клітин, який зростає.в 50–100 разів. У фазі диференціації в структурі і функціях клітини з’являються характерні риси, що визначають її належність до конкретної спеціалізованої тканини. Спеціалізація клітин відбувається вже в меристематичній зоні під впливом місцерозташування: клітинного оточення, полярності тощо.

Старіння і відмирання завершують онтогенез клітин. У результаті переваги гідролі-тичних процесів над синтетичними в старіючих клітинах знижується вміст РНК, білків,

підвищуються активність пероксидази і кислих протеаз, проникність мембран, руйнують-ся хлорофіл і хлоропласти тощо.

5.Фiзiологiчна роль фосфору і калію:

фосфорУчасть в енергетичному обміні (утворення АТФ), входить до

складу фітину, фосфорилюван-ня клітинних білків, зв’язаний зі спадкоємною інформацією (входить до складу ДНК, РНК), ферментативний каталіз, про-никність мембран. Прискорює початковий ріст рослин, утво-рення генеративних органів.

Калій Зв’язаний з амінокислотним і білковим обмінами, кофактор більше 60 ферментів, впливає на утворення вуглеводів при фото-синтезі, підсилює транспорт аси-мілянтів, знижує в’язкість прото-плазми. Контролює рух продихів, підсилює асиміляцію CO2

.