Тема 13: комерційні форми передачі технологій

1. Класифікація форм передачі технологій.

2. Сучасні тенденції розвитку торгівлі технологіями.

3. Підготовка і підписання ліцензійного договору.

4. Коопераційні угоди, франшиза й інжинірингові послуги.

1. Класифікація форм передачі технологій

Безліч видів об'єктів інтелектуальної власності, кожний з який регулюється законодавчо трохи інакше, чим інші, пояснює і велику розмаїтість форм передачі технології. Дана обставина спонукує фахівців (насамперед юристів і економістів) створювати й удосконалювати класифікації цих форм. Звичайно, через можливість виникнення нескінченного числа ситуацій, зв'язаних з передачею технології, усі ці класифікації носять досить умовний характер. Границі між формами передачі технологій рухливі й умовні. Деякі прості форми передачі технологій входять складовою частиною в більш складні.

Звичайно основні форми передачі технологій поділяються по своєму економічному змісту на комерційні (відшкодовні) і некомерційні (безоплатні).

До некомерційних форм передачі технології відносять: науково-технічні публікації (доповіді, конференції, каталоги, виставки); обмін результатами досліджень за допомогою особистих контактів і відвідувань науково-дослідних установ і промислових підприємств (стажування, відрядження й ін.); обмін виробничо-технічними досягненнями і досвідом по довгострокових програмах.

До комерційних форм передачі технології відносять передачу технології по ліцензійних договорах, шляхом продажу устаткування і матеріалів (чи передачі в оренду), надання послуг типу інжиніринг, через установу спільних фірм (підприємств) і т.п.

Комерційні форми передачі технології підрозділяються на супутні угоди ("під ключ", "під готову продукцію", "ринок у руки") і самостійні форми (ліцензійні угоди, безліцензійні форми передачі технології і коопераційних угод).

Із супутніх форм передачі угоди на умовах "ВОТ" (building, operation, transmit – будувати, експлуатувати, передавати) і " ринок у руки" (із забезпеченням збуту продукції) зустрічаються в даний час рідко.

У той же час угоди "під ключ" широко поширені в багатьох країнах. Вони припускають доручення фірмі-виконавцю (підрядчику) науково-технічних розробок, постачань необхідного устаткування і будівництва промислового чи іншого об'єкта від стадії проектування до постачань і монтажу устаткування. Дозволяючи зацікавленим сторонам приступити до випуску високотехнологічної продукції, не маючи для цього відповідного науково-технічного заділу, угоди "під ключ" забезпечують можливість придбання не тільки визначених технічних, але й управлінських знань, і обходяться замовнику дешевше, ніж самостійне виконання всього комплексу робіт. Однак зловживати видачею замовлень з виконанням "під ключ" не рекомендується, тому що можливе виникнення і поглиблення технологічної залежності замовника від підрядчика.

Угода "під готову продукцію" є більш досконалою і складною формою придбання технології. Вона відрізняється тим, що покупець одержує підприємство у своє розпорядження тільки після початку виробництва продукції.

Із самостійних форм передачі технології спочатку розглянемо ліцензійні угоди, що є основною формою передачі технології. Вони передбачають передачу на певний строк прав, що випливають з інтелектуальної діяльності в області науки і техніки. Їх можна класифікувати по ознаках, що характеризують:

• ступінь автономності ліцензії (самостійні і залежні – субліцензії).

• субліцензію надає ліцензіат, що є власником повної чи виняткової ліцензії, на підставі прав, наданих йому відповідно до ліцензійного договору. Винагорода за надану субліцензію розподіляється між сторонами, що підписали основний ліцензійний договір, відповідно до цього договору;

• вид об'єктів промислової власності, права на які передаються (на використання винаходів і корисних моделей, промислових зразків, ноу-хау, товарних знаків і фірмових найменувань ("франчайзінг"));

• способи охорони об'єктів промислової власності (патентні, безпатентні і змішані ліцензії).

Патентними звичайно іменують ліцензії на використання технічних рішень, захищених патентами чи іншими аналогічними охоронними документами.

До безпатентних звичайно відносять ліцензії, предметом яких є розробки (технології), що не мають правового захисту (наприклад, ноу-хау).

Змішані (передача ноу-хау і прав, охоронюваних патентами). Часте придбання ноу-хау здійснюється при укладанні ліцензійних договорів разом з патентами чи авторськими правами. Звичайно ліцензії на патенти і ноу-хау додаються до договорів купівлі-продажу устаткування (особливо комплектного, такого, як технологічні лінії підприємств і т.п.); обсяг прав на використання технології (прості, виняткові і повні).

При простій (невинятковій) ліцензії ліцензіар, надаючи ліцензіатові право на використання об'єкта промислової власності, зберігає за собою права, підтверджувані патентом, у тому числі і на надання ліцензій третім обличчям.

При винятковій ліцензії ліцензіатові передається виключне право на використання об'єкта промислової власності в межах, обговорених договором, зі збереженням за ліцензіаром права на його використання в частині, не переданої ліцензіатові.

Повні ліцензії застосовуються в деяких закордонних країнах. Вони являють собою патентні ліцензії, відповідно до яких у повному обсязі надаються права на весь термін дії патенту. Надання повної ліцензії близько за значенням до продажу патенту і відрізняється від нього тим, що патентовласник при продажі повної ліцензії залишається колишній, а право на використання винаходу передається лише на термін дії патенту; права ліцензіара використовувати удосконалення об'єкта ліцензії, здійснені ліцензіатом.

Деякі ліцензії надають ліцензіарові право використовувати удосконалення об'єкта ліцензії, здійснені ліцензіатом (поворотні ліцензії), інші ліцензії такого права ліцензіарові не дають.

До безліцензійних форм відносять передачу технології за допомогою:

• постачання устаткування і матеріалів;

• надання послуг типу інжиніринг.

Термін "інжиніринг" в економічній літературі визначається як сукупність робіт прикладного характеру, що включають передпроектні техніко-економічні дослідження й обґрунтування оптимальності планованих капіталовкладень, необхідну лабораторну доробку технології, проектне промислове пророблення від ескізного варіанта до детального проекту з видачею специфікацій чи компонентів устаткування, що відповідають вимогам замовника, а також наступні послуги чи консультації.

Однак з цим визначенням терміна не обов'язково будуть згодні в усіх країнах.

Послуги типу "інжиніринг" надаються за плату у відповідності з контрактом, що спеціально укладається; створення спільних фірм (підприємств); передачі устаткування в оренду, що у залежності від термінів дії договорів підрозділяється на рентинг (до 1 року), хайринг (від 1 року до 2-3 років) і лізинг (понад трьох років).

До коопераційних угод відносяться угоди, предметом яких є: здійснення спеціалізованого виробництва вузлів і деталей за технологією одного з партнерів; взаємне надання технології з наступним обміном і зборкою; спільна розробка виробів, включаючи проектування, виготовлення і зборку. Виділяються наступні види виробничої кооперації: підрядне кооперування.

Сторони укладають договір на виготовлення визначеного виробу з матеріалу замовника чи постачальника. У рамках такого договору на комерційній основі часто передаються ноу-хау і технічна документація. При здійсненні робіт із замовлення нерідко має місце довгострокова оренда (лізинг) машин і устаткування замовника, за яким зберігається право власності на них. В усіх випадках підрядного кооперування, крім представлення ноу-хау, документації і надання технічної допомоги, проводиться також спільне проектування. Його ціль - відповідність продукції технічним вимогам і стандартам замовника; спільне виробництво.

Тут можна виділити два типи угод: кооперування на основі ліцензії, наданої однією зі сторін, і кооперування на основі взаємного обміну ліцензіями. Можливо і спільне проектування з використанням експериментальних і виробничих баз партнерів; комбінування різних форм кооперації в залежності від потреб партнерів.