Лекційне заняття №3 « адміністративне право україни» питання для обговорення
1. Адміністративне право України як галузь права
2. Метод адміністративного права
3. Система адміністративного права
4. Адміністративне право та інші галузі права
5. Наука адміністративного права
§ 1. Адміністративне право України як галузь права
Адміністративне право — це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньоорганізаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично-владних повноважень.
Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового впливу — воно виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право — це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).
Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої і різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності.
Адміністративному праву притаманні певні межі правового регулювання — це сфера діяльності виконавчих та розпорядчих органів і суспільні відносини управлінського характеру, що складаються у цій сфері. Вони виникають, розвиваються та припиняються між: вищими і нижчими органами виконавчої влади (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною адміністрацією); органами виконавчої влади і підпорядкованими їм підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і науки України і ректором вищого навчального закладу); органами виконавчої влади, які не пов'язані безпосередньо підпорядкованістю (між Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством освіти і науки України); органами управління і органами громадських організацій (між обласною державною адміністрацією і президією обласної ради профспілок); органами виконавчої влади і громадянами (між районним відділом внутрішніх справ і громадянином, який притягається до адміністративної відповідальності за адміністративний проступок).
Для зазначених суспільних відносин характерним є органічний зв'язок із здійсненням мсти державного управління і тому в них обов'язково, як правило, бере участь орган державного управління або посадова особа, яка представляє цей орган, наділена певними повноваженнями щодо здіснення виконавчої та розпорядчої діяльності.
Управлінські відносини можуть складатися у процесі внутрішньоорганізаційної діяльності управлінського характеру інших державних органів, їх посадових осіб. Наприклад, прокурор області керує роботою міських і районних прокурорів, здійснює підбір і розміщення кадрів, контроль за виконанням покладених на них повноважень і т. ін. Однак ця діяльність прокурора є допоміжною щодо основної, оскільки вона спрямована на забезпечення умов для нормального здійснення Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими та розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, організаціями, установами незалежно від форм власності, підвідомчості та належності, посадовими особами і громадянами (ст. 1 Закону України від 5 листопада 1991 p. «Про прокуратуру» ). Те ж саме можна сказати і про управлінську діяльність судових органів як допоміжну відносно правосуддя.
Специфічні управлінські відносини виникають і розвиваються також у системі громадських організацій, наприклад, між їх органами, керівними органами профспілок та об'єктами виробничого, соціально-культурного чи побутового призначення, якими вони керують. Члени інспекції робітничого контролю профспілок мають право наприклад, складати протоколи про адміністративні правопорушення, що стосуються правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю (ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення ).
Очевидно, що повноваження такого роду реалізуються за межами внутрішнього життя профспілкових організацій, носять зовнішній характер.
Отже, ми розрізняємо два типи управлінської діяльності: виконавчо-розпорядчу, здійснювану органами виконавчої влади, [управлінську. здійснювану іншими державними органами та громадськими організаціями. Загальне між ними полягає у збігу формальних моментів (підбір кадрів, контроль і перевірка виконання і т. под.), а відмінність між ними пов'язана з характером і призначенням діяльності, її значенням у механізмі здійснення функцій держави. Видається, що ця відмінність є визначальною (наприклад, до управлінської діяльності органів прокуратури не входить здійснення функції управління, а отже, вона не має зовнішніх проявів, оскільки відбувається усередині апарату цих органів). 1.1. Адміністративне право як галузь права Державне управління - вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої впади. В той же час державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій.
Завдяки цьому поняття "державне управління" за змістом є ширшим, ніж поняття "виконавча влада". Для визначення змістовно поєднаних сфер або галузей суспільного життя, що потребують державного управління, використовується термін "сектор державного управління".
Система державного управління - складне поняття, зміст якого охоплює такі складові елементи:
а) суб'єкти управління, тобто органи виконавчої влади;
б) об'єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави;
в) управлінська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління.
Адміністративне право – це публічне право.
Адміністративне право – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління.
Предмет адміністративного права:
- відносини державного управління у сфері економіки, фінансів, соціального захисту і т.д.;
- управлінські відносини у системі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
- управлінські відносини, що складаються у процесі внутрішньої організації діяльності інших органів (прокуратура, суд, апарат ВРУ), діяльності підприємств, установ, організацій;
- управлінські відносини, пов’язані з реалізацією повноважень і функцій виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування;
- відносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування прав і свобод громадян, надання їм різних управлінських послуг;
- відносини у сфері адміністративної юстиції;
- відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності.
Відносини, що становлять предмет адміністративного права, характеризуються такими ознаками:
1. це управлінські відносини;
2. виникають в результаті здійснення управлінської діяльності;
3. один із суб’єктів наділений владними повноваженнями;
4. це відносини влади і підпорядкування;
5. забезпечуються силою державного примусу.
Метод адміністративного права – це сукупність приймів, способів, засобів, за допомогою яких адміністративно-правові норми врегульовують відносини, що входять до предмету адміністративного права.
Метод адміністративного права - імперативний.
Прийоми, які містяться у адміністративно-правових нормах:
- приписи;
- дозволи;
- заборони.
Особливості методу адміністративного права:
- найпоширенішими є приписи;
- односторонність волевиявлення одного з учасників адміністративних правовідносин;
- приписи підлягають застосуванню незалежно від того, з чиєї ініціативи виникли адміністративні правовідносини;
- владність та односторонність приписів не виключають можливості застосування дозвільних засобів регулювання адміністративних правовідносин;
- категоричність.
Адміністративно-правова норма
Адміністративно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлене державою, яке регулює виконавчо-розпорядчі відносини, що виникають між органами виконавчої влади та фізичними і юридичними особами, а також відносини внутрішнього адміністрування.
Особливості адміністративно-правової норми:
1. у ній закріплюються відносини з керування, державного контролю та нагляду;
2. метод впливу адміністративно-правової норми – імперативний, державно-владний;
3. виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою за допомогою таких засобів:
- організаційні;
- роз’яснювальні;
- стимулюючі;
- примусові.
Види адміністративно-правових норм:
І. За цільовим призначенням:
- регулятивні;
- охоронні.
ІІ. За змістом:
- матеріальні;
- процесуальні.
ІІІ. За впливом на поведінку суб’єкта:
- зобов’язуючі;
- забороняючі;
- уповноважуючі;
- заохочувальні.
ІV. За масштабом застосування:
- загальні;
- спеціальні.
V. За повнотою викладення:
- визначені;
- бланкетні.
Реалізація адміністративно-правової норми
Реалізація адміністративно-правової норми – це практичне застосування правила поведінки, що міститься у адміністративно-правовій нормі, з метою регулювання виконавчо-розпорядчих відносин.
Форми реалізації адміністративно-правової норми:
- виконання;
- використання;
- додержання;
- застосування.
Вимоги щодо застосування адміністративно-правової норми:
1. законність;
2. обґрунтованість;
3. доцільність.
Адміністративна реформа
Адміністративна реформа - це вид політико-правової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням.
Принципи адміністративної реформи - це головні засади її проведення, які засновані на відповідній ідеології і політиці адміністративної реформи. У принципах розкривається головне призначення і сутність даної реформи.
Правова основа адміністративної реформи - це нормативно-правові акти, які є відправною точкою і механізмом забезпечення даної реформи.
Нова система державного управління в Україні має бут створена шляхом проведення адміністративної реформи.
Зміст адміністративної реформи:
1) комплексна перебудова існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя.
2) розбудова деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.
Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі.
Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам.
Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв'язано ряд завдань:
- формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;
- формування сучасної системи місцевого самоврядування;
- запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
- організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
- створення сучасної системи підготовки та перепідготовки
управлінських кадрів;
- запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.
Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох напрямках:
1)створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні.
2)формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління.
3) кадрове забезпечення нової системи державного управління.
4) зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління.
5) наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
Адміністративна реформа розрахована на відносно тривалий період її реалізації і включає три етапи.
І) підготовчий етап - мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв'язуються першочергові питання, пов'язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління.
ІІ) запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління.
ІІІ) поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління.
На всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних основ державного управління.