Види співучасників злочину. Кваліфікація дій співучасників.

При простій співучасті питання про види співучасників не вини­кає, тому що вони — виконавці.

Особливий порядок відповідальності закон (ст. 27 КК) вста­новлює за складну співучасть, у якій злочинці виконують неоднакові ролі.

Залежно від конкретної ролі ст. 27 КК розподіляє співучасників на такі види:

• виконавець;

• організатор;

• підбурювач;

• пособник.

До спеціальних питань відповідальності за співучасть належать:

1) посереднє виконавство;

2) співучасть із спеціальним суб'єктом;

3) ексцес виконавця;

4) невдале підбурювання чи пособництво;

5) добровільна відмова співучасників;

6) провокація злочину.

Дослідження спеціальних питань відповідальності за співучасть впливає на кваліфікацію злочину.

Поняття та ознаки покарання за кримінальним правом України. Кара як ознака покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визна­ної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Таке визначення поняття по­карання в законі дано вперше. Покарання - важливий і необхідний засіб захисту особи, її прав та інтересів, а також інтересів суспільства та держави, захисту правопорядку.

Його аналіз дозволяє виділити такі ознаки покарання:

1. Покарання - найсуворіша міра державного примусу (у порівнянні з дисциплінарними, адміністративними, цивіль­но-правовими засобами). Покарання заподіює великі втрати волі, майна, честі, по­сади чи виду діяльності і т. ін.

2. Покарання - це міра державного примусу, яка передбачається тільки Законом.

3. Покарання - це міра державного примусу, яка застосовується тільки судом і тільки у випадках і межах, передбачених Законом. Крім суду, ніхто не може призначити покарання чи звільнити від нього громадянина (виняток - помилування чи амністія).

4. Покарання має публічний характер: а) призначається судом від імені держави публічно; б) обов'язкове для виконання всіма громадянами, посадовими особами і органами на всій території держави.

5. Покарання застосовується тільки особисто, виключно до особи, яка вчинила злочин. Покарання ні в якому разі не може бути перекладено на іншу особу. Чинне законодавство не передбачає застосування покарання до юридичних осіб.

6. Виражає не­гативну оцінку з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитетність такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, що виноситься судом від імені держави і містить конкретну міру покарання. Таким чином, призначене покарання виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину і особи, яка його вчинила, з точки зору кримінального закону і моральності.

7. Покарання тягне за собою негативні юридичні наслідки: судимість (тимчасове позбавлення деяких прав - займа­ти певні посади, займатись деякими видами діяльності то­що, а також посилення відповідальності за деякі злочини).

8. Покарання – це кара за вчинений особою злочин. Кара – головна суттєва ознака покарання, якої не має ніяка інша міра державного примусу.