Основна частина роздід і загальна характеристика гумору розділ 1.1 Поняття і особливості гумору

Проблеми гумору здавна цікавлять філософів, психологів, філологів, художників. На відміну від інших форм комічного, теоретична розробка яких бере початок ще в країнах стародавнього Сходу в період античності, гумор привернув увагу естетиків пізно – тільки в XVIII столітті.

З точки зору лінгвістики, природа гумору була досліджена Г.Г. Поцепцовим. Автор зазначає, що гумор існує в двох формах: ситуативний гумор та гумор з лінгвістичною основою. Г.Г. Поцепцов стверджує, що гумористична ситуація можлива лише при наявності спостерігача, який слідкує за актантами комунікації та реєструє зміщення об`єкта комунікації.

Таким чином, було розглянуто причини та механізми виникнення гумору. Категорія комічного є категорією психологічною, естетичною, лінгвістичною.

Аналіз теоретичних та експериментальних праць, присвячених вивченню гумору, засвідчив, що найбільш повно це питання розкрито у психологічній парадигмі. У її межах гумором вважається така прагматична діяльність людини, яка об’єднує широкий спектр комунікативних умінь і навичок, включаючи мову, жестикуляцію, презентацію візуального образу, відповідність ситуації тощо . Наголошується, що гумор має на меті створення конкретного почуття розваги в тих, хто його сприймає, і результатом якого є фізичне відчуття задоволення, що передається у вигляді посмішок та сміху. При цьому зазначається , що базою для виникнення гумористичної ситуації є несподіваність і здивування. Напруга між очікуваним перебігом подій і несподіваним їх розв’язанням викликає спочатку здивування, а потім емоційне послаблення, емоційний відгук, фізіологічним виявом якого є посмішка та сміх. Ця напруга лежить в основі гумору .

Єдиним предметом гумору є людина. Тому він не характерний, наприклад, для архітектури і далеко не однаково властивий іншим видам мистецтва. Гумор є невід’ємною складовою життя особистості.

Основні наукові уявлення про гумор зводяться до наступних ознак:

• у філософії - це оцінкове протиставлення несерйозного, ігрового початку серйозному, діловому;

• в естетиці - це м'яка форма критики потворного і неприємного;

• в психології - це несподівана розрядка емоційного напруги;

• в соціології - це карнавальне перевертання соціальних цінностей.

Отже, гумор - це особливий спосіб відображення суспільних явищ дійсності, які стають комічними, за допомогою засобів художньої творчості. В основі смішного завжди лежать протиріччя між явищем і сутністю того, що зображується. Критерієм гумору є не предмет зображення, а ставлення автора до цього предмета. Гумор має i соціальне значення, оскільки він відіграє важливу роль у процесі художнього пізнання дійсності.

Гумор народжується у надрах життя нації, вбираючи в себе неповторну своєрідність i багатство життєвого досвіду цілої нації. У своїх класичних формах гумор завжди стає міжнаціональним набутком. Діалектика національного та міжнаціонального в гуморі виявляється у переплетенні національних та світових традицій.

Національні особливості гумору визначаються своєрідністю народного життєво-історичного досвіду в естетичному його переломленні. Естетичні функції гумору i форми його прояву визначаються історичною i національною самобутністю певного народу, а також залежать від індивідуальної манери автора. Ю. Б. Борев, зазначає, що “національні ознаки гумору легко відчутні, але дуже важко піддаються теоретичному обґрунтуванню”. Можна говорити лише про тенденції, що переважають, про основні напрямки, які в жодному разі не виключають відхилень від традиційного трактування національних особливостей гумору[5].

Наприклад, гумор англійських письменників дуже різноманітний, має багато відтінків і градацій: від ледь помітної усмішки до найтоншої іронії, від дотепної гри слів - до невибагливого побутового жарту, від смішних положень, що базуються на кумедному непорозумінні або недоладному збігу обставин, - до шаржованих образів і комічних характерів. Англійці неймовірно серйозні, солідні, поважні. Вони стримані, мають притамовувати зовнішні прояви своїх емоцій. Саме ця стриманість і недомовленість традиційно асоціюється з англійським гумором.

Американський гумор – і фольклорний, і літературний – явище також специфічне. Його характерні риси зумовлені значним чином історичним розвитком Сполучених Штатів, тією обстановкою, в якій формувалась американська держава. І хоча в американській літературній традиції гумор розвивався повільно, коріння його історично сягає ще тих часів, коли до Америки прибули перші поселенці. На відміну від британського гумору з його консервативним змістом, обмеженим колом об’єктів висміювання, визначеним суспільними умовностями, стриманістю, замовчуванням (understatement), для американського гумору властиве перебільшення (overstatement), надмірність, тяжіння до гіперболи і гротеску, які швидко сприймались літературно-художнім жанром. Характерними рисами американського фольклорного гумору є показна хоробрість, відкритий виклик небезпекам і нестаткам повсякденного життя, комізм логічно абсурдного, коли оповідач видає вигадки за реальні факти, а також підкреслена грубість цих оповідей. Народним засобам і прийомам гумористичного зображення властива своєрідність, яскрава образність і експресивність. На різних етапах розвитку американської літератури гумор завжди був однією з тих якостей, у яких найбільш яскраво виявлялися і національні особливості. Перебільшення стає важливою рисою американського гумору і його літературною традицією.

Гумор в тексті створюється контрастними одиницями всіх рівнів мови, взаємодія яких слугує його ефективній реалізації. Гумор, на відміну від інших форм репрезентації комічного (іронії і сатири), реалізує позитивне емоційно-прагматичне навантаження тексту, тобто є психологічно позитивним явищем, та слугує одним із засобів естетичної побудови твору.

Встановлено, що з функціонального підходу найбільш суттєвою ознакою, яка впливає на взаємодію мовних засобів створення гумористичного ефекту, є прагматичне спрямування тексту. Аналіз лінгвістичних джерел показав, що в основі реалізації гумористичного ефекту знаходиться суперечність, певний контраст або порушення норми. Ці суперечності, відображені засобами мови, вплітаються в канву художнього твору і становлять основу його гумористичного змісту.

Для досягнення гумористичного ефекту часто використовується емоційно-експресивна лексика. Аналіз лексичних одиниць, маркованих словниковими позначками "жарт.", "hum.", дали змогу виділити дві групи такої лексики з гумористичним значенням:

1) власне емоційно-експресивна лексика - слова з константною прагматичною заданістю на гумористичний вплив, які виконують функцію вираження емоційного ставлення до предметів i явищ об'єктивної дійсності (наприклад: shandrydan жарт, "старий ридван");

2) ситуативна емоційно-експресивна лексика - слова, найчастіше багатозначні, з нейтральними (в емоційно-експресивному відношенні) основними значеннями, що включають у свою семантичну структуру i значення емоційно-експресивні. Ця група слів характеризується розвиненою полісемією (наприклад: fiend "диявол", "лиходій"( жарт. ентузіаст").

Виходячи з критерію взаємозв'язку форми i змісту в емоційно-експресивній лексиці розрізняють:

1) слова, як i при прагматичній спрямованості на гумористичний вплив змінюють свою форму i значення (наприклад: bone нейтр. "кістка", жарт, множина bones "людина");

2) слова, які змінюють значення без зміни форми (наприклад card нейтр. "карта, картка", жарт, "дивак, химерна людина").

У лексиці гумористичного спрямування, широко представлені також жартівливі назви (або прізвиська), які можна поділити на дві групи:

1) жартівливі назви, що стосуються людей, (наприклад: web-foot амер. "водоплавний", жартівлива назва жителів Орегону) ;

2) жартівливі назви, що стосуються географічних об'єктів (наприклад: the Hub жарт. амер. " Бостон").

На лексико-семантичному рівні гумористичний ефект створюють також авторські гумористичні новоутворення: власні імена, атрибутивні словосполучення.

Будь-яке явище дійсності може стати предметом гумору, що реалізується атрибутивним словосполученням. У більшості випадків гумористичний ефект атрибутивного словосполучення пояснюється семантичною невідповідністю лексичних одиниць даного словосполучення, яка веде, за визначенням Г. Г. Почепцова, до "змістової двозначності". Наприклад: “very long, very loud and most melodious bellow” ("дуже тривале, дуже голосне i вельми мелодійне ревіння"), gold-fish sauce ("соус 13 золотих рибок"), fricassee of boot-tops ("фрикасе з халяви").

Авторські оказіоналізми вживаються як засіб досягнення гумористичного ефекту шляхом навмисного створення невідповідності між реальними властивостями денотата i його авторською характеристикою. Наприклад: mealy boys and beef-faced boys (хлопчики "борошнисті" й хлопчики "м'ясисті" замість нейтральних "бліді" і "вгодовані”); ... and covered themselves with dust and glory ... (... i вкрили себе пилом i славою). Додане слово "пил" надає виразові гумористичного відтінку.

Власні імена є також виразними засобами реалізації прагматичної заданості на гумористичний ефект. Власні імена художнього твору необхідно витворювати у перекладі. Найчастіше, як показує дослідження, вони транскрибуються перекладачами, а отже втрачають своє справжнє прагматичне призначення. Так,наприклад, Lord Oxhead ("тугодум").

Гумористичний ефект також породжує i парадоксально-несумісна сполучуваність слів, смислова двозначність подібних сполучень. Наприклад: "One day I gets all ensnared up in aspirations for to eat some canned grub than hasn't ever mooed or baaed or grunted or been in peck measures" (The Pimienta Pancakes, О. Henry). “І от одного разу мені наче перед погибеллю закортіло з’їсти чогось консервованого, що ніколи не мукало, не мекало, не рохкало і чого ніколи не відмірювали мірами ємкості сипких тіл” (Пер. М. Дмитренка).