Тема19. Міжнародні розрахунки

1.Поняття міжнародних розрахунків та їх організаційні засади.

Міжнародні розрахунки – це система механізмів реалізації грошових вимог та зобов’язань, що виникають між різними суб’єктами у сфері міжнародних економічних відносин.

На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється по декількох напрямах. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов’язані з обміном валют.

Суб’єктами міжнародних розрахунків є: імпортери, експортери, банки, кредитні установи; держава; міжнародні організації; фізичні особи.

Існують три основні види організації міжнародних розрахунків:

1. розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками;

2. розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі, їх можна охарактеризувати як платежі брутто;

3. розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі нетто.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний апарат (філії, відділення, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:

1. умови зовнішньоторговельних контрактів;

2. валютне законодавство;

3. особливості банківської практики;

4. міжнародні правила та звичаї тощо.

Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угрупувань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв’язків розрахунки за торговельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торговельної палати (м. Париж).

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

• безпосередній (повний) розрахунок – повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження покупця;

• розрахунок у кредит (з розстроченням платежу) – надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

Існують наступні типи міжнародних розрахунків:

1. Національною валютою:

• торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами;

• напряму.

2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро):

• торгові, кредитні та платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань.

3. Клірингові розрахунки:

• міжнародні платіжні угоди клірингового типу – угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань.

4. Золото:

• використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.

Види міжнародних розрахунків залежать від:

1. специфіки суб’єкта: між конкретними контрагентами; між банками; між банком і контрагентом; між державою і банком; між державами;

2. взаємодії суб’єктів: напряму; через посередників;

3. від об’єкту: торгові операції; інвестиційні операції; некомерційні операції;

4. умови розрахунків: готівкові; з наданням кредиту.