1. переїзд на нове місце проживання; (Очевидно він має бути чимось підтверджений. Підтвердженням у цьому разі можуть бути документи, що свідчать про виписку. Для огляду інспектору з кадрів має бути поданий паспорт з відміткою про виписку і листок вибуття. Без цього працівник може бути звільнений до закінчення двотижневого строку лише за погодженням власника.)

2. переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; (підтверджується довідкою про переведення з місця роботи.)

3. вступ до навчального закладу; (підтверджується довідкою навчального закладу.)

4. Неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;

5. вагітність; (підтверджується медичним висновком.)

6. догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиноюінвалідом; (Відповідно до законодавства не потрібно будьякого підтвердження необхідності догляду. Запис про дітей у відділі кадрів, як правило, є. У необхідних випадках документи про наявність дитини мають бути подані. А факт звільнення саме з причини догляду за дитиною підтверджується лише заявою працівника. Вимагати будьяких документів, що підтверджують такий мотив звільнення за наявності дитини, власник не вправі.)

7. догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; (Стосовно інваліда першої групи необхідна лише довідка, що він проживає разом з працівником, або хоч і не разом, але мається можливість з урахуванням місць проживання здійснення догляду за інвалідом першої групи.)

8. вихід на пенсію; (Звільнення за власним бажанням працівника, котрому призначена пенсія чи представленого для призначення пенсії, або хоча б який досяг пенсійного віку, має розглядатися як вихід на пенсію, якщо він зазначає цю причину звільнення у заяві. Для оформлення звільнення за цією причиною достатньо перевірити факт призначення пенсії, представлення для призначення пенсії або досягнення пенсійного віку. Перевіряти дійсність мотивів недоцільно, оскільки закон визнає право зазначених працівників посилатись просто на таку причину звільнення без будьяких додаткових обгрунтувань.)

9. прийняття на роботу за конкурсом, (При цьому, до уваги має братися не лише конкурс, що проводиться у випадках, передбачених законодавством, а й конкурс, що проводиться у випадках, прямо не передбачених законодавством. Обмеження дії цієї пільги випадками проведення конкурсу, прямо передбаченими законодавством, суперечило б змісту ст. 38 Кодексу законів про працю.)

10. А також з інших поважних причин, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У цілому ряді випадків закон зобов'язав власників провадити звільнення працівників у такий строк, про який вони просять. При цьому йдеться про скорочення двотижневого строку, оскільки за його межами працівник може звільнитися у загальному порядку. У цьому разі строк попередження про звільнення скорочується на розсуд працівника хоч навіть і до одного дня.

Ст. 38 КЗпП зобов'язує власника звільнити працівника у строк, про який працівник просить, також при звільненні за іншими поважними причинами. Які інші причини можна визнати поважними це має вирішуватись у кожному конкретному випадку.

Значення поважних причин звільнення працівників з роботи за власним бажанням суттєво знизилось у зв'язку з переходом до диференціації розміру допомоги з соціального страхування (якщо вона не виплачується у розмірі 100 відсотків середнього заробітку) за критерієм тривалості загального стажу роботи. Проте це не означає, що кваліфікація звільнення за власним бажанням за наявності поважних причин взагалі втратила значення. Зокрема, наявність поважних причин звільнення, як юридичний факт, враховується при виплаті допомоги по безробіттю (п. 2 ст. 30 Закону "Про зайнятість населення").

За відсутності причин, що свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це у межах 2 тижневого строку.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Якщо ж власник звільнить працівника до закінчення двотижневого строку при відсутності його погодження, суд безумовно поновить його на роботі, або у кращому для власника випадку змінить дату звільнення.

Працівнику надається право відізвати заяву про звільнення, незважаючи на раніше подану заяву. Це безумовне право працівника. Правда, організаційні форми реалізації працівником цього права визначені не зовсім чітко. Краще всього, якщо працівник подасть заяву про відзив раніше поданої заяви про звільнення до закінчення двотижневого строку, встановленого ст. 38 КЗпП. Але така заява, звичайно, має бути належне зафіксована, щоб у разі спору можна було посилатися на підповідні докази відзиву заяви про звільнення. В той же час законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відзиву заяви про звільнення, тому відзив може бути й усним, а доводитися він може будьякими доказами, які допускає цивільнє процесуальне законодавство.

Є, однак, один випадок, коли працівник позбавляється права відізвати свою заяву про звільнення. Такого права він не має тоді, коли у зв'язку з подачею заяви про звільнення власник запросив на його місце такого працівника, якому не може бути відмовлено у прийнятті на роботу. Вважається і це відповідає ст. 24 та 232 КЗпП, що у прийнятті на роботу не може бути відмовлено особам, запрошеним на роботу у порядку переведення.

Якщо по закінченні двох тижнів після письмового попередження працівником власника про розірвання трудового договору працівник не був звільнений, продовжує працювати і не наполягає на звільненні, власник не має права звільнити його відповідно до раніше поданої заяви. Останнім днем роботи при розірванні трудового договору за ініціативою працівника являється той же день тижня, у який працівник попередив про це власника письмово. Якщо працівник подав заяву про звільнення (попередив власника письмово про розірвання трудового договору) у п'ятницю 22 жовтня 1999 року, то останнім днем роботи є п'ятниця 5 листопада того ж року.

Слід згадати, що за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з звільненням в останній день відпустки. Отже, згідно з даною нормою працівник може одночасно з заявою про звільнення за власним бажанням подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини. Причому у цьому випадку днем звільнення буде останній день відпустки, навіть у випадку, якщо цей день буде поза межами встановленого у цій статті двотижневого терміну попередження про наступне звільнення. При цьому, на наш погляд, право повернутися на роботу і відізвати заяву про звільнення за ст. 38 КЗпП такий працівник має лише протягом строку попередження. Якщо цей строк закінчився і працівник не скасував подану ним заяву про звільнення, то він має вважатися таким, що залишив роботу, і втратив право на повернення до роботи після закінчення відпустки. Більше того, на наш погляд, у цьому випадку допустимо видати йому трудову книжку та провести з ним розрахунок не у формальний день звільнення, а в останній день роботи.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору з цих питань.