1. Поняття судової експертизи, її види та значення

Для того, щоб повно, всебічно та об'єктивно розслідувати злочин, вирішити в суді кримінальну справу, часто виникає потреба у використанні відповідних знань у галузі науки, техні­ки, мистецтва, ремесла, зокрема зі спеціальним залученням лю­дей, які на потрібному рівні володіють цими знаннями. Такі знання у криміналістиці називають спеціальними. Однією із форм використання цих знань під час провадження у кримі­нальній справі є, власне, проведення судових експертиз (надалі -експертиз).

Однак, без з'ясування сутності понять «спеціальні знання», «форма застосування спеціальних знань у кримінальному судо­чинстві» вивчення основних питань сьогоднішньої теми буде неповним.

Слід зазначити, що, як і з багатьох інших питань, у криміна­лістиці та правових науках кримінального циклу немає єдино­го підходу в розумінні поняття «спеціальні знання» та «форма застосування спеціальних знань». Тому, крім запропонованого вам підходу з цих питань, ви, зрозуміло, знайомлячись із спеціальною літературою, знайдете й інші.

Узагальнивши позиції науковців, можна запропонувати таке визначення спеціальних знань у кримінальному судочинстві: це -наукові, технічні та інші професійні, зокрема техніко-криміна-лістичні знання, отримані внаслідок фахової підготовки у поєд­нанні з навичками, набутими в процесі роботи у певних галузях практичної діяльності, які разом з науково-технічними засобами використовуються під час пошуку, виявлення, вилучення й до­слідження слідів із метою одержання доказової та орієнтувальної інформації, необхідної для встановлення істини у справі.

Спеціальні знання - це не загальновідомі, загальнодоступні та широковикористовувані знання. Це - такі знання або такий рівень володіння ними, що доступні обмеженому колу осіб -фахівців. Іншими словами, мова йде про знання, що напрацьо­вані наукою, запроваджені у практичну професійну діяльність осіб, які належно оволоділи ними, початково набувши їх із ви­щою освітою.

У зв'язку з цим варто зазначити, що правові (юридичні) знання, у контексті реалізації кримінального судочинства, не можна відносити до спеціальних знань. Так само не зовсім правильно техніко-криміиалістичні знання (тобто такі, що за­проваджені з різних галузей технічних і природничих наук та адаптовані криміналістикою для своїх цілей) розглядати як різновид правових знань, а отже, їх правомірно вважати спеці­альними.

Чому ж не виправдано правові знання відносити до спеціаль­них (хоча так уважають ніяк не всі науковці)? Запрошення «зі сторони» осіб, які володіють юридичними знаннями з кон­кретних галузей права для надання допомоги судді, прокуро­рові, слідчому чи дізнавачеві, ставило би під сумнів їхню здат­ність виконувати свої професійні обов'язки під час проваджен­ня у справі. Це означало б їхню недостатню компетентність у вирішенні конкретних правових питань. Саме тому існує прею-диція, що особа, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, є належним фахівцем з усіх галузей права України, а отже, залучати як спеціалістів до розслідування злочину чи розгляду в суді кримінальної справи інших юристів є неправомірним.

Пленум Верховного Суду України у Постанові № 8 від 30.05.1997 р. (п. 2) «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 р. вка­зав па неприпустимість порушення перед експертом правових питань, які не зачислено законом до його компетенції. Разом з тим, визнаючи правові питання винятковою компетенцією осіб, які здійснюють провадження у кримінальних справах, Верхов­ний Суд України не розкрив їхнього характеру і змісту, не ви­окремив конкретні галузі права.

Тлумачення цієї постанови сьогодні потребує уточнення. Останніми роками законодавство суттєво ускладнилось і розширилось, охоплюючи практично всі сфери діяльності. І цей процес триває. Отож дізнавачу, слідчому, прокурору, судді важ­ко самостійно вивчити і зорієнтуватись у тих чи інших питаннях окремих галузей права, наприклад, у фінансово-кредитних, цивільно-правових, адміністративних відносинах. Окрім того, зазвичай, ці питання становлять предмет доказування у кри­мінальній справі і їхнє встановлення вимагає не тільки аналізу фактичних обставин та наукового обґрунтування висновків, але й аналізу нормативно-правової бази, яка регламентує ці питання. Неможливо кваліфіковано здійснювати провадження у кримінальних справах про податкові злочини, які вчиняються у сфері підприємництва і банківської діяльності, не володіючи достатніми знаннями у галузі цивільного та банківського права; злочини у сфері високих технологій,- не володіючи питаннями правового забезпечення інформаційної безпеки тощо. Не ка­жучи вже про те, що у кримінальних справах про майнові зло­чини, зазвичай, заявляють цивільні позови, вимоги, щодо яких можуть бути найрізноманітнішими, як і ті, що розглядають у цивільному чи господарському судочинстві.

Саме тому, як видається, виправдано частину правових знань особливого рівня складності (тобто поза межами так зва­них професійних знань слідчого, прокурора, судді) також вва­жати спеціальними знаннями. Для використання цієї частини (особливо складних) правових знань, вже як спеціальних, виправдано скористатись допомогою спеціалістів-правників з інших галузей вітчизняного права.

Які ж це особливо складні правові знання?

Зрозуміло, що критерій цієї оцінки буде завжди суб'єктивно-індивідуальним у конкретній ситуації. Коли суб'єкт правоза-стосування виявляє, що його знання, по-перше, недостатні, а по-друге, його міркування не можуть бути взяті за основу прийняття ним рішення, оскільки відповідні правила, інструкції, підзаконні акти, закони вимагають їхнього кваліфікованого обґрунтування з боку відповідного спеціаліста - виправдано необхідні для вирішення справи правові знання вважати особливо складними як для суб'єкта її провадження, а, отже, спеціальними і такими, що потребують допомоги відповідного спеціаліста-правника.

Частина особливо складних правових знань (передусім, знань інших галузей права, окрім кримінального і кримінально-процесуального права і криміналістики, оскільки вони складо­ві професійних знань слідчого тощо) також є спеціальними знаннями.

Виникає запитання, а що таке професійні знання? Професійні знання слідчого, прокурора, судді (у контексті здійснення кримінального судочинства) - це частина вже згаду­ваних правових знань, утворених сукупністю, передусім, знань кримінального права, кримінального процесу та криміналістики, а також певна частина знань інших галузей права, набутих ними під час фахової підготовки у вищому навчальному закладі тощо, використання яких не потребує сторонньої допомоги.

Професійні знання у вищезазначеному контексті - не спе­ціальні знання. Ними повинні володіти всі суб'єкти, що вправі зЛійснювати провадження у кримінальних справах, і жодна допомога як спеціалістів зі сторони - недопустимо (такий висновок випливає, принаймні, з норм статей (обов'язок порушити кримінальну справу), ч. 2 ст. 118 (окремі доручення) КПК).

Однак і серед професійних знань є спеціальні знання. Йдеться про спеціальні неправові знання, тобто техніко-криміналіс-тичні знання. Неправовими - ці знання вважають умовно, оскіль­ки їхнє застосування також має правову основу.

До спеціальних, у цьому контексті, належить відповідна частина залучених і адаптованих криміналістикою до потреб судочинства знань судової медицини, судової хімії, фізики, по­жежної справи, автосправи, філології, і педагогіки, лінгвістики, математики, інформатики тощо, якою володіють і повинні во­лодіти та вміти використовувати як фахові техніко-криміна-лістичні знання слідчі, прокурори, судді.

Які ж існують форми застосування спеціальних знань у кри­мінально-процесуальній діяльності (тобто, способи і напрями використання згаданих знань)? їх доволі багато:

• безпосереднє застосування спеціальних знань слідчим, прокурором, суддею (судом), тобто функціонерами процесу­альної діяльності, на яких відповідно до закону лежить обов'я­зок доказування;

• використання спеціальних знань фахівцями без залучення їх до участі у слідчих діях (консультації, отримання від них усіляких довідок зі спеціальних питань тощо);

• використання результатів несудових (відомчих, адміністра­тивних) розслідувань, а також результатів досліджень окремих об'єктів, що проводились у межах указаних розслідувань (на­приклад, результати патолого-анатомічного дослідження трупа особи, після її начебто природної смерті тощо);

• використання спеціальних знань через залучення фахівців -спеціалістів. Спеціаліст (у процесуальному розумінні) - це осо­ба, яка залучається слідчим (судом) для участі у слідчих діях для допомоги у збиранні, дослідженні, оцінюванні й викорис­танні доказів (ст. 128-1 КПК);

• використання спеціальних знань через залучення фахівців, які виконують процесуальні функції судового експерта, після доручення їм проведення судово-експертного дослідження. Експерт - особа, що володіє спеціальними знаннями і залуча­ється органами розслідування чи судом для проведення судової експертизи;

• використання спеціальних знань через призначення слід­чим, дізиавачем ревізії, бухгалтерської чи іншої документальної перевірки (інвентаризації);

• доручення відповідним фахівцям за завданням слідчого чи суду провести самостійно технічні чи інші дослідження (обсте­ження) окремих об'єктів тощо.

Як бачимо, ці форми є різноманітними, тож є можливість по­будувати їх класифікацію. 1. Залежно від доказового значення результатів застосування спеціальних знань на:

• процесуальні форми (використання спеціалістів у прове­денні слідчих чи судових дій, використання спеціалістів у межах проведення судових експертиз, використання самим слідчим на­явних у нього спеціальних техніко-криміналістичних знань);

• не процесуальні форми (виконання попереднього дослі­дження об'єктів, консультативна діяльність фахівців, складан­ня спеціалістом суб'єктивних портретів розшукуваних осіб, використання криміналістичних обліків, виконання різнома­нітних доручень слідчого технічного характеру - роздрук фото­графі й, розшифрування стереофотометричних зображень, виготовлення фототаблиць, макетів і моделей для проведення слідчих дій тощо, участь спеціалістів в оперативно-розшукових заходах, спільне вивчення матеріалів кримінальної справи з метою вжиття заходів щодо ефективного використання слідів та інших речових доказів).