30

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра - політичних наук

Самостійна робота: Політичні системи і режими країн Африки

Виконала: студентка IV курсу

факультету політичних наук

групи 432

Юріна Інна

Перевірив - к. іст.н., доц.

Курілло В.Є.

Миколаїв – 2013

План

1. Простір африканського світу та його політико-економічні особливості.

2. Вплив історичного чинника на політичні режими та політичні структури країн.

3. Особливості африканських режимів. Неопатриомоналізм, специфіка партійної системи, вождизм, політичне лідерство. Особлива роль армії, генералітету та старших офіцерів.

4. Експансія європейської демократії на континент та проблема її індигенізації.

Африка - континент, який є прабатьківщиною людства та володіє величезними ресурсами. У той же час це один з найбідніших регіонів світу. Це континент конфліктів, війн, переворотів, геноциду - але й, водночас, необмежених майбутніх можливостей, пошуку нових підходів у врегулюванні політичного життя на континенті. Африка відчувала на собі вплив західних та східних культур. Дослідження Африки передбачає здійснення аналізу ретроспективних тенденцій, закономірностей та характеристик політичних, економічних, культурних явищ на континенті. Також важливо враховувати як політичну історію так і специфіку сучасного політичного розвитку африканських країн.

1. Особливості африканського простору

Сформований в науці та повсякденній свідомості образ Африки найчастіше асоціюється з бідністю, війнами, етнічними та релігійними конфліктами, відсталістю соціально-економічних відносин [27,с.31]. Економіка більшості країн субконтиненту десятиліттями перебувала у стані застою. Поки ще не досягли бажаної ефективності ні національні, ні міждержавні програми їх розвитку, не принесла полегшення концепція «колективного опору на власні сили» [11, с. 145].

Поряд із цим, Африка – багатий різноманітними ресурсами континент, на якому тим не менш знаходиться більшість (34) найбідніших держав планети. Загальна площа Африки, другого у світі за величиною континенту, складає 30 354 852 кв. км. При цьому число етносів на континенті досягає 3 тис.,тобто в середньому більш ніж із півсотні на кожну політичну одиницю [29, с. 280]. Сучасна Африка – це барвистий конгломерат племен та етнічних груп, які розмовляють різними мовами – до 500 народностей і до 2000 розгалужених за мовною ознакою соціальних осередків.

Колоніальні держави здійснили територіальний розділ Африки без усякого врахування історичних, економічних, етнічних та географічних особливостей материка. У відповідності до зон колоніального панування, на етапі деколонізації метрополіями визначались і територіальні виміри молодих незалежних держав, внаслідок чого 44% їхніх кордонів були встановлені по меридіанах та паралелях, 30% - по геометричних прямих лініях і тільки 26 % - по природних межах [4, с. 13].

Через це, наприклад, сучасні етнічні кордони в Африці, як правило, не співпадають з адміністративно-територіальним розподілом: однорідна етнічна група виявляється розділеною між декількома сусідніми країнами. Скажімо, народність йоруба розділена між Нігерією та Беніном, частина племені еве живе в Гані, а частина – у Того, плем’я масаї проживає в Кенії й Танзанії. Отже, неврегульованість етнічного та прикордонного питання, яке зумовлено колоніальною спадщиною, стало причиною гострих міждержавних конфліктів, аж до збройних зіткнень між незалежними африканськими країнами[29].

Майже всі країни Африки є республіками (за винятком Лесото, Марокко та Свазіленду, які залишаються ще конституційними монархіями). У більшості держав -адміністративно-територіальний устрій , за винятком Нігерії і ПАР, – унітарний.

Уже через свої розміри Африка як регіон внутрішньо не однорідна за найрізноманітнішими ознаками – від природних до політичних. Традиційно в ній виділяють п’ять крупних субреґіонів: Північну,Західну, Східну, Центральну або Екваторіальну та Південну Африку. Також важно зазначити, що у політичному плані Африка – наймолодший регіон миру: середній вік розташованих тут країн без врахування Ефіопії, що єдина з них зберегла свою державність впродовж двох тисячоліть – менше 40 років.

Важлива роль у врегулюванні всіх регіональних та внутрішніх конфліктів, які удосталь існують у регіоні належить створеній у 1963 році Організації Африканської Єдності, а також Організації Об’єднаних Націй[29].

При вивченні місця та ролі Африки у сучасних міжнародних відносинах відмічають дві крайності. З одної сторони, малюють песимістичні сценарії теперішнього та майбутнього Африки, фатальної маргіналізації, фінал якої вбачається деяким аналітикам в тому або інакшому вигляді у колоніальних схемах, протектораті ООН, ЕС та інших структур. Інша точка зору пов’язана з політикою модернізації Африки по зразкам Заходу, неоліберальним схемам, які, тим не менш, в умовах сучасної світової кризи доказали на думку низки вчених свою повну неспроможність в силу не відповідності даної моделі умовам континенту.

До Африки прикуто увагу провідних країн заходу, преш за все в силу її природних багатств. Наприклад, на континенті у 2009 р. знаходилась одна третина усіх нових світових місце народжень нафти та газу, відкритих за останні 5 роки. Доля Африки в загальносвітовому видобутку нафти складає 8 млн барелів у день (12% загальносвітового видобутку). На думку деяких вчених до 2020 року Африка серйозно потіснить Росію на енергетичному ринку. США вже сьогодні отримують 15% нафти із Західної Африки. Через 15 років вони будуть отримувати 30% , оскільки морський шлях із регіону до США у 2 рази коротший, аніж з Близького Сходу, а політична ситуацій більш стабільна аніж у Персидський затоці. Зростаючий вплив в Африці набуває Китай, куди поступає нафта із Судану, Габону, Анголи та Нігерії (30 % китайського імпорту нафти), зростають прямі іноземні інвестиції [ 33].

Дійсно, останнім часом одним з ключових зовнішньополітичних напрямків керівництва Китайської Народної Республіки є взаємодія з африканським континентом. Р.Томберг називає даний процес «китайською експансією». Так, Китай має на африканському континенті як політичні, так і економічні інтереси перш за все на лінії ресурсного забезпечення свого розвитку.

Водночас, можна констатувати наявну відсталість Африки, яка пояснюється комплексом причин:

• стримуючим впливом природно-кліматичного фактору,

• інертним соціокультурним середовищем тропічних суспільств, що заторможує впровадження досягнень науково-технічної революції у всіх сферах людської діяльності,

• негативною спадщиною епох работоргівлі та колоніалізму тощо[11].

Також перед Африкою постає гамма складних економічних, політичних та геополітичних проблем, одні з яких мають давню, багатовікову історію, наприклад, колоніальна спадщина, работоргівля тощо, інші зародилися або загострилися недавно, охоплюють порівняно невеликий період, наприклад, з руйнуванням СРСР змінився баланс світових геополітичних сил, міняються соціально-економічні, політичні, духовні сфери життя цього континенту. Багато народів Африки порівняно нещодавно отримали політичну незалежність, але в економічному та соціальному плані більшості з них як і раніше не торкнулися реальні позитивні зміни.

Сучасні африканські держави мають різну соціально-політичну та соціально-економічну спрямованість. Разом з тим незалежно від соціальної орієнтації, ступеня суспільного розвитку характерною рисою африканських країн є боротьба за ліквідацію вікової відсталості, за зміцнення свого соціального суверенітету, економічної незалежності, соціального прогресу, боротьба за право розпоряджатися багатством своїх надр, своїми людськими і фінансовими ресурсами. [23]

Щодо питання політичної влади в африканських країнах, то на думку вченого Н.Косухіна вона являє собою складну систему суспільних відносин з безліччю змін. Механізми влади, методи її здійснення характеризуються поєднанням суворого і нового, привнесення в нову систему політичних відносин етнічних, релігійних, кланових та інших некласових зв'язків. В результаті влада відрізняється гібридністю, етнічністю, що призводить до її нестійкості і суперечливості. Це стало наслідком успадкованих відсталих соціальних структур, відсутністю демократичних традицій, економічно слаборозвинених і залежністю. З іншого боку, це результат незавершеного постколоніального політичного розвитку, модернізації економічних і соціальних структур [17].

Також важливим елементом на політичній арені виступають інститути, які не входять до політичної сфери. Мова йде про релігійні, общинні, племінні та земляцькі об'єднання тощо.

Таким чином, можна констатувати, що Африка являє доволі специфічний регіон, який зазнає все більшого впливу з боку розвинених країн. Натомість важливою умовою розвитку африканського континенту повинна стати опора на власні сили. З цих позицій існує чітка необхідність політичного керівництва більшості країн з врахуванням необхідності кардинальних змін, прийняття невідкладних колективних заходів та пошуку рішень, адекватних загрозі подальшої деградації континенту.