
- •Методичні рекомендації Питання 1. Санація боржника.
- •Питання 2. Поняття "мирова угода", порядок її укладення, зміст та наслідки невиконання.
- •Питання 3. Призначення правового захисту економічної конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції.
- •Питання 4. Правовий статус Антимонопольного комітету України.
- •Питання 5. Монопольне становище та порядок його визначення.
- •Питання 6. Поняття та види антиконкурентних дій.
- •Питання 7. Поняття та види недобросовісної конкуренції.
- •Питання 8. Організаційно-правові методи боротьби із порушенням законодавстві про захист економічної конкуренції.
- •Питання 9. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.
Питання 7. Поняття та види недобросовісної конкуренції.
Конкуренція є найважливішим елементом ринкової економіки, без неї не можуть розвиватися ринкові відносини.
Недобросовісна конкуренція є антиподом конкуренції.
У Господарському кодексі України (ст.ст. 32—37) визначено поняття недобросовісної конкуренції, названо її види і відповідальність за це правопорушення.
У ст.32 ГК України та в ст.1 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. поняття “недобросовісна конкуренція” визначене як будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
У літературі надане наукове визначення недобросовісної конкуренції як порушення правил поведінки, які склалися, широко застосовуються в підприємництві і визнаються підприємцями як обов'язкові ділові норми, що завдає шкоди відносинам добросовісної конкуренції і свободи підприємницької діяльності.
Правове визначення (генеральний делікт) поняття недобросовісної конкуренції як будь-яких дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є найважливішою кормою Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Використання зазначеного поняття надало імпульс розробці і прийняттю передбачених ст. 33 Закону правил професійної етики в конкуренції для галузей економіки і відповідних сфер підприємницької діяльності, сприяло затвердженню в правосвідомості підприємців необхідності чесної поведінки в сфері підприємництва.
Аналізуючи законодавче визначення недобросовісної конкуренції, необхідно відзначити, що відповідно до чинного законодавства певні дії можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією лише в тому разі, якщо вони посягають на правовідносини в сфері підприємницької діяльності.
Складність у визначенні недобросовісності дій суб'єкта господарювання, виходячи із законодавчого визначення недобросовісної конкуренції, полягає у використанні в якості оцінного критерію такої поведінки правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності. Чинне законодавство не містить нормативного визначення понять “правила”, “торгові та інші чесні звичаї”. Тому визначення протиправності поведінки суб'єкта господарювання як протиріччя зазначеним правилам і звичаям є прерогативою органів, уповноважених застосовувати законодавство про захист від недобросовісної конкуренції.
Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2-4 Закону. У Законі зазначено три види правопорушень:
- неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;
- створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
Питання 8. Організаційно-правові методи боротьби із порушенням законодавстві про захист економічної конкуренції.
Здійснюючи господарську діяльність, і монополісти, і конкуренти прагнуть до одного - забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та продажу товарів на тому чи іншому рийку, використовуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції та монополізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловживають своїми можливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні інтереси окремих учасників ринкових відносин. Меті забезпечення збалансованого врахування цих інтересів у сфері економічної конкуренції відповідає державне її регулювання.
Державне регулювання конкуренції та монополізму здійснюється на таких засадах (принципах);
з метою задоволення потреб населення як кінцевих споживачів, що досягається шляхом захисту прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками;
забезпечення свободи конкуренції, що стимулює розвиток суперництва між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та продажу товарів з метою розширення їх асортименту, покращення якості тощо;
сприяння підприємництву, що забезпечує безперешкодний вибір та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності.
Разом з тим держава з метою захисту національних чи інших категорій публічних інтересів може вживати заходи, що певною мірою обмежують свободу конкуренції. Це стосується випадків захисту національного товаровиробника від недобросовісних дій зарубіжних виробників на ринках України (демпінговий або субсидований імпорт).
Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та застосування заходів відповідальності до порушників встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з:
нормативно-правового регулювання;
надання в передбачених законом випадках дозволів на економічну концентрацію та/або узгоджені дії (у разі якщо позитивний ефект від цього є більшим, ніж негативні наслідки), погодження установчих документів та угод, що опосередковують ці процеси;
контролю за станом ринку й дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку в разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів;
застосування до порушників передбачених законом санкцій. Нормативне регулювання здійснюються насамперед Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних законів:
Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106, голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України);
Господарського кодексу України - глава 2 (ст. 18 "Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання"), глава 3 "Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції" (статті 25-41), глава 28 "Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства" (статті 251-257). Проте слід зазначити, що ГК містить менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон - "Про захист економічної конкуренції";
Цивільного кодексу України - ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;
"Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. і встановлює основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень та засоби попередження монополізації товарних ринків;
"Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовісної конкуренції;
"Про Антимонопольний комітет" від 26 листопада 1993 р. визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, його склад, порядок призначення керівних працівників комітету, його основні функції, компетенцію;
"Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 p., закріплюючи рівність правового становища вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання на ринках України, з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників передбачає можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідь та аналогічні дії урядів їх країн щодо українських виробників (ст. 29);
"Про природні монополії" від 20.04.2000 p., який (1) визначає поняття природної монополії (стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари/послуги), суб'єкта природної монополії/монопольного утворення (суб'єкт господарювання зі статусом юридичної особи будь-якої форми власності, який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії); (2) визначає сфери діяльності природних монополій (ст. 5) та суміжні ринки (ст. 6); (3) встановлює основні засади державного регулювання діяльності природних монополій (уповноважені органи, що здійснюють таке регулювання; ліцензування діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках; предмет регулювання діяльності природних монополій; принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та обов'язки останніх; відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їх діяльність);
блок законів, спрямованих на захист національного товаровиробника від зловживань іноземних виробників на ринках України (від 17.07.1997 р. "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", а також три закони від 22.12.1998 р.: "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну");
"Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" від 17.01.2002 p.;
іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих законів, у тому мислі указами Президента (від 19.11.2001 р. № 1097/2001 "Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки та ін.), постановами Уряду (в тому мислі від 28.02.2002 р. № 219 "Про затвердження Порядку надання Кабінету Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання");
міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (норми таких договорів мають пріоритет перед тюрмами національного законодавства, якщо останнє встановлює інші, ніж міжнародні договори, правила).
Спеціальним відомством, на яке покладається здійснення державної політики у сфері економічної конкуренції, є Антимонопольний комітет, що викопує складні функції, в тому числі регулятивну, яка полягає у прийнятті та підставі названих законів і в межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції, контрольну, спрямовану на забезпечення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил, розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, що віднесення до компетенції антимонопольних органів.
На виконання регулятивних функцій Антимонопольним комітетом України прийнята низка нормативно-правових актів;
Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: розпорядження АМК України від 19.04.1994 р. № 5-р, з наступними змінами;
Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: розпорядження АМК України від 25.12.2001 р. №182-р;
Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію): розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. №33-р;
Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання (Положення про узгоджені дії); розпорядження АМК України від 19.02.2002 р,№2б-р;
Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання: розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;
Про Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України: розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 23-р;
Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: розпорядження АМК України від 05.03.2002 р.№49-р; та ін.
Правовий статус антимонопольних органів визначається вищезгаданими законами, насамперед Законом України "Про Антимонопольний комітет України" та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМК України від 19.02.2002 р, № 23-р.