25

Передмова

Навчальна дисципліна „Історія політичних вчень” є нормативною, викладається студентам спеціальності „Політологія” Дніпропетровського національного університету.

Мета дисципліни – формування в студентів-політологів цілісного, комплексного систематизованого знання генезису, основних напрямків розвитку світової політичної думки. Завдання дисципліни полягає в тому, щоб на основі вивчення політико-історичної спадщини закласти теоретико-методологічні підвалини для поглибленого аналізу основних тенденцій розвитку сучасної політичної думки, розв’язання теоретичних та практичних проблем у процесі вивчення фундаментальних та прикладних політологічних дисциплін та впровадження отриманого знання у практичній діяльності.

Мета курсу – формування умінь та навичок аналізу змісту історичних політичних концепцій, їх місця у світовому політико-історичному процесі, впливу на розвиток суспільно-політичної думки, зв’язку з сучасними ідеологічними теоріями.

Дані методичні рекомендації містять програму, плани семінарських занять, тематику рефератів та доповідей, завдання для самостійної роботи студентів, список рекомендованої літератури. Ці відомості допоможуть більш цілеспрямовано організувати самостійну роботу. Програму можна використовувати як орієнтир для підготовки до екзамену з історії політичних вчень, тематику рефератів та доповідей – як додаткові повідомлення на семінарських заняттях та завдання для індивідуальної роботи. Завдання для самостійної роботи можна використовувати як питання для самоконтролю та як контрольні питання, елементи ректорської контрольної роботи, комплексної контрольної роботи. Список рекомендованої літератури містить основну літературу до курсу – підручники та навчальні посібники з грифом Міністерства освіти і науки України, додаткову літературу до курсу та до кожного розділу окремо.

Опрацювання рекомендованої літератури може здійснюватися у двох формах: конспектування та реферування. Мета конспектування – викладення змісту джерела, його основних положень. Текст подається в авторському стилі (пряма мова). Головні ідеї роботи треба подавати з максимальною точністю. Конспект повинен мати титульний аркуш, де вказуються реквізити особи, що веде конспект, повний бібліографічний опис джерела. Сторінки конспекту обов’язково з широкими полями для фіксації питань, які виникають у процесі конспектування. Конспект можна використовувати під час підготовки до лекційних та семінарських занять, а також екзамену.

Мета реферування – викладення змісту джерела з особистими висновками щодо джерела. Текст подається у вільному стилі з уживанням висловлювань „а думку автора”, „як пише автор” та ін. (непряма мова). Найбільш суттєві висловлювання автора потрібно брати у лапки і належним чином оформлювати. Власні думки автора реферату повинні відокремлюватися від основного тексту за допомогою вставних слів („таким чином”, „на нашу думку”, „можна зробити висновок”), а також оцінкового висловлювання („переконливо”, „досить переконливо”, „непереконливо”, „не досить переконливо” та ін.) Реферат повинен мати титульний аркуш, де вказуються реквізити особи, що здійснила реферування, повний бібліографічний опис джерела та відповідну структуру: вступ, де формулюється мета реферату і подаються загальні відомості про автора, а також стисла характеристика роботи, що реферується; основна частина, де викладається авторський текст у наступній послідовності: теза (положення, гіпотеза, висновок), її авторське обґрунтування, особиста оцінка та її обґрунтування; загальні висновки, де фіксується значення і роль джерела, що реферується, ступінь досягнення мети реферату, головні (значущі) положення реферату. Обсяг реферату не повинен перевищувати половини обсягу джерела, що реферується. Реферат застосовується як форма індивідуальної роботи, також його можна зачитувати під час проведення семінарських занять та студентських конференцій.

Після завершення курсу „Історія політичних вчень” студент повинен:

• знати об’єкт, предмет і метод історії політичних вчень, чітко оперувати і володіти її поняттєво-категоріальним апаратом;

• орієнтуватися в основних політичних доктринах, концепціях і напрямах;

• вміти визначати теоретичні, духовні, прикладні та інструментальні компоненти політичного знання, їх роль та функції у підготовці політичних рішень;

• володіти навичками раціональної реконструкції історико-політичних теорій та застосовувати їх при аналізі сучасних політичних процесів.

Навчальна дисципліна „Історія політичних вчень” базується на основних положеннях, зміст яких відображає досягнення світового й вітчизняного гуманітарного знання в усьому його багатстві й розмаїтті наукових спрямувань. У цій навчальній дисципліні знайшли своє відображення ідеї, висновки та пропозиції, викладені у рекомендаціях та матеріалах круглих столів, наукових читань, конференцій та семінарів, присвячених питанням історії політичних вчень. Також в даному курсі систематизовано досвід викладання історії політичних вчень у Дніпропетровському національному університеті.

Кількість аудиторних занять визначається навчальним планом відповідно до державних стандартів.

Розділ 1. Предметно-методологічні засади вивчення історії політичних вчень

У якості предмету історії зарубіжних політичних вчень у даному курсі розглядаються історичні обставини та закономірності виникнення, становлення та розвитку концептуального знання про сферу політики. Особливу увагу слід звернути на те, що теоретична політична думка досліджується не тільки на основі інформації щодо її походження, але й з урахуванням контексту фактичних історичних подій. Історичне тло політичних доктрин виступає ключовим компонентом їх адекватного розуміння. Наявність даних про біографію авторів політичних вчень дозволяє створювати імовірнісні гіпотези щодо тлумачення політичних текстів, встановлювати зв'язок між минулим та сьогоденням політичної реальності. Необхідно розуміти контекстність доктринального знання про політику, тобто його укоріненість у часовому періоді, до якого він належить. З цього випливає неможливість поширення змістовних аспектів конкретного політичного вчення на інші періоди політичної історії людства, недоцільність зловживання аналогіями та паралелями. Необхідно усвідомлювати універсальність значення теорій, викладених у пам’ятках політичної думки, оскільки вони стосуються таких концептів як «політична влада», «політика», «держава», «успішна політична діяльність», «моральне обґрунтування політики». Останні становлять предмет вивчення широкого кола сучасних політологічних дисциплін і завдяки тому вони є основою належності дисципліни «Історія зарубіжних політичних вчень» до «метаполітології» - тобто політології як інтегрованої сукупності дисциплін, що вивчають політичну реальність. Отже, інтерпретації універсальних політологічних понять та категорій (як вище названих так і багатьох інших), викладених у реальних творах, з урахуванням політико-історичних реалій становлять предметну основу даного курсу. Початок наукового вивчення історії політичних вчень та викладання даного курсу у вищих навчальних закладах пов’язана із виникненням так званої «німецької» системи університетської освіти, яка набула значного поширення з 1830-х рр. Для цієї традиції був характерним лінійно-прогресистський погляд на історію політичних ідей від давніх часів до «сучасності», яка виступала кінцевим пунктом та метою розвитку. Значний вплив на закріплення даної тенденції справили філософські доктрини Г. Гегеля, І. Фіхте, К. Маркса. Курс історії політичних теорій у дореволюційній Росії викладався у межах курсу історії правових та державницьких вчень, був елементом юридичної освіти. У радянський період окремі змістовні компоненти історії політичних вчень містилися у таких дисциплінах як «науковий комунізм», «політекономія», «марксистсько-ленінська філософія» та ін. Сучасні погляди на історію політичних вчень відкидають будь-яку ідеологічну ангажованість, наполягають на безсторонньому аналізі творів політичних мислителів минулого. Періодизація історії політичних вчень ґрунтується на принципах періодизації, прийнятих у загальній історичній науці. Політичні вчення Стародавнього Сходу охоплюють період з ІІІ тис. до н.е. до V ст. до н. е. та географічний ареал, що включає сучасні Китай, Індію, Малу Азію, Перську затоку та Єгипет. Політичні вчення Античності охоплюють період з V ст. до н. е. до V ст. н. е. Географічно до нього входять Балканський та Апеннінський півострови, а також Східне Середземномор’я. Політичні вчення Середніх віків відносять до часового відтинку з V ст. н. е. до кінця XV ст. та локалізовані у Західній Європі та Середземномор’ї. Політичні вчення Відродження та Реформації охоплюють період з кінця XV ст. до середини XVІІ ст. Політичні вчення Нового часу відносяться до періоду між середини XVІІ ст. та серединою XІX ст. та охоплюють Західну Європу та Північну Америку. У якості основних методологічних засад вивчення історії політичних вчень необхідно розглядати класово-формаційний, цивілізаційний підхід, а також правову та політологічну парадигми. Стосовно двох перших необхідно зазначити, що вони виступають засобами групування політико-доктринальних текстів, а два останніх – визначають пріоритет у предметі дослідження.

Даючи характеристику основним джерелам вивчення історії політичних вчень, слід приділити увагу винятковому значенню першоджерел для даного курсу. Вказати, що специфікою міфічно-релігійних текстів (наприклад, давньоіндійських вед) є вплив етнокультурного контексту на формування політичних рекомендацій. Авторські тексти Стародавнього Сходу та Античності слід характеризувати як джерела протонаукового знання, які за своїм проблемним змістом наближаються до досліджень сучасності. Авторські тексти Середньовіччя доцільно розглядати як тенденцію до повернення до релігійно-міфологічної традиції. Разом з тим, необхідно наголосити і на їх зв’язку із античним способом політичного мислення. Жанр трактату слід розглядати як провідну форму теоретичного виразу політичних ідей у період з ІІІ тис. до н.е. до Нового часу. Його сильними сторонами можна вважати єдність сюжету та концептуальну завершеність. У той же час, трактати окремих авторів страждали умоглядністю та бездоказовістю. Характеризуючи сучасні теоретичні дослідження з історії політичних вчень, необхідно вказати на збільшення кількості дисертаційних досліджень з цієї проблематики. Окрім того, доцільно зазначити, що вітчизняні дослідження встановлюють зв'язок між змістом політичних доктрин та політичною дійсністю сучасної України.

План семінарського заняття

1. Основні етапи розвитку політичних вчень.

2. Методологічні основи для дослідження політичної думки.

3. Роль і значення першоджерел у вивченні політичної думки.

Теми рефератів та доповідей

1. Історія винайдення та поширення найдавніших політико-державних текстів.

2. Марксистська концепція вивчення історії політичної думки.

3. Дисертаційні дослідження з історії політичної думки у сучасній Україні.

4. Міждисциплінарне значення корпусу джерел історії політичних вчень.

5. Зв’язок історії політичних вчень з іншими політологічними дисциплінами.

Завдання для самостійної роботи

1. Визначте предмет історії політичних вчень.

2. Охарактеризуйте основні періоди розвитку історії політичних вчень.

3. Дайте характеристику основним жанрам пам’яток історії політичних вчень.

4. Порівняйте цінність та значення міфологічно-релігійних та авторських джерел з історії політичних вчень.

5. Визначте основні методи дослідження історії політичних вчень.

6. Розкрийте місце та роль курсу історії політичних вчень у системі підготовки політологів.

Розділ 2. Політична думка Стародавнього Єгипту та Вавилону

Появу перших східних держав (Шумеро-Акадське, Єгипетське, Асирійське, Вавілонське царства) слід розглядати у якості підґрунтя появи перших політичних вчень та теоретичного знання про політику. Необхідно зазначити, що хоча політика, відповідно до сучасних уявлень, є різновидом соціальної діяльності, (і вона, імовірно, виникла раніше держави, як форма владної взаємодії племен), системне вивчення політичних процесів стало можливим за умов розподілу праці у державі з появою тих осіб, професією яких була розумова праця (жерці, управлінці та ін.)

 Загальні особливості політичного устрою східних деспотій (абсолютна одноосібна влада правителя, необхідність беззаперечного підкорення правителю під загрозою страти, велика роль жерців у політичному житті, та ін.) слід вважати визначальними передумовами зародження політичної думки в Єгипті та Вавилонії. Окрім того, важливою передумовою теоретичної думки є рання поява ієрогліфічної писемності, завдяки якій пам’ятки політичної думки збереглися. Джерелами вивчення політичних доктрин у Стародавньому Єгипті є написи на стінах культових будов та записи у т. зв. папірусах, які містять гімни на честь фараонів та літературні твори.

Твір "Повчання Птаххетепа" (XXVIII ст. до н.е.) необхідно розглядати як одну з ключових пам’яток для розуміння змісту владних відносин у Стародавньому Єгипті.  Доцільно показати зв'язок між ієрархічним відносинами у давньоєгипетському пантеоні та в єгипетському суспільстві. Слід наголосити на пірамідальному принципі формування політичних відносин. "Повчання Птаххетепа" можна вважати першою спробою обґрунтування єдиної влади фараона. Насильницький примус та загрозу покарання у цьому творі слід розглядати як основні принципи реалізації влади правителя.

 Іншою тенденцією у обґрунтуванні засад володарювання у Стародавньому Єгипті слід вважати твір "Повчання Геракліопольського царя своєму синові" (XXIII ст. до н.е.) В ньому знання, доброта, мудрість і справедливість виступають як необхідні умови для реалізації влади правителя.

У якості передумови виникнення політичної думки Вавілонії слід вказати на об'єднання міст-держав у районі Дворіччя (приблизно 2000 р. до н. е.). Доцільно зауважити, що вплив релігійних засад у політичному житті  Вавилонського царства мав менше значення, ніж у Єгипті. Виникнення Вавилонського царства слід тлумачити як початок правової традиції у формуванні політичних вчень імперативного характеру. Закони Вавилонського царя  Хаммурапі необхідно розглядати як найбільш ранню спробу кодифікації прав (у тому числі і політичних) підданих у державі та регламентації влади правителя. Правову регламентацію, здійснену у законах Хаммурапі можна вважати першою спробою забезпечення стійкого тривалого існування держави. Слід, однак вказати, що божественне обґрунтування законів залишалося основним засобом їх легітимації у суспільстві.

План семінарського заняття.

1. Загальні особливості виникнення політичної думки у деспотіях Стародавнього Сходу.

2. Обґрунтування влади фараонів у давньоєгипетських пам’ятках політичної думки.

3. Політичні доктрини  міст-держав Месопотамії та   Вавилонського царства.

Теми рефератів та доповідей

1. Особливості змісту політичної думки в Єгипті та Вавиілонії.

2. Поняття та причини появи цивілізацій та первинні форми політичного життя.

3. Основні засади політичної влади в джерелах політичної думки Стародавнього Єгипту.

4. Основні риси політичного мислення в Стародавньому світі.

Завдання для самостійної роботи

1. Розкрийте співвідношення світського та міфологічно-релігійного компонентів давньоєгипетських та давньовавилонських політичних доктрин.

2. Охарактеризуйте принципи та засоби володарювання у Давньому Єгипті.

3. Порівняйте зміст та спрямованість пам’яток політичної думки у

Єгипті та Вавилонії.

4. Розкрийте співвідношення політичного та правового компонентів у політичних вченнях Давньої Вавилонії.