3)Загальна характеристика засобів державного регулювання господарської діяльності.

Однією з важливих форм забезпечення реалізації економічної політики держави є здійснення державного управління народногосподарським комплексом. Його зміст, як і зміст управління у будь-якій сфері, розкривається через зміст і характер функцій, що реалізуються у процесі такої діяльності[1].

На часі нова концепція названого управління, яка повинна виходити з об'єктивних потреб переходу до цивілізованого ринку, враховувати специфічні умови становлення української економіки. Для цього необхідно методологічно вірно визначити сутність і поняття управління, оскільки через останнє забезпечується функціонування й розвиток суспільства як єдиного

ЦІЛОГО.

У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі ще не склалося сталого й загальновизнаного поняття державного управління. Одні дослідники трактують його з точки зору суті, реального змісту, інші — форм, котрих воно набирає і у яких функціонує. Найчастіше вказане управління визначається шляхом відмежування одних видів державної діяльності від інших -вся позазаконодавча та позасудова діяльність держави й становить зміст державного управління". Але таке формальне визначення не розкриває його справжньої суті та призначення.

У деяких випадках з позицій об'єктивних правових підстав управління визначається як виконавча й розпорядча діяльність держави. Але навряд чи можна з цим погодитись, оскільки наведене визначення достатньо не розкриває матеріального змісту управлінської діяльності, не вичерпує її суті. Та й поняття виконавчої й розпорядчої діяльності потребує уточнення.

На мою думку, є більш продуктивним підхід з точки зору реального змісту управління як специфічного виду суспільної діяльності, визначення її характерних рис й ознак. При цьому не треба обмежуватись юридичне формальною оцінкою. Подібний підхід характерний для представників загальносоціологічних наукових напрямів, які досліджують проблеми управління. Вони визначають останнє переважно як систематично здійснюваний, цілеспрямований вплив людей на суспільну систему в цілому чи на її окремі ланки на підставі пізнання й використання властивих системі об'єктивних закономірностей і тенденцій в інтересах забезпечення її оптимального функціонування та розвитку, досягнення поставленої мети .

Значення господарсько-організаційної функції для розвитку казенних підприємств ще більш поширюються у зв'язку з необхідністю делегування ряду повноважень від центральних органів виконавчої влади на рівень керівництва саме казенних підприємств. Для здійснення цієї мети держава повинна використовувати засоби економічного, політичного та організаційного характеру, їх суть полягає у підвищенні ефективності, узгодженості, об'єднанні, спрямованості і координації організуючої діяльності відповідних органів.

Державне управління — складне і багатогранне явище. З ним пов'язане з'ясування суті, змісту та форми держави, розкриття функціональних, організаційно-структурних і політико-правових параметрів виконавчої влади як окремої гілки (сфери) державної влади. Природно, що основний критерій розмежування управління та регулювання як різних способів державного впливу полягає, насамперед, у видах спрямованості та обсягу повноважень компетентних державних органів щодо казенних підприємств.

Так, у наукових працях, присвячених проблемним питанням державного управління, подаються різні визначення цього поняття і його характерних рис[4]. У концентрованому ж вигляді стосовно управління казенними підприємствами їх можна звести до такого:

1) управління казенними підприємствами є засобом виконання функції держави щодо проведення економічної політики. Провідними в цих відносинах виступають організаційні функції, які реалізуються шляхом управління;

2) управління казенними підприємствами здійснюється переважно засобами прямого впливу суб'єктів управління на об'єкти;

3) держава як інститут, що організовує та упорядковує діяльність суспільства, врешті-решт, здійснює діяльність в інтересах провідних, впливових верств населення, первинною ланкою яких є особистість.

Розглянуті вище концептуальні риси управління є методологічною передумовою як для визначення поняття та суті державного регулювання, його меж, принципів, методів, так і суб'єкта та об'єкта регулювання, зокрема, казенних підприємств.

Враховуючи спорідненість управління та регулювання як засобів впливу, слід звернути увагу на те, що у більшості монографічних досліджень, присвячених проблемам державного управління, об'єктами останнього визнавались лише окремі елементи або групи, тобто, фактично об'єкт розумівся вузько[5]. У той же час детально (наприклад. В. Авер'яновим) розглядались процеси взаємозв'язків органів, що здійснювали вплив, та об'єктів, які його потребували, динамізм суспільних процесів, на підставі яких моделювались відносини конкретних об'єктів та суб'єктів тощо[6]. Тому дослідження об'єкта у вузькому розумінні не зовсім виправдані.

Розглядаючи суб'єктивний критерій, потрібно зазначити про можливість його розгляду як у широкому, так і вузькому розумінні. У широкому суб'єктом слід визнати державу в цілому як Інститут політичної системи суспільства. Це зумовлюється тим, що жоден об'єкт, який підлягає регулюючому впливу, повністю і всеохоплююче не сприймає зазначений вплив тільки якимось окремим органом управління або їх сукупністю. Отже, суб'єктом державного управління виступає, насамперед, держава як політична система. Суб'єктами державного регулювання у вузькому розумінні доцільно визнати систему державних органів.

Таким чином, регулювання діяльності казенних підприємств має державно-правовий характер. У його процесі, по-перше, реалізуються завдання, функції та інтереси держави і громадян. По-друге, функції регулювання здійснюються відповідними суб'єктами, які утворюються державою (це органи державного управління казенними підприємствами). По-третє, нони діють за дорученням держави і наділені необхідними повноваженнями. Далі. Названі суб'єкти діють у рамках відповідних правових актів, встановлених для них державою.

Отже, конкретними суб'єктами державного регулювання казенних підприємств є — органи законодавчої влади: Верховна Рада України; Президент України як глава держави; органи виконавчої влади: а) загальної компетенції: Кабінет Міністрів України, органи місцевої державної адміністрації; б) галузевої компетенції: Мінпромполітики, Міноборони, Мінпраці, МВС тощо; в) міжгалузевої компетенції: Мінфін, Мінекономіки, Національний банк України; органи місцевого самоврядування.

Держава, яка ще немає юридичне обгрунтованої концепції регулювання як засобу впливу на певні процеси, нині, встановлюючи правовий статус казенних підприємств, зокрема, Законом «Про підприємства в Україні», de-facto змушена вживати щодо них певні регулюючі методи впливу. В більшості випадків державне управління визначається як виконавча, розпорядча діяльність державних органів, що зводиться до впливу управляючої системи (суб'єктів управління) на систему, яка нею управляється (об'єкти управління). Подібні думки ототожнюють державне управління з командно-адміністративною системою управління. Проте зазначені міркування не враховують «залежної» активності суб'єктів управління і певної ролі об'єктів управління у системі організаційних зв'язків. Тому необхідно та доцільно висловити думку, що саме присутність зворотної дії об'єкта на суб'єкт управління на практиці певною мірою сприяла подоланню існування елементів, притаманних командно-адміністративній системі.

Державному регулюванню казенних підприємств, безумовно, повинні бути притаманні як ознаки державного регулювання в цілому, так і певні елементи державного управління. Наведені елементи понятійного апарату названого регулювання опосередковують також його механізм, посилення акцентів регулюючого впливу на рівень законодавчих актів вищого рівня, на механізм прийняття останніх, що забезпечує врахування як мінімум інтересів провідних верств населення, наявність зворотного зв'язку між суб'єктами та об'єктами регулюючого впливу, заміну адміністративно-правових цивільно-правовими методами впливу на одне й те саме коло суспільних відносин, встановлення стимулюючих форм забезпечення виконання обов'язків або зобов'язань казенних підприємств, гнучкий механізм централізованого кредитування та дотацій з боку держави.

Поряд із загальними методами державного регулювання необхідно виробити комплексний підхід до використання певних непрямих методів, що, безперечно, може передбачати й збереження рудиментів управління. Регулювання і управління повинні відбуватися спільно. Різниця між зазначеними методами впливу держави полягає, насамперед, у різниці об'єктних критеріїв. За державою, безумовно, повинен зберегтися вплив через управління на визначення обсягів виробництва і спеціалізацію казенних підприємств, тоді як регулювання здійснюється як координуючий засіб функціонуючого ринкового механізму і повинно спрямовуватися на взаємодію усіх елементів його об'єкта з одночасним обмеженням безпосереднього державного втручання у внутрішню господарську діяльність суб'єктів ринкової економіки.

Рекомендовано до друку кафедрою аграрного права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.

4) Правова характеристика процедури ліцензування господарської діяльності.

5) Відповідальність за здійснення підприємницької діяльності без одержання ліцензії.

Статтею 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" встановлений перелік видів господарської діяльності провадження яких забороняється без отримання ліцензії. Однак на практиці цю норму нерідко порушують. Які ж матиме наслідки суб'єкт господарської діяльності при здійснення її без ліцензіїї. Юридичну відповідальність за здійснення господарської діяльності без ліцензії можна поділити на такі вида: Адміністративну, Кримінальну та застосування фінансових санкцій до суб`єктів господарської діяльності. Згідно зі ст.164 Кодексу про адміністративні правопорушення України (КпАП) заняття підприємницькою діяльністю без отримання ліцензії, якщо її отримання передбачене законодавством, спричиняє накладення штрафу в розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (н.м.д.) на винних фізичних осіб з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Також КпАп встановлюється адміністративна відповідальність за порушення законодавства в конкретних видах господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню:

1. ст. 156 за порушення правил торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста н.м.д. громадян з конфіскацією предметів торгівлі та виручки, одержаної від продажу предметів торгівлі;

2. ст. 164-10 порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста н.м.д. громадян з конфіскацією металобрухту, а також грошей, отриманих від його реалізації;

3. ст.164-13 порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двохсот н.м.д. громадян;

4. ст. 166-8 здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот н.м.д. громадян.

Вищезазначена відповідальність за здійснення відповідного виду господарської діяльності застосовується лише до фізичних осіб. Таким чином вищезазначені санкції застосовуються до фізичних оіб, що зареєстровані в установленому законом порядку як суб`єкти господарської діяльності (так званих приватних підприємців) та на посадових осіб – підприємств (юридичних осіб). Якщо здійснення господарської діяльності без ліцензії було пов`язано з отриманням доходу у великих розмірах у цих випадках застосовується кримінальна відповідальність. Під отримання доходу у великих розмірах розуміють суму яка у тисячу разів і більше перевищує розмір н.м.д. громадян. На сьогодняшній час ця сума повинна перевищувати сімнадцять тисяч гривень. У відповідності до ст.202 ч. 1 Кримінального кодексу України (КК) здійснення без ліцензії господарської діяльності що підлягає ліцензуванню, суд може покарати підприємця або посадову особу – підприємства, штрафом від ста до двохсотп'ятдесяти н.м.д. громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. Так само як і в Кодексі про адміністративні правопорушення, в Кримінальному кодексі теж конкретизується відповідальність по видам господарської діяльності. Так ст. 202 ч. 2 КК України встановлена відповідальність за здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, - карається штрафом від двохсот до п'ятисот н.м.д. громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. Ст. 203-1 встановлює кримінальну відповідальність за порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинено у великих розмірах, - карається обмеженням волі на строк до п'яти років (Під великим розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва, що у три тисячі разів і більше перевищує н.м.д. громадян). Ст. 213 встановлення відповідальність за здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту - карається штрафом від ста до п'ятисот н.м.д. громадян або громадськими роботами від ста до двохсот годин. Ті ж самі дії, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, - караються штрафом від п'ятисот до тисячі н.м.д. громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. Отже, з вищезазначеного вбачається, що обома кодексами встановлена як загальна відповідальність за здійснення господарської діяльності без ліцензії так і відповідальність для деяких видів господарської діяльності яка визначається окремими статтями зазначених кодексів. До таких видів відносяться діяльність пов'язана з обігом алкогольних та тютюнових виробів, операції з металобрухтом, банківська діяльність, професійна діяльність на ринку цінних паперів та актуальна на теперішній час діяльність з виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва. Така особлива увага до цих видів діяльності спричинена важливістю та складністю здійснення її, а також особливим контролем держави в даних сферах. Але норми зазначених кодексів встановлюють відповідальність лише до фізичних осіб (у тому числі посадових осіб підприємств та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), і не застосовуються до суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб. Які ж санкції застосовуються до підприємств при здійсненні ліцензійної діяльності без ліцензії. Згідно зі ст.22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. У відповідності до ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, у сфері освіти виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами та інші види діяльності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Таким чином і відповідальність за порушення ліцензійного законодавства у зазначених видах господарської діяльності встановлюється окремими законами. Так у відповідності до ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" - виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявності ліцензії - 200 відсотків вартості виробленої продукції (за оптово-відпускними цінами), але не менше 8 500 гривень; - оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій або з порушенням установлених правил торгівлі ними - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 1 700 гривень. У відповідності до ст. 8 Закону України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" - здійснення господарської діяльності по виробництву дисків для лазерних систем зчитування, матриць без ліцензії - 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 5000 н. м.д. громадян. Як ми бачимо фінансові санкції встановлені окремими нормативними актами і лише для окремих видів господарської діяльності. На даний час загальної норми, що встановлює відповідальність суб`єктів господарської діяльності у вигляді фінансових санкцій (штрафів) за здійснення господарської діяльності без ліцензії не існує. Практика свідчить, що найчастіше до відповідальності за здійснення господарської діяльності без ліцензії притягують посадові особи органів державної податкової служби. За відсутність ліцензії згідно ст.11 закону "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби можуть здійснювати контроль за наявністью ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, з наступною передачею матеріалів про виявлене порушення, органу що видавліцензію. Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу України та п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи податкових органів можуть подати до судів позови до фізичних осіб – підприємці, підприємств, установ та організацій про визнання угод (в даному випадку угод, укладених при здійсненні діяльності, що підлягає ліцензуванню без ліцензії) недійсними i стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

6) Особливості патентування та квотування окремих видів господарської діяльності.

нзування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

2. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльно¬сті та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснен¬ня підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарю¬вання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

3. Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарю¬вання — ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльно¬сті протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, по¬в'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

4. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з вико¬ристанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засоба¬ми, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізне¬су та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися па¬тентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарю¬вання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановлено¬го строку. Спеціальний торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється за¬коном.

5. У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування вироб¬ництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встанов¬люється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

1. У ч. 1 коментованої статті перелічуються основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність господарюючих суб'єктів. Однак цей перелік не є вичерпним. Держава може застосовувати різноманітні засоби регулювання господарських відносин, не обмежуючись засобами, зазначеними у ч. 1.

2. Частина 2 визначає правові засади ліцензування, патентування та квотування певних видів господарської діяльності виходячи з визначеного Конституцією України (ст. 42) права кожного громадянина на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, та принципів господарювання, визначених у ст. 6 ГК (див. коментар до цієї статті).

3. Визначення поняття ліцензії міститься у ч. 3. Вона передусім характеризується як доку¬мент державного зразка, який дає право на здійснення певного виду господарської діяльно¬сті, що відповідно до чинного законодавства підлягає обмеженню. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Зазначене регулювання здійснюється відповідно до затвердженої законодавцем системи ліцензування, яку складають: процедура ліцензування; ліцензійні умови; перелік певних ви¬дів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, органи, на які покладено обо¬в'язки реалізації основних напрямків державної політики у сфері ліцензування, — КМУ, спеціально уповноважений орган ліцензування —Державний комітет України з питань регу-ляторної політики та підприємництва, який для виконання своїх повноважень створює свої територіальні органи; органи виконавчої влади за визначенням КМУ; інші органи, уповно¬важені проводити ліцензування певних видів господарської діяльності. Перелік органів ліцензування затверджений постановою КМУ «Про затвердження переліку органів ліцензу¬вання» від 14 листопада 2000 р. Держава в особі цих органів гарантує забезпечення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання у цій сфері за умови дотримання ліцензіатами вимог чинного законодавства.

4. У ч. 4 даної статті міститься правило, згідно з яким певні види підприємницької діяль¬ності потребують отримання торгового патенту, котрий являє собою документ, що надає право суб'єкту господарювання здійснювати діяльність, яка підлягає патентуванню. На від¬міну від ліцензії, яка є дозволом на здійснення певного виду господарської діяльності, торго¬вий патент є державним свідоцтвом, що засвідчує право суб'єкта підприємництва на особли¬вий порядок оподаткування і видається податковим органом за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності. Патентування в Україні відбувається відповідно до положень Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», який визначає зміст діяльності, що підлягає патентуванню, та порядок патентування певних видів підприємницької діяльності. Перелік видів діяльності, що підлягають патентуванню, є вичерпним, тому не допускається визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню, а також порядку та кола суб'єктів патентування в інших нормативно-правових актах і в рішеннях органів державної влади та місцевого самоврядування.

5. Частина 5 передбачає такий засіб впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, як квотування або встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу (включаючи експорт та імпорт) певних товарів і послуг. Експортні та імпортні квоти, тобто граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати чи імпортувати про¬тягом встановленого строку, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Це — глобальні квоти, що встановлюються по товарах без зазначення конкрет¬но, країн (груп країн), куди товари експортуються або з яких вони імпортуються; групові квоти, що встановлюються по товарах з визначенням груп країн, куди товари експортуються або з яких імпортуються; індивідуальні квоти, що встановлюються по товарах із зазначенням конкретної країни, куди товари можуть експортуватися або з яких вони можуть імпортуватися.По кожному виду товарів може встановлюватися лише один вид квоти.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

Рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається КМУ за поданням Міністерства економіки з визначенням списку конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під цей режим, і строків його дії.

7) Особливості управління господарською діяльністю у державному та комунальному секторах економіки.

В економіці України значна питома вага належить публічним секторам економіки – державному та комунальному. Функціонування цих секторів має на меті забезпечення публічних інтересів відповідних категорій – народу України, Української держави, територіальних громад. Відтак основні засади функціонування цих секторів та управління господарською діяльністю їх суб’єктів визначаються зазвичай у формі закону: ГК України (статті 22-24, 73-78, 167-172, 183, 191), законів: від 21.05.1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні”, від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) “Про приватизацію державного майна”, від 10.04.1992 р. (в ред. Закону від 14.03.1995 р.) “Про оренду державного і комунального майна, від 22.12.1995 р. “Про поставки продукції для державних потреб”, від 24.01.1997 р. “Про державний матеріальний резерв”, від 03.03.1998 р. “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”, від 03.03.1999 р. “Про державне оборонне замовлення”, від 06.04.2000 р. “Про перевезення небезпечних вантажів”, декретів Кабінету Міністрів України: від 15.12.1992 р. “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, від 31.12.1992 р. “Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” та ін.

Управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки, попри їх відмінність, має спільні риси, а саме:

- організаційно-управлінські повноваження здійснюються за допомогою системи уповноважених органів (відповідно – державних та комунальних);

- суб’єктами господарювання є організації (в т. ч. підприємства), що функціонують на базі відповідної форми власності (державної чи комунальної), а також суб’єкти, у статутному фонді (майні) яких частка відповідної власності (державної чи комунальної) забезпечує вплив відповідно – держави чи територіальної громади на такого суб’єкта (змішані господарські — зазвичай акціонерні — товариства, за переважної участі держави чи територіальної громади);

- зазначені суб’єкти функціонують на базі майна, що закріплюється за ними на одному з основних правових титулів – праві власності (державні, комунальні або змішані акціонерні товариства), праві господарського відання (державні та комунальні комерційні підприємства), праві оперативного управління (казенні та некомерційні комунальні підприємства);

- можливість встановлення законом особливостей здійснення конкурентно-антимонопольної політики у сфері державного та комунального секторів економіки;

- можливість визначення законом особливостей застосування процедури банкрутства до підприємств цих секторів.

Проте існують і певні відмінності між державним та комунальним секторами, зокрема, щодо: органів, які здійснюють організаційно-управлінські повноваження; компетенції останніх; порядку прийняття ними рішень; актів, в яких фіксуються такі рішення, та ін.